Сторінка
5

Наука

Наукове пізнання - цілісна система, що роз­вивається, включає численність елементів і відносин. Структура наукового пізнання складається з об'єкта (предмета пізнання), суб'єкта пізнання, засо­бів, заходів і форм пізнання. Усі елементи структури класичний варіант будь-якого гносеологічного процесу, але не вичерпують усього багатства компонентів. Найважливішими складовими частинами на­укового пізнання виступають також фактичний матеріал емпірично­го досліду, результати узагальнення в абстракціях (поняттях, суджен­нях, умовиводах та ін.), гіпотетичні положення, філософські настанови, соціокультурні підстави, методи, ідеали і норми науково­го пізнання, стиль пізнання та ін. Філософські установи включають філософські ідеї і принципи, обґрунтування ідеалів і норм науки, змістовні уявлення про наукову картину світу. Філософія обґрунтовує нові знання, виконує евристичні функції, бере участь в побудові нових теорій, удосконалює понятійний апарат. Соціокультурні під­стави розкривають зв'язок наукових знань з потребами суспільства. Соціальні функції наукового знання розглядають і оцінюють науку як знання культури, розкривають її гуманістичний зміст. Під ідеала­ми і нормами науки і наукового пізнання розуміють сукупність концептуальних, ціннісних, методологічних і інших установок, власти­вих науці на конкретному етапі розвитку. Основне завдання ідеалів і норм науки - організація і регуляція процесу наукової творчості.

Наукове знання і процес його здобуття характеризуються систем­ністю і структурованістю. У структурі наукового знання виділяють емпіричний (дослідний) і теоретичний рівні. Сукупність дослідних заходів і методів забезпечують емпіричний і теоретичний етапи нау­кового дослідження. На емпіричному рівні дослідний об'єкт відобра­жається здебільшого з позицій зовнішніх зв'язків і відносин. Емпі­ричному пізнанню притаманні збір фактів, первинне узагальнення, опис дослідних даних, систематизація і класифікація. Емпіричне дос­лідження спрямоване безпосередньо на об'єкт дослідження, відбува­ється на основі методів порівняння, виміру, спостеріганню, експери­менту, аналізу та ін. Під емпіричним дослідженням розуміють також практичні аспекти наукової організації, збір емпіричної інформації, осмислення результатів спостереження і експериментів, відкриття ем­піричних законів, формування класифікацій (розбивка класу об'єк­тів на підкласи) та ін. Отже, емпіричне дослідження — це особливий вид практичної діяльності, що існує в середині науки. Така діяль­ність потребує наявності специфічних здібностей: мистецтво експе­риментатора, спостережливості польового дослідника, особистої контактності і такту психологів і соціологів, які займаються проведенням досліджень та ін. Було б помилкою вважати, що емпіричне дослід­ження відбувається без впливу теорії. Важливо глибоко розуміти, що вихідним пунктом сучасної науки служать не факти самі по собі, а теоретичні схеми, концептуальні каркаси дійсності, тобто різного роду постулати, концептуальні моделі, аксіоми, принципи та ін. Англійсь­кий філософ Карл Поппер стверджував, що абсурдна віра в те, що людина може почати наукову діяльність з «чистих спостережень», не маючи «чогось схожого на теорію». Кожен крок експерименту стано­вить дію, що планується і спрямовується теорією.

Теоретичний рівень пізнання характеризується домінуванням по­нять, теорій, законів, принципів, наукових узагальнень і висновків. Теоретичне пізнання відображає предмети, властивості і відносини з боку універсальних внутрішніх, істотних зв'язків і закономірностей, що осягнуті раціональною обробкою емпіричних даних. Відбувається така обробка на основі форм мислення: поняття, судження, умовиво­ду, закону, категорії та ін. Головна мета теоретичного пізнання - збаг­нення об'єктивної істини, вільної від спотворення і суб'єктивності, пояснення і інтерпретація емпіричних фактів. Теорія оперує ідеалізо­ваними об'єктами (ідеальний газ, абсолютно тверде тіло, ідеальний тип, матеріальна точка та ін.), тому теорія користується аксіоматич­ним методом, гіпотетико-дедуктивним, системно-структурним, струк­турно-функціональним аналізом, еволюційним, редукціоністським, ме­тодом підіймання від абстрактного до конкретного. Емпіричне і теоретичне - різні рівні пізнання, знання, розрізняються за засобами ідеального відтворення об'єктивної реальності, гносеологічної спря­мованості, характером і типом здобуття знання, за методами, що використовуються, і формами пізнання. І все ж жорсткої межі між емпі­ричним і теоретичним не існує. Емпіричне пізнання, досліджуючи властивості і відносини речей, здобуває нове знання, стимулююче по­дальший розвиток теорії. Теоретичне дослідження шукає стверджен­ня правильності результатів в емпірії. Дослід, експеримент завжди теоретично навантажений, теорія потребує емпіричної інтерпретації. В сучасній філософії розробляється і третій рівень наукового пізнання: наукове пізнання стоїть над теоретичним знанням і висту­пає теоретичною передумовою теоретичної діяльності в науці. На су­часному етапі найбільшу відомість одержали концепції наукового пізнання Томаса Куна і Імре Лакатоса. В концепції Томаса Куна сформульовано нове базисне поняття, парадигма (зразок), фіксуєть­ся існування особливого типу знання в науковому дослідженні, що відрізняється від теоретичного знання за способом виникнення і об­ґрунтування. В парадигмі Томаса Куна є певний набір розпоряд­жень, що завдають характер бачення світу, впливаючи на вибір на­прямків дослідження. Не будучи теорією у власному розумінні, парадигма знання дає систему відліку і служить попередньою умо­вою і передумовою побудування і обґрунтування різних теорій. Приб­лизно такий же зміст має і поняття дослідна програма Імре Лакато­са, яка розуміється як певний рід метатеоретичної освіти, що є сукупністю вихідних ідей і методологічних настанов, що обумовлю­ють побудову, розвиток і обґрунтування певної теорії.

3. Методологія наукового пізнання

Термін метод (від грецького теїосіоз) у широкому розумінні -шлях до чогось, тобто спосіб соціальної діяльності. Поняття мето* дологія у філософії має два значення: перше - система способів; заходів і операцій, що застосовують у науці та інших сферах діяль­ності; друге - вчення про систему, теорія методу. Методологія -метанаукове дослідження, спрямоване не на об'єкт, а на знання про об'єкт, тобто на методи і засоби, за допомогою яких здобуте. Основ­не призначення методології - здійснювати критичні функції у став­ленні до науки. Така традиція закладена німецьким філософом Ім-мануїлом Кантом. На думку Іммануїла Канта, перед методологією стоїть завдання не просто описувати пізнавальний процес, а визна­чати можливості здобуття нового знання. Іммануїл Кант сформулю­вав питання, що мають методологічне значення і в сучасних умовах «як можливе теоретичне природознавство?»; «як можливе загальне і необхідне знання?»; «які умови реалізації спадкоємності у пізнан­ні?». Така суть методологічного підходу до пізнання. Методологія тому не може бути дескриптивною (описувальною) або норматив­ною (пропонованою), її завдання полягає в тому, щоб з позицій минулого досвіду наукового знання, його історії аналізувати сучас­ний стан наукового пізнання, і на цій підставі прогнозувати дальший розвиток, усвідомлюючи, що будь-яке таке прогнозування має сугубо ймовірний і евристичний характер.