Сторінка
1

Наука

1. Виникнення і закономірності розвитку науки

«Наукова думка як планетарне явище» — так назвав одну з фі­лософських праць визначний вчений Володимир Вернадський. Гли­бокий мислитель виявився серед перших, хто помітив планетарні масштаби діяльності людини, що спирається на наукові знання. Сучасники сприймали слова вченого як сміливе пророкування. В су­часну епоху, на порозі третього тисячоліття, наукова думка дійсно перетворилася на планетарне явище. Вплив науки на суспільство, навколишній світ настільки вражаючий і грандіозний, а приклад­не значення проникнення науки і техніки в мікро- і макрокосм, в глибинні основи життя природи і суспільства так вражають уяв­лення сучасної людини, що життя соціуму в сучасних умовах без науки уявити неможливо. Повністю очевидна універсальність, ба­гатогранність і глибина впливу науки на сучасну людину, сус­пільство, світ. Відійшли у минуле ті часи, коли науку розцінюва­ли як дещо зовнішнє у ставленні до культури. На сучасному етапі розвитку філософії науку та культуру розглядають в органічній єдності, вважаючи, що філософія науки та культури взаємозбага­чуються та оплодотворяються.

В філософії під наукою розуміється соціальний інститут сучас­ного суспільства, у межах якого організується та здійснюється ді­яльність, спрямована на здобуття нових знань про навколишній світ. Наука має свою історію становлення і перетворення в сучасну суверенну сферу людського суспільства.

Для того, щоб у суспільстві виникла наука, необхідні певні умови, насамперед рівень матеріального розвитку, достатній для того, щоб у суспільстві з'я­вився вільний час.

Тоді стає можливою професійна діяльність з виробництва ново­го знання. Поступово формуються групи людей, для яких заняття наукою стає головним. Звичайно, науковці відрізняються від інших людей помітною орієнтацією до споглядання. Часто люди науки мало зайняті практичним оволодінням природи. На перший пог­ляд, такий висновок суперечить характеристиці науки як виробни­чої сили суспільства. Насправді, тут нема суперечності, а є цікава діалектика, пов'язана з двома значеннями поняття людина. Що для родової людини (суспільства) корисно, то для людини - індивіда цікаво. З соціальної точки зору, наука - фактор адаптації, наукові знання допомагають людині керувати силами природи. А з індиві­дуальної точки зору, наука, з жартівливого визначення відомого фізика Льва Арцимовича, «спосіб задоволення власного інтересу за рахунок держави». Ще Арістотель підкреслював, що справжня нау­ка існує заради самої себе. Вчений прагне до знання заради розу­міння, а не заради будь-якої користі. Така позиція добре ілюстру­ється історичним фактом. Грецький історик Геродот, мандруючи Єгиптом, намагався шляхом розпитувань з'ясувати причину щоріч­них розливів Нілу. Здавалося б, таке значне для життя єгиптян явище природи, регулююче все господарське життя країни, повин­но мати у них пояснення. Проте, пише Геродот, «жоден єгиптянин не міг нічого повідомити про причини явища розливів Нілу, ніхто не міг відповісти на питання, чого природа Нілу прямо протилеж­на природі решти рік». Між тим у самих греків, у житті яких Ніл не мав ніякого практичного значення, існувало декілька гіпотез, що пояснювали це явище. Мислення єгиптян рецептурне, нібито зану­рене у практику. Греки думали абстрактними категоріями причини та наслідку. Явищу розливу Нілу єгиптяни намагалися найти при­чини. Не як зробити, а як зрозуміти (пояснити) - ось головне питання наукового пізнання. Нарешті, наука з її спрямованістю до відкриття нового можлива лише в тому суспільстві, де нове визна­ється цінністю.

Окремі фрагменти наукових знань почали складатися уже в ста­родавніх цивілізаціях (Шумерська культура, Китай, Єгипет, Ін­дія) і пов'язані з розвитком та ускладненням суспільно-виробни­чої практики. Тоді йшов активний процес нагромадження різних знань у сфері будівництва, іригації, регулювання циклу сільсько­господарських робіт, що послужило емпіричною базою для роз­витку астрономії, механіки та ін. Генетичною передумовою ви­никнення науки можна вважати необхідність, що виникла в суспільстві, передавати нагромаджений досвід з виміру площі, обчислення розташування небесних світил, розрахунку будівель­них конструкцій та ін. Передача такого досвіду здійснювалася у спеціально створених школах (в школі переписувачів в Єгипті та ін.). Звичайно, тоді розглядати знання у визначеннях сучасної науки не можна. Для тих, хто знання здобував, знання, мали ін­ший зміст - прикладний і інакше включались у світогляд і діяль­ність людини. Англійський історик науки Джон Нідела у дослід­женні, присвяченому старокитайській науці, пише, що видатні досягнення у Китаї не сприяли виникненню науки за аналогією з Новим періодом історії, стало те, що здобуті знання мали при­кладний характер, розумілися і оцінювалися утилітарне. Наука у власному розумінні виникає тоді, коли знання у вигляді прак­тичних закономірностей, схем розрахунку, та ін. не просто за­кріплюються у вигляді ідеальних планів практичної діяльності, а перетворюються на предмет спеціалізованої діяльності. Якщо в донауковій практичній уяві виробництво абстракцій безпосе­редньо вплетене в тканину реального життя, то в науці форму­вання абстракцій та їх удосконалювання перетворюється на сві­дому цілеспрямовану діяльність. Наука стає спеціалізованою діяльністю з виробки і розвитку понять систем, що утворюють особливий ідеальний, теоретичний світ, який відрізняється від земного. Така форма теоретичної уяви вперше одержує розвиток лише в античній Греції.

Виникнення науки припадає на період до VI ст. до н. е., коли в Стародавній Греції склалися перші теоретичні системи, сфор­мувалися сприятливі соціальні умови - відповідна духовна ат­мосфера для розвитку науки (ріст опозиції релігії, криза міфоло­гічного мислення, нагромадження наукових знань та ін.). Першою наукою, що розвивалася у формі теоретичного знання, стала ма­тематика. Для формування математики у вигляді теоретичного знання необхідно знайти якийсь особливий простір, де знання існували б не у вигляді ідеального плану дій, а як особливий ідеальний об'єкт. Першим ідеальним об'єктом математики, що за­роджувалася, у піфагорійців стає число. Передумовою стали особ­ливі світосприйнятні положення, що набувають у піфагореїзмі поняття числа. Уся піфагорійська філософія стає певним тлума­ченням нагромадженого стародавніми цивілізаціями пізнавального досвіду, що дозволив звести всю різноманітність зв'язків і відно­син у світі, що протистоїть людині, до числових співвідношень.