Сторінка
1

Культура поведінки майбутнього фахівця

Ключові слова та терміни: етикет, культура поведінки, ма­нери поведінки, моральні якості – ввічливість, тактовність, скромність, точність, простота, правила та норми етикету.

Культура поведінки та етикет. Головні правила етикету

Культура поведінки – складова частина культури людини, вона виступає зовнішнім проявом духовного багатства особистості та її внутрішнього світу; це сукупність форм повсякденної поведінки людини (у прані, побуті, спілкуванні з іншими), в яких знаходять зовнішнє відображення моральні та естетичні норми поведінки. Якшо моральні норми визначають зміст вчинків, мотиви поведін­ки, то культура поведінки розкриває, як саме здійснюються у по­ведінці вимоги моральності, яке «обличчя» поведінки людини, на­скільки органічно, природно і невимушене такі норми злилися з її способом життя, стали повсякденними життєвими правилами.

У широкому плані даного поняття культура поведінки об'єд­нує всі сфери зовнішньої і внутрішньої культури людини: ети­кет, правила поводження з людьми і поведінки у громадських місцях; культуру побуту, що включає характер особистих по­треб та інтересів, відносини людей поза роботою, організацію особистого часу, гігієну, естетичні смаки у виборі предметів спо­живання (вміння одягатися зі смаком, прикрашати житло), ес­тетику властивої людині міміки і пантоміми, вираз обличчя і рухів тіла (грація). Окремо виділяють культуру мови, вміння грамотно, ясно й красиво висловлювати думки, не вживаючи вульгарних виразів, і т. ін.

«У людині повинно бути все прекрасним: і обличчя, і одяг, і душа, і думки», – писав А.П. Чехов, і ці слова якнайкраще вира­жають сутність культури поведінки, що становить гармонію внутрішніх і зовнішніх начал людини.

Тільки за умови такого цілісного підходу до розуміння культу­ри поведінки, тільки при аналізі ставлення до праці, природи, ми­стецтва, до колективу й окремих людей і зливаються воєдино ос­новне поняття етики «добро» і поняття, яким користуються, щоб висловити естетичну оцінку, – «красота». Моральна й естетична грані культури поведінки існують у тісній єдності і взаємодії. На жаль, і раніше, і тепер можна зустріти людей, які протиставляють естетичне етичному, і навпаки. Трапляється так, що чуйна людина виявляє свою доброту незграбно, грубо, а інша, залишаючись у душі егоїстичною, черствою, бездушною, поводиться бездоганно, але тільки для того, щоб справити на оточення добре враження.

Зовнішня культура людини очевидна, про неї можна зроби­ти висновок з першого погляду, зважаючи на те, як людина говорить, як поводиться з оточенням, як одягається. Відтак скла­дається про людину перше враження. Але у зовнішній культурі виявляється внутрішня культура особистості. Важливі не форми спілкування і поведінки як такі, а їх мотиви та внутрішня вихо­ваність, яка спрямовує поведінку людини. Вихована людина ввічлива й запобіглива не тому, що хоче красиво виглядати, а тому, що повага до людей, увага до них, душевний такт не доз­воляють їй бути іншою. У такій поведінці людини виявляється її внутрішня сутність, її внутрішня культура. Таким чином, зав­дання, що стоїть перед людиною, – це формування внутріш­ньої і зовнішньої культури, її моральний і естетичний розвиток.

Важлива складова частина культури поведінки – етикет, що містить ті вимоги, які набувають характеру строго регламенто­ваного церемоніалу і в дотриманні яких має особливе значення певна форма поведінки.

Етикет являє собою сукупність правил поведінки, що сто­суються зовнішнього прояву ставлення до людей (поводження з оточенням, форма звертання й вітань, поведінка у громадсь­ких місцях, манери й одяг).

Етикет (фр. егі^иегге – ярлик, етикетка, церемоніал), тобто порядок проведення певної церемонії. Цим терміном визначав­ся строго встановлений порядок і форма поводження при дворі монарха. Це був придворний протокол, подібний до диплома­тичних протоколів, які діють і зберігають своє значення і сьо­годні. Головним призначенням етикету була організація поведінки придворних таким чином, щоб звеличити особу монарха й ут­вердити придворну ієрархію.

Зміст власне етикетних норм складався разом з виникненням імператорського єдиновладдя спершу на Сході, а потім і на Заході.

До російської мови слово «етикет» увійшло у XVIII ст., коли складався придворний побут абсолютної монархії, встановлюва­лися широкі політичні та культурні зв'язки Росії з іншими дер­жавами.

У ХУШ ст. під етикетом розуміли лише зведення правил поведінки, прийнятих при дворах монархів. Однак життя вима­гало ширшого тлумачення цього терміна як сукупності правил поведінки у різних сферах життєдіяльності людини, а не тільки при дворі правителя. Етикет – це правила поведінки у домі рабовласника за античних часів і за епохи середньовіччя – у ремісника і буржуа, у селянській хаті; це правила поведінки на громадському і сімейному святах, на службі та ін.

Етикет має конкретно-історичний характер. Кожне суспіль­ство, кожна культура відзначилися своїми правилами поведін­ки, системою норм, своїми уявленнями про прекрасне й по­творне. Так, свої правила поведінки існували в античній Греції і свої – в античному Римі, етикет при французькому дворі Людо-віка XIV відрізнявся від етикету при дворі Ізабелли й Фердинан­да, етикетні відносини за російського царя Олексія Михайлови­ча у XVII ст. відрізнялись від таких за Петра І у XVIII ст. і т. ін.

Етикет є соціальне зумовленим. Він виник як суто класове, кастове явище. Досить згадати хоча б середньовічний кодекс ли­царської честі або вимоги придворного етикету, що якнайсуворі­ше регламентували все двірське життя. Члени родини монарха мали вставати о певній годині. Точно зазначалося, хто повинен бути при одяганні монарха, хто – тримати і подавати йому одяг, заздалегідь було визначено, хто супроводжував його на прогулян­ках, хто був присутнім на аудієнціях, прийомах і т. ін.

У старих хроніках і мемуарах придворних осіб можна знайти докази того, як через дрібниці, пов'язані з етикетом, спалахували сварки, що ускладнювали політичні відносини між державами. Сварки виникали, наприклад, через те, на що під час аудієнції пропонували сісти – на крісло з поруччям, високою спинкою або табурет, через певні рухи правої або лівої руки, всупереч етикету, через кількість кроків, які треба зробити, вклоняючись монархові.