Сторінка
18

Аналіз фінансових ресурсів підприємства (на прикладі колективного підприємства «Зеленбуд»)

Р=

Отже, власний капітал за даними розрахунками рентабельний і становить його рентабельність 24%.

Визначаємо рентабельність сукупних активів за формулою (2.6.)

Р= (2.6)

де А – середня сума активів балансу підприємства.

Р=

А=

Визначаємо рентабельність продукції за даними формулами:

Р=

3.2. Концепція розвитку фінансових ресурсів в ринковій економіці

В умовах становлення державної незалежності України, реформування її економіки, побудови власної фінансової системи питання створення науково обґрунтованих методичних і методологічних принципів побудови балансу фінансових ресурсів та витрат держави має велике теоретичне й практичне значення.

Баланс фінансових ресурсів і витрат в державі — це комплексний документ-прогноз, в якому відображається обсяг утворюваних фінансових ресурсів та їх використання в усіх секторах економіки.

Баланс є складовою прогнозу економічного та соціального розвитку держави, його фінансовою програмою. У ньому розкриваються можливості фінансового забезпечення темпів і пропорцій розвитку економіки держави у прогнозованому періоді та пропорції розподілу її валового внутрішнього продук­ту. Він є базою для прийняття управлінських рішень із питань підвищення ефективності використання усіх видів ресурсів, обґрунтування резервів зростання нагромаджень, залучення додаткових інвестиційних джерел, а також слугує інформаційною й аналітичною основою для розробки та обґрунтування фінансової політики держави.

Проблема розробки балансу фінансових ресурсів і витрат держави має свою досить тривалу й складну історію. Ідея його розробки виникла ще в 30-ті роки. Була зроблена спроба охопити всі фінанси суспільного сектора зведеним фінансовим балансом. Українська РСР однією з перших серед республік колишнього СРСР почала розробляти методологію складання фінансового балансу. У 1928 році схема фінансового балансу республіки була розроблена й подана на розгляд до союзних органів.

Одночасно велись роботи з розробки зведеного фінансового балансу країни. Такий баланс був розроблений і затверджений на 1931 рік Постановою ЦВК і РНК СРСР "Про єдиний фінансовий план". Але вже починаючи з 1932 року робота зі складання єдиного фінансового плану була припинена, що було не випадковим. Практика виявила нереальність виконання його положень в умовах, коли механізм управління й планування народним господарством країни перебував на стадії свого становлення. Були відсутні й багато інших передумов для його реалізації. Нереальною була ідея його розробки в територіальному розрізі й на різних рівнях управління та планування (республіка, край, область, район тощо). Головними перешкодами, зокрема, були: слабкий розвиток балансових методів планування, незадовільний стан обліку й іншої економічної інформації, низька кваліфікація кадрів, відсутність апробованих методик складання фінплану в територіальному розрізі, що зумовлювало складність і водночас низьку якість територіальних фінансових планів, які розроблялись на місцях.

Усе вищесказане було причиною того, що починаючи з 1932 року замість єдиного фінансового плану Держпланом СРСР централізовано розроблявся баланс державних фінансових ресурсів лише в масштабах країни, а роботи зі складання територіальних балансів були припинені.

У 1964 році Держпланом СРСР був запроваджений порядок розробки й подання союзними республіками балансу фінансових ресурсів, що охоплював господарство, підвідомче Радам Міністрів союзних республік. Однак із 1967 року його було скасовано, певно, у зв'язку з тим, що після господарської реформи 1965 року відпала необхідність у його розробці. Проте практика незабаром підтвердила, що, навпаки, набули великого значення синтетичні документи, які характеризували розвиток народного господарства республіки в територіальному розрізі. Це зумовлено тим, що в умовах галузевого принципу управління господарством можливості республік щодо визначення загальноекономічних критеріїв для оцінки розроблюваних проектів планів і про­позицій з розвитку республік виявились істотно обмеженими. Тому починаючи з 1981 року роботи зі складання фінансових балансів у союзних республіках відновились, але тільки у тих господарствах, які були підвідомчі Раді Міністрів республіки.

З набуттям Україною державної незалежності виникла необхідність докорінної перебудови роботи зі складання балансу фінансових ресурсів та витрат держави і передусім з розробки методичних положень, що було викликано:

- переходом у підпорядкування України великої кількості суб'єктів господарської діяльності та бюджетних установ із відання колишніх союзних міністерств і відомств;

- появою нових джерел доходів (відрахування до Фонду ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, Фондів зайнятості, конверсії, доходи від приватизації, іноземні кредити, доходи від кредитної емісії НБУ тощо), а також потреб на фінансування заходів, яких раніше не було (витрати на оборону, зовнішньо­економічну діяльність, обслуговування державного боргу, створення страхових та резервних фондів тощо);

- введенням нової системи оподаткування та нових видів податків як для юридичних, так і фізичних осіб, які раніше не справлялись;

- значним падінням питомої ваги доходів суб'єктів державної власності в загальному обсязі доходів і витрат та докорінною зміною системи управління підприємствами й організаціями, а поряд з цим і чинного порядку звітності (ліквідація окремих міністерств і відомств, приватизація державних об'єктів, утворення спільних підприємств);

- переходом більшості підприємств колишнього ВПК на випуск цивільної продукції та відкриту статистичну звітність про показники їх роботи.

Метою розробки балансу фінансових ресурсів держави є визначення розмірів фінансових ресурсів, що створюються в державі й можуть бути використані для здійснення заходів з економічного й соціального розвитку на прогнозований період; становлення збалансованості доходів і витрат в державі, а також обґрунтованості використання фінансових ресурсів на соціальні гарантії населенню, утримання невиробничої сфери, розвиток економіки, оборону та управління, виходячи з програми економічного й соціального розвитку держави; перевірка економічного обґрунтування розрахунків державного бюджету, балансу грошових доходів та витрат населення, платіжного балансу та інших фінансових балансів.

Досягнення цієї мети водночас і є формою використання фінансів для регулювання показників економічного й соціального розвитку, забезпечення їх економічної обґрунтованості й ефективності.

Охоплюючи повний обсяг ресурсів у цілому по державі незалежно від того, в якій конкретній галузі вони утворилися та використовуються, баланс фінансових ресурсів і витрат в державі відображає їх загальну характеристику за джерелами і напрямками, є самостійним документом синтетичного характеру. Це дає змогу використовувати його показники як критерії для оцінки ефективності виробництва. Вони доповнюють загальні показники результативності суспільного виробництва.