Сторінка
10

Методолігія обліку фінансування бюджетних установ(поточні та казначейські рахунки) (За матеріалами КЕПКУ)

Єдиним джерелом доходів загального фонду бюджет них установ є асигнування з державного бюджету та місцевих бюджетів, якими визначаються бюджет Автономної Республі­ки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.

Бюджетні асигнування надаються розпорядникам коштів, як правило, з деякого конкретного бюджету залежно від підпорядкованості установи, її територіального розміщення, народногос­подарського значення та доцільності віднесення видатків на цей бюджет відповідно до економічних і соціальних завдань держави. Термін «доходи загального фонду» з'явився порівняно недав­но. Доти застосовувалося поняття «фінансування бюджетних установ» як процес виділення коштів з відповідного бюджету. Зауважимо, що цей процес не залишався незмінним за останні два десятиріччя і здійснювався за різними формами й методами. До кінця 1990-х років бюджетні установи фінансувалися за двома методами: відкриттям кредитів і перерахуванням коштів із поточ­ного (основного) рахунка місцевого бюджету на поточні рахунки в установах банків. Через відкриття кредитів здійснювалося фі­нансування на поточні видатки установ, що утримувались за ра­хунок союзного й республіканських бюджетів. Установи, що утри­мувались за рахунок бюджетів автономних республік і місцевих бюджетів, фінансувалися за іншим методом.

Відкриття кредитів на фінансування видатків установ не су­проводжувалося перерахуванням коштів із рахунків бюджетів на рахунки розпорядників кредитів, а лише уточнювалися й пові­домлялися суми, передбачені на видатки за рахунок бюджету, і надавалось право на отримання цих коштів у банку. Такий поря­док можливий тільки за умов стійкості й бездефіцитності держав­ного бюджету, а тому від цього методу довелося відмовитися. Починаючи з 1990 року в установах галузей соціально-куль­турного комплексу впроваджується новий господарський меха­нізм, який передбачав відміну кошторисного фінансування та пе­рехід на фінансування за галузевими нормативами, поєднання бюджетних і бюджетних коштів. Кошти, отримані за рахунок різних джерел, створювали єдиний фонд фінансових коштів. Для зберігання як бюджетних, так і бюджетних коштів в устано­вах банку відкривався розрахунковий рахунок, а поточні рахунки за бюджетом і бюджетними коштами закривалися. Експери­мент з упровадження бюджетного госпрозрахунку не виправдав себе на практиці та був відмінений. Фінансування всіх бюджет­них установ знову стало кошторисним, при цьому бюджетні кош­ти перераховувались на поточні (бюджетні) рахунки, що від­кривалися в установах банків. У період становлення ринкової еко­номіки утворилося багато комерційних банків, змінилися функції НБУ в частині виконання державного бюджету, у результаті облік і контроль за витрачанням бюджетних коштів значно посла­бились. Розпорошення бюджетних коштів за багатьма поточними рахунками, брак оперативної інформації на всіх рівнях виконання державного бюджету не давали змоги ефективно маневрувати й без того обмеженими коштами. Саме цим пояснюється станов­лення в Україні органів Державного казначейства.

Відповідно до Тимчасової інструкції про порядок касового виконання державного бюджету за видатками, затвердженої Наказом Головного управління Державного казначейства Украї­ни від 21.03.97 № 28 , фінансування бюджетних установ, починаючи з 1997 року, здійс­нювалося за двома формами:

- за відомчою структурою;

- через органи Державного казначейства.

За першою формою фінансувалися установи, що утримували­ся за рахунок місцевих бюджетів та інші розпорядники коштів, перелік яких затверджувався Кабінетом Міністрів України за по­данням Міністерства фінансів України.

Сутність фінансування за відомчою формою зводилась ось до чого: Головне управління Державного казначейства перераховувало бюджетні кошти з єдиного казначейського рахунка на поточні ра­хунки ГРК на підставі поданих ними (складаних за встановленою формою) розподілів бюджетних коштів. ГРК в уповноважених установах банків відкривали такі поточні рахунки:

а) на видатки установи;

б) для переказу коштів підвідомчим установам.

Порядок відкриття поточних рахунків регламентується Інст­рукцією №3 «Про порядок відкриття розрахункових, поточ­них та бюджетних рахунків в установах банків», затвердже­ною Постановою Правління НБУ від 27.05.96 №21. Перераху­вання бюджетних коштів на поточні рахунки здійснюється пла­тіжними дорученнями типової форми № 0401002 в міру акумуля­ції коштів на рахунку місцевого бюджету. Такий порядок фінан­сування мобілізує діяльність місцевої адміністрації та фінансової служби на своєчасне й повне виконання дохідної частини бю­джету, тобто видатки місцевих бюджетів безпосередньо залежать від доходів.

Єдиний казначейський рахунок— це система бюджетних ра­хунків органів Державного казначейства в установах банків, на які зараховуються податки, збори та інші обов'язкові платежі Державного бюджету і з яких органами державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо на користь суб'єктів госпо­дарської діяльності, які виконали або надали послуги розпорядникам бюджетних коштів, та оплачуються інші видатки бюджет­них установ як у безготівковому порядку, так і готівкою.

У разі фінансування розпорядників бюджетних коштів через територіальні органи Державного казначейства всі поточні рахунки бюджетних установ в уповноважених банках закриваються і їм, у свою чергу, в органах Державного казначейства відкриваються реєстраційні рахунки, кількість яких у конкретного розпорядника коштів залежить від ступеня деталізації контролю за використан­ням бюджетних коштів відповідно до бюджетної класифікації. Наприклад, науково-дослідному інституту системи Академії ме­дичних наук відкриваються окремі рахунки за кодами функціо­нальної класифікації: за кодом 80202 — клініка, кодом 40201 — фундаментальна наука, кодом 40101 — прикладна наука.

Для відкриття реєстраційних рахунків розпорядники коштів подають у відповідні органи Державного казначейства такі до­кументи:

1. Заяву на відкриття рахунків встановленого зразка за підпи­сом керівника установи й головного бухгалтера.

2. Копію установчих документів (статуту, положення), завіре­ну нотаріально або вищою організацією.

3. Довідку про внесення установи до Єдиного державного ре­єстру підприємств і організацій України з зазначенням ідентифі­каційного коду.

4. Доведений до розпорядника коштів поквартальний обсяг асигнувань з розподілом за підрозділами бюджетної класифікації.

5. Затверджений кошторис доходів і видатків.

6. Картку зі зразками підписів осіб, яким відповідно до чин­ного законодавства надано право розпоряджатися рахунком і під­пису платіжних та інших розрахункових документів. До картки включається також зразок відбитка печатки, присвоєної установі.