Сторінка
4

Ринок цінних паперів та його роль у формуванні інвестиційного потенціалу регіону

Найтиповішим допоміжним цінним папером є купон, який свідчить про право його власника на відповідні відсотки або дивіденди. Існують різні види купонної ставки: фіксована, плаваюча, зі збільшенням, нульова, міні-купон, оплата на вибір і змішані види.

Варті уваги такі купони, котрі навіть у разі, коли основний папір є іменним, видаються на пред’явника. Купони можуть вільно обертатися на ринку незалежно від основного цінного паперу. Самі ж цінні папери утворюють дві групи – купонні й безкупонні.

За способом виплати доходу цінні папери класифікуються так:

а) цінні папери з фіксованим платежем, до яких належать облігації та привілейовані акції;

б) цінні папери з плаваючою ставкою, наприклад, облігації з плаваючим відсотком, що залежить, головне, від облікової банкової ставки;

в) цінні папери, дохід від яких безпосередньо залежить від розміру чистого прибутку підприємства (прості акції, інвестиційні сертифікати).

Різновиди доходу взагалі відіграють чи не визначальну роль у класифікації цінних паперів. Наприклад, є цінні папери, дохід від яких виплачується без застережень, а є і такі, котрі ставлять виплату доходу в залежність від одержання емітентом прибутку тощо. Є цінні папери з одноразовою виплатою доходу, а є – з постійною (багаторазовою) виплатою. За черговістю виплати цінні папери поділяються на першозаставні і на загальнозаставні, за ознакою відстрочення виплати – на цінні папери з відстроченим доходом і з невідстроченим. Виплата доходу може здійснюватися грошима (найчастіше) але може також і товарами (під цільові цінні папери).

Важлива ознака цінних паперів – їх здатність конвертуватися (або брак такої здатності), що є відповідальною підставою для класифікації. Законодавчо встановлено, що конвертація цінних паперів – це вилучення емітентом з обороту та анулювання цінних паперів якогось виду через їхній обмін на цінні папери іншою виду того самою або іншого емітента (у разі реорганізації першою) [21, с. 212-214].

За ознакою території обігу цінних паперів вони звичайно поділяються на три групи: регіональні (облігації місцевих органів самоуправління), національні (папери внутрішнього фондового ринку), міжрегіональні (папери, котрі можуть вільно обертатися на території інших держав).

За місцем реєстрації офісу емітента цінні папери поділяються на вітчизняні та іноземні. До іноземних належать цінні папери емітентів, котрі не є резидентами України і випуск яких (паперів) зареєстровано в інших країнах. В Україні практикується (і це передбачено законом) обертання так званої депозитної розписки, котра є похідним цінним папером, випущеним емітентом, якого зареєстровано в Україні. Цією розпискою уряд засвідчує право власності інвестора на цінні папери іноземних інвесторів.

Наявність міжнародних цінних паперів пояснюється інтернаціоналізацією ринку цінних паперів. До таких, зокрема, належать євро ноти, що випускаються корпораціями на термін від трьох до шести місяців зі ставкою, яка змінюється. Випускаються також єврооблігації, котрі у вигляді позики можуть розміщуватися у будь-якій промислово розвинутій країні. Номінальна і ринкова ціни єврооблігацій виражаються в іноземній валюті, переважно в доларах США.

Форма документів, у які “одягнуто” цінний папір, є дуже різноманітними: це й окремий сертифікат, і запис у реєстрі, і запис в угоді, і запис в комп’ютері. В загальному вигляді розрізняють документарну форму цінних паперів і бездокументарну. Документарна – це форма, за якої власник встановлюється на підставі пред’явлення сертифіката, а в разі депонування такого – за записом у рахунках депо. Бездокументарна – форма, за якої власник встановлюється на підставі запису в системі ведення реєстру власників цінних паперів або, у разі депонування цінних паперів, за записом у рахунках депо (рахунок депо – це сукупність записів в облікових реєстрах хранителя цінних паперів – депозитарія, необхідна для виконання договору депо з депонентом) [35, с. 46].

Запровадження електронної техніки уможливлює відмову від традиційного друкування цінних паперів на дорогих бланках з водяними знаками. На зміну традиції приходить запис на магнітних носіях інформації (стрічці, дискетах).

У багатьох країнах з’явилася реальна можливість робити емісію цінних паперів без оформлення їх “паперового” (документарного) виду. Замість цього стали практикуватися інші документи, передовсім виписки депозитаріїв, котрі використовуються для доказу прав власників цінних паперів. Але ще досить складно обійтися без “фізичного” паперового документа і така система під силу тільки країнам з високою культурою. Наприклад, у Швеції вже кілька років тому припинили виготовлення цінних паперів у “паперовій” формі.

У Німеччині практикується “проміжний” стан щодо переходу до повністю електронного обігу цінних паперів: з одного боку, облік цінних паперів здійснюється в комп’ютерних системах і перехід цінних паперів фізично з рук у руки вже зник, а з іншого – акціонери досі мають право вимагати від емітента видачі “паперової” акції. Як показує досвід, дрібні акціонери переважно тримають акції на руках, а великі – в електронних системах, використовуючи при цьому глобальний сертифікат, котрий депонується в депозитарії [30, с. 118].

Різні види цінних паперів мають різний рівень надійності. Це послужило причиною розподілу їх на високоякісні (з високою ймовірністю повернення вкладеного капіталу та отримання доходу) та ординарні (більш ризиковані). Використовується також градація цінних паперів за старшинством: на першому місці – акції акціонерних товариств (класичний тип цінних паперів, ліквідних і вигідних); на другому – державні облігації; на третьому – облігації місцевих органів влади і корпорацій; на четвертому – похідні фінансові інструменти.

З фактором надійності зв’язано цілу низку класифікаційних ознак. За видами забезпечення цінні папери підрозділяють на папери, випущені під заставу і під гарантію. Класифікуються цінні папери за видом застави: емісія під нерухоме майно, під рухоме майно, під фондові цінності, під майбутні податкові надходження, під дохід від проекту. Залежно від виду гарантії цінні папери поділяються на гарантовані зобов’язання і реорганізаційні папери. На класифікацію цінних паперів впливають також різновиди відповідальності за виконання зобов’язань: індосамент і аваль. Індосамент – передатний напис на зворотному боці документа, що засвідчує перевідступлення права власності на документ. Аваль – письмове поручництво, яке сприяє підвищенню довіри до фінансових можливостей власника документа. Існує й більш узагальнене групування: цінні папери забезпечені й незабезпечені.