Сторінка
3

Наука

Під закономірностями розвитку науки ро­ зуміють тривалі традиції, що простежують­ ся між етапами її розвитку. Розрізняють закономірності розвитку науки: акумуляція (нагромадження) знань, революційний характер розвитку, конкурентність науково-дослід­ них програм. Акумуляція знань відображає особливість розвитку науки, що означає узагальнення фактів, поступовий приріст знан­ ня, спадкоємний зв'язок між різними коріннями знань у станов­ ленні конкретної теорії, а також нагромадження і збереження знань базового характеру в розвитку концепції.

Вчення про закони природи французького філософа Рене Де-карта випередили аксіоми руху, сформульовані Ісааком Ньютоном (закони Ньютона). В законах Ісаака Ньютона, у порівнянні з зако­нами Рене Декарта, є нове знання про силу, що визначає рух та ін. Нові відомості про предметну сферу, невідомі раніше факти, до­свід поєднуються з відомим знанням, заносяться до системи по­нять та принципів конкретної науки, сприяючи розвитку та своє­рідній ущільненості знань. На акумулятивний характер науки звертав увагу англійський філософ Френсіс Бекон, який вважав, що ущіль­неність науки можлива методом індукції. Класик філософії науки Джон Мілль у праці «Система логіки» також пропонував індукцію як спосіб прирощення знань, але підкреслював, що ефективність індуктивного методу забезпечується систематизацією, що ґрунту­ється на дедукції. Все, що відомо про природу, стає наукою лише тоді, коли виступає ряд інших істин, де відносини між загальними принципами і подробицями повністю зрозумілі і де можна визнати кожну окрему істину за прояв дій законів більш загальних. Авс­трійський фізик і філософ Ернст Мах при формуванні ущільненос­ті знань виходить з принципів економії досвіду і економії мислен­ня. Економією досвіду Ернст Мах називає відтворення і випередження фактів у думках людини.

Акумуляція знання простежується у науці, коли почався процес новітньої революції в природознавстві, тобто в XX ст. У період новітньої революції природознавства трапився корінний злом фі­зичних уявлень про простір, час та причинність. В результаті кван­това механіка, спеціальна і загальна теорії відносності приєднані до теорії класичної фізики, що набагато розширило сферу фактів, охоплених фізикою. Німецький фізик, один з створювачів кванто­вої механіки, Вернер Гейзенберг, писав, що всюди, де закони меха­ніки Ісаака Ньютона можуть бути застосовані для опису процесів природи, закони справедливі не можуть бути поліпшені. Електро­магнітні ж явища не можна описати повністю, всеохоплююче за допомогою ньютонівської механіки. Тому експерименти над елек­тромагнітними полями і світовими хвилями, а також теоретичний аналіз, проведений Максвеллом, Лоренцем і Ейнштейном, привели до нової замкненої системи визначень, аксіом і понять, що є такою ж несуперечливою і замкненою, як і система ньютонівської механі­ки, хоча істотно відрізняється від системи Ісаака Ньютона.

Революційний характер розвитку науки - одна з закономірнос­тей науки. Дослідження такої закономірності - справа недавнього минулого. Революційність розвитку науки обумовлюється науковими революціями, що відбуваються в системі наукового пізнання. Під науковою революцією розуміють такий стан у роз­витку науки, який пов'язаний зломом фундаментальних понять і уявлень, методів і теоретичних ідей, з формулюванням нових концепцій, що радикально перетворюють уявлення людини про світ і відкривають новий світ наукових проблем. В міру охоплен­ня наукової реальності, наслідком розрізнюють глобальні, локальні та міні революції. Глобальні революції характеризуються перебу­довою усіх основних компонентів пізнавальної діяльності, вклю­чаючи концептуальні системи в масштабах науки. В історії науки таких глобальних революцій відбулося дві: революція XVI -XVII стст. (відкриття Миколи Коперніка та ін.); революція XX ст. (розщеплення ядра атома, створення спеціальної і загальної теорії відносності та ін.). Виділяють логіко-методологічні ознаки, або кри­терії глобальних наукових революцій: створення принципово но­вих уявлень про світ; затвердження нових способів мислення, розу­міння і пояснення шляхів руху до нового знання. Локальні революції відбуваються в окремих науках, пов'язані з переходом до нової, більш адекватної теорії, зміною системи понять, відкриттям нових фундаментальних законів предметної галузі (в біології - відкриття подвійної спіралі дезоксирибонуклеїнової кислоти, в фізиці - тео­рія будови атома та ін.). Міні революції відбуваються у великих розділах наук (в хімії - відкриття Олександра Бутлерова хімічної будови органічних з'єднань, в фізиці - розробка корпускулярно-хвильової теорії світла та ін.). Усі ці типи наукових революцій взаємопов'язані та взаємообумовлені. Революції в астрономії і біо­логії XX ст. почалися транслюванням фізичного знання.

Усі типи наукових революцій мають певні передумови: форму­вання нової ідеї, визнання нової наукової ідеї спілкою вчених; наявність умов, що дозволяють включити нову ідею до системи знання, що склалося (у термінах наукової мови, що склалася та ін.); спадкоємність нових і традиційних наукових методів. При аналізі передумов наукових революцій не обмежуються логіко-методологічною сферою, зведенням і перевіркою наукових теорій емпіричною практикою. На сучасному етапі велике значення на­дається культурологічним факторам розвитку науки. Культуро­логічний підхід робить акцент на онтологічній стороні науки, ана­лізуючи необхідну умову, форму, спосіб суспільного буття людей на певному рівні їх історичного розвитку, тобто пов'язує науку з практичною діяльністю людини. До культурологічних переду­мов наукових революцій належить критика існуючих авторитетів у науці, боротьба за вплив та авторитет у наукових установах; визнання у науковій спілці, за привілеї і переваги визначеним науковим напрямком; боротьба за соціальне визнання; вироблен­ня культурних традицій, що орієнтують мислення вчених у визначеному напрямку, щоб результати науки вписувалися в куль­туру епохи та ін. В найбільш розробленому виді вчення про нау­кову революцію викладене у праці Томаса Куна «Структура нау­кових революцій». Томас Кун обумовлює чергування наукових революцій, що супроводжуються зміною стилів мислення, зразків постановки і розв'язання наукових завдань, періодів нормально­го, спокійного тривалого розвитку науки.