Сторінка
6

Культура поведінки майбутнього фахівця

Брутальне слово – сильний подразник. На роботі людина повинна бути коректною незалежно від настрою, домашніх не­приємних ситуацій. Не слід нав'язувати нікому своїх пережи­вань, набридати товаришам по службі розмовами про свої по­всякденні турботи, особисті переживання. Можливо, у них са­мих цього цілком достатньо, щоб вникати у ваші проблеми, хоча, звичайно, вони можуть уважно вислухати вас, іноді допо­могти порадою. Не можна на роботі «зривати зло» на своїх колегах. Іноді це робиться несвідомо, але в тому й полягає вихо­ваність, щоб не втрачати над собою контролю.

Правила етикету вимагають виявляти дружню увагу і турбо­ту до особистих потреб колег; це і вшанування ювілярів, і відзна­чення знаменних дат, і присвоєння почесних звань і т. ін.

Моральність передбачає наявність у людини розвиненої здат­ності відчувати вдячність до людей, які її заслуговують. Чемність вимагає вміння виявляти це почуття. Давня мудрість говорить:

«Вдячність – це скромність сильних, невдячність і марнослів'я – нікчемних». Протягом життя кожна людина одержує допомогу від інших людей у найрізноманітніших формах: їй допомагають навчатися, оволодівати професійними знаннями та навиками і т. ін.

Допомога може бути подана і в формі критики, викриття не­доліків, навіть покарання. Невипадково у Омара Хайяма сказа­но: «Яд, мудрецом тебе предложенный, прими, из рук же дура­ка не принимай бальзама».

УМІННЯ дякувати людям за їхній труд – важлива деталь органі­зації відносин у колективі. УМІННЯ бути вдячним своїм колегам – риса справді культурної особистості. Чим значніша, талановиті­ша людина, тим доступніша вона у спілкуванні, тим далі вона від зарозумілості і пихатості. Повага до оточуючих – її природ­ний стан. Він є постійним.

У службових відносинах взаємини старшого і молодшого, жінки й чоловіка відповідають основним правилам етикету.

Проте в той же час жінка на роботі не перестає бути жінкою, літній чоловік – літнім і т. ін. Тому вихований чоловік і на службі пропустить жінку вперед, притримає перед нею двері, не дозво­лить вживання за її присутності «гострих» виразів і брутальних слів. Та всі форми ввічливості не повинні заважати основному – ходу роботи. Чоловіку можна не відриватися від діла, щоб подати жінці пальто, коли вона виходить, але не можна не допомогти їй, коли вони разом опинилися у роздягальні, і т. ін.

Наради, збори – річ корисна, коли їх учасники не забира­ють в інших часу виступами не по суті. Ці заходи мають прово­дитися чітко, організовано, по-діловому. На зборах, де немає сторонніх, можна звернутися до колеги, назвавши на ім'я і на «ти» (зрозуміло, коли ви у дружніх стосунках), в усіх інших випадках звертатися необхідно на ім'я та по батькові або ж на прізвище, додавши прийняту у суспільстві чи у колективі форму звертання (наприклад, «пан», «пані» та ін.).

Під час зборів або нарад не слід потайки позіхати, жувати гумку або цукерки. Можна обмінятися кількома словами з ко­легами, що сидять поруч, але не вести тривалих дискусій.

На роботі обов'язкове дотримання субординації. Демокра­тичний стиль керівництва її не скасовує.

Особливі етикетні відносини, що будуються на тих самих принципах і містять ті самі правила, про які вже йшлося, існу­ють між керівником і підлеглими. У себе в кабінеті керівник не встає, якщо до його столу для розв'язання поточних справ підхо­дить співробітниця. У разі тривалої розмови начальник пропо­нує співробітниці сісти.

У двері кабінету керівника, коли у нього немає секретарки, можна не стукати. Якщо керівник висловив бажання, щоб підлеглі заходили, постукавши, слід виконувати це правило.

Не можна, звичайно, скласти якийсь звід правил, виконання яких гарантувало 6 начальникові загальну повагу, бо її забезпе­чують багато складових, можна лише зазначити, що добрий ке­рівник додержується таких вимог:

– пам'ятає ім'я та по батькові своїх підлеглих, завжди вітаєть­ся з усіма;

– не зриває гнів на інших, особливо, якщо він знервований або у нього поганий настрій;

– не підвищує голос під час розмови;

– не нагадує багаторазово підлеглому про зроблені ним по­милки і вміє визнавати свої;

– уміє цінувати жарт і посміятися разом з усіма, але не з слабкостей підлеглих, уміє довіряти своїм співробітникам, до­рожить їх часом і не відволікає від основних занять безперерв­ними дріб'язковими дорученнями;

– уміє в міру можливостей відгукнутися на прохання підлег­лих особистого характеру, не намагаючись потім подати свою участь як неоціненну послугу;

– ввічливо звертається до підлеглих з діловими дорученнями;

– уміє бути досить толерантним до окремих недоліків своїх підлеглих і у повсякденній роботі враховує це.

Підлеглі мають поважати свого керівника – без цього не­можлива нормальна робота. Та поважати – не означає підкрес­лювати свою любов до нього і принижуватися до підлабузництва.

Людина, що добре розбирається у питаннях за своїм фахом і ставить інтереси справи над симпатіями й антипатіями началь­ства до себе, ніколи не принизить своєї гідності підлесливим потуранням. З іншого боку, справжній керівник завжди відрізнить підлабузника від людини гідної.

УСПІХИ в роботі, високе становище нерідко наморочать голо­ву людині, і вона перестає бачити, що успіхи – результат праці всього колективу, починає вважати себе «незамінною», зверхньо ставиться до оточуючих, звикає до похвал і лестощів.

У колективі мають існувати відносини доброзичливості і ви­могливості, поваги і відповідальності, дисциплінованості і ввічли­вості, бо тільки такі норми культури поведінки сприятимуть ефективній роботі усього колективу, особистому успіхові й ав­торитетові керівника, професійному зростанню і розвиткові кожного члена колективу.

Засвоєння цих норм і правил етикету дозволить майбутньо­му спеціалісту легко влитись у трудовий колектив, правильно побудувати службові відносини, сприятиме швидкому оволодінню професійними навичками і допоможе стати справжнім фа­хівцем і культурною людиною.