Сторінка
4

Наука

Конкуренція науково-дослідних програм - закономірність роз­витку науки активно обмірковується в сучасній науці і філософії науки. На рівні масової рефлексії (звертання назад), вчені під дослідною програмою розуміють ту дійсність, що підлягає ви­вченню, а також ті методи, що можуть використані. До змісту дослідних програм, отже, входять питання або завдання, що по­требують розв'язання, і ті заходи і методи, за допомогою яких забезпечується рішення даних проблем. У сучасній філософській літературі існує й інше розуміння дослідних програм. Пія Гайден-ко в праці «Еволюція розуміння науки» допускає під ними певний принциповий спосіб мислення про світ, що наближається до стату­су наукової теорії. На загальному плані розрізняють емпіричні і ме­тодологічні науково-дослідні програми. Використання емпіричних програм передбачає опис дослідного об'єкта явищ мікросвіту, ґрун­ту та ін. Методологічні програми - програми теоретичного мис­лення, що мають принциповий, категоріальний характер, форму­ються на міжгалузевій основі, перенесенні зразків або принципів знання з однієї галузі в іншу. Методологія орієнтується на форму­вання концепцій у різних галузях знання створення зразків мис­лення, заснованих на загальноеволюційних принципах.

Сучасне ж концептуальне обґрунтування науково-дослідних програм, визнане більшістю вченого світу, зроблене англійським істориком науки Імре Лакатосом в творі «Історія науки і ЇЇ реаль­на реконструкція». На думку Імре Лакатоса, науково-дослідну програму задає жорстке ядро - сукупність наукових положень, схвалених великою групою вчених та рекомендованих до дослід­ження. Науково-дослідна програма включає захисний пояс - су­купність гіпотез і моделей, що зберігають жорстке ядро від впли­ву фактів, що спростовують, а також забезпечують сферу його застосування. Система припущенних суджень захисного поясу ней­тралізує спростування, що виходять з експерименту і спостережен­ня, тому що доповнюють жорстке ядро припущеннями, узгоджую­чими його зміст з даними спостереження і експерименту. Науково-дослідні програми конкурують між собою в інтерпретації наукових фактів, формуванні наукового прогнозу на майбутній роз­виток, різних передрікань. Крім трьох загальних закономірностей, притаманних сучасній науці (акумуляції знань, революційний ха­рактер, конкуренція науково-дослідних програм), існують законо­мірності, що стосуються окремих сфер знання - матемізація фізи­ки, фізиколізація хімії і біології, розвиток системно-структурних уявлень в хімії та ін.

2. Наукове знання: специфіка, будова, рівні

В сучасній філософії під терміном знання, наукове знання, розуміють адекватне і обґрунтоване перепоняття та специфіка конання. Поняття знання використовуєть­ся у вузькому і широкому розумінні. Під знанням у вузькому розу­мінні визначається розумова конструкція, що оцінюється як істин­на, тобто судження. У філософському ж вжитку поняття знання вживається у широкому розуміння У такому контексті знання розу­міється як результат адекватного відображення навколишнього сві­ту в свідомості людини у вигляді уявлень, понять, суджень, теорій, що виражені у вигляді уявлень, знаків природних і штучних мов. З появою і розвитком писемності і книгодрукування такий вид об'єк­тивності знання стає найпоширенішим засобом відображення і тран­сляції знання. З розвитком комп'ютерної техніки дедалі більше зна­чення набувають засоби закріплення знання через банки інформації, експертні оцінки, різні моделі (логічні, проекційні, фреймові, семан­тичні мережі та ін.). Знання, що відображають певну сферу буття у системній і субординованій формі, називають наукою. Будучи ви­дом духовного виробництва, наука - систематизоване пізнання нав­колишнього світу, відтворює істотну і закономірну дійсність в абс­трактно-логічній формі понять, категорій, законів, принципів та ін.

Наука створює паралельно реальному специфічний ідеальний світ, у якому відображено основні властивості і закономірності об'єктив­ного світу. Ідеальний світ - специфічна карта будови всесвіту, осно­ва життєдіяльності, об'єктивний світ єдиний, складний і різноманіт­ний, то й знання людини різноманітні, взаємозв'язані і розвиваються. Будучи системою знань, наука розподіляється на численні галузі знання в залежності від того, який аспект дійсності, форму руху матерії досліджує. За предметом і методом пізнання виділяють нау­ки про природу - природознавство, суспільство - суспільні (гумані­тарні, соціально-політичні та ін.), про пізнання - логіка, епістемоло­гія та ін. Природні науки — це механіка, фізика, хімія, біологія, анатомія та ін., кожна з яких внутрішньо структурована: фізика -фізична хімія, біофізика, оптика, квантова фізика та ін.; хімія - не­органічна, колоїдна, органічна, аналітична та ін. Окрему групу скла­дають технічні науки. Специфічною наукою на сучасному етапі вис­тупає математика, що використовується всіма науками у вирішенні пізнавальних завдань. За віддаленістю від практики науки поділя­ють на фундаментальні і прикладні. Фундаментальні галузі знання не мають прямої орієнтації на практику. Прикладні ж передбачають безпосереднє застосування результатів наукового пізнання для роз­в'язання практичних завдань. Науці властиві розвинені форми само-рефлексії, самоаналізу.

До знань, що займаються такими проблемами, належать історія та логіка, психологія наукової творчості, соціологія знання, науко-ведення та ін. На сучасному етапі активно розвивається філософія науки, що досліджує загальні характеристики науково-пізнавальної діяльності, структуру і динаміку знання, соціокультурні факто­ри розвитку науки, логіко-методологічні аспекти та ін.

Наукове пізнання має ряд специфічних ознак, які відрізняють його від буденного та інших форм знання і пізнання, по-перше, го­ловне завдання наукового пізнання полягає у збагненні об'єктивної істини про природні, соціальні явища, суть пізнання і мислення. Наукове пізнання здійснюється на основі вивчення загальних, іс­тотних і необхідних властивостей предмета та відбиття результатів у системі абстракцій. По-друге, процесу наукового пізнання прита­манні строгість, об'єктивність дослідження явищ, незалежність здо­бування знань від суб'єкта, що пізнає. По-третє, наукове пізнання, а отже, і його результат - знання, характеризується системністю, чітким доведенням, логічними виводами одних положень з інших, відтворенням та імовірністю висновків, по-четверте, об'єктами науко­вого пізнання служать не предмети, що існують в чуттєво-сприйнят­ливій матеріальній формі, а їх відображення мисленням людини у фор­мі ідеалізованих об'єктів. По-п'яте, у науковому пізнанні відбувається постійний контроль над процесом пізнання вибором методів та засо­бів досягнення мети, способами закріплення здобутого знання в мові. Багатозначність термінів природної мови, складність використання її в наявному пізнанні обумовили необхідність створення штучної мови науки. По-шосте, на відміну від інших видів пізнання, наукове засто­совує специфічні матеріальні засоби: прилади, радіотелескопи, ракет­но-космічну техніку, різні інструменти, прискорювачі та ін. Для нау­ки, більш аніж для інших форм пізнання, характерне використання у дослідженні ідеальних заходів і засобів: сучасної логіки, матема­тичних методів, системного, синергетичного, кібернетичного, ево­люційного та інших загальнонаукових методів.