Сторінка
26
Існують різні теорії портфелів. Одні дослідники називають інвестиційним портфелем лише сукупність коштів вкладених в цінні папери. Інші відокремлюють портфелі реальних (прямих) інвестицій та портфелі цінних паперів. При цьому портфель цінних паперів формується, як правило, після визначення інвестиційної політики компанії, а також після формування портфеля реальних інвестицій.
Теорія “портфеля” розроблена американським вченим Г. Марковичем. Згідно з цією теорією інвестор вкладає свій капітал у різні види активів. Однак їх оцінка для інвестора представляє певну складність, саме тому в сучасній теорії портфеля найчастіше усі активи портфеля розглядаються, як очікування майбутніх доходів.
При вкладанні коштів у цінні папери кожний інвестор намагається отримати максимальну прибутковість портфеля, однак дохід завжди буде пропорційний ризику, на який готовий іти інвестор. Тому дуже важливо знайти найбільш сприятливе поєднання цих двох факторів.
Портфелі цінних паперів можуть класифікуватися, як фіксовані та змінні (керовані). Фіксований портфель – це сукупність цінних паперів, які залишаються на весь період існування портфеля в незмінному стані. Як правило, такі портфелі представлені державними цінними паперами. Остання дата погашення цих облігацій визначає термін існування всього портфеля. Фіксований портфель гарантує інвестору досить високу безпечність, але в той же час не дає значних доходів.
Тому інвестори, як правило, формують змінний портфель цінний паперів, яким вони можуть керувати у відповідності з своїми інвестиційними цілями. Провідними принципами такого формування є прибутковість, безпечність, зростання та ліквідність вкладів. Управління портфелем цінних паперів включає в себе планування, аналіз та регулювання його складу з метою досягнення інвестиційних цілей. В залежності від цього можна класифікувати портфелі цінних паперів. Якщо інвестор за головну ціль ставить отримання максимального прибутку, то він формує портфель із низько ліквідних цінних паперів з високим ризиком, і навпаки, при намаганні інвестора забезпечити збереження свого капіталу, в портфель будуть включені цінні папери емітентів з високим ступенем ліквідності, але такі, що гарантують середні або низькі дивіденди. Розглянемо кожний з інвестиційних принципів більш детально.
Домінуючим серед них є принцип прибутковості. Він передбачає отримання інвестором максимальних прибутків в майбутньому, які складаються з курсової різниці та дивідендів або відсотків на ці цінні папери.
Основним показником при визначенні прибутковості тих чи інших цінних паперів є ставка дивіденду (відсотків) компанії, яка визначається шляхом відношення чистого прибутку акціонерного товариства, що спрямовується на виплату доходів за цінними паперами, до статутного капіталу цього акціонерного товариства (в відсотках). Після цього ставка дивіденду порівнюється із середньою відсотковою ставкою на довготермінові вклади населення та депозити підприємств. Якщо відношення цих двох показників буде менше за одиницю, то доходність таких цінних паперів виявляється недостатньою, що призведе до зменшення кількості інвесторів. Дохід власника цінних паперів за визначений період часу можна визначити шляхом відношення загальної суми доходу, яка складається з дивіденду на акції (або відсотків на облігації) та курсової різниці, до ціни купівлі цього цінного паперу. Найбільш прибутковим вважаються звичайні акції недавно створених компаній, які хоча і здійснюють ризиковані проекти, однак при сприятливих обставинах гарантують високі прибутки.
Наступною ціллю інвестора при виборі цінних паперів є безпечність вкладів. Безпечність – це спроможність емітента взяти на себе відповідальність перед інвестором за залучені кошти та забезпечити їх захист від непередбачених наслідків (негативних для інвестора). Захист інвестора здійснює держава за допомогою чітко визначеної законодавчої бази. Так, наприклад, законами України заборонено випуск цінних паперів для відшкодування збитків від господарської діяльності акціонерного товариства. Найбільш безпечними цінними паперами вважаються звичайні акції, а найбільш стійкими з точки зору безпечності можна вважати привілейовані акції та облігації.
Наступним принципом інвестування вважається зростання вкладів. Цінними паперами, що забезпечують значне зростання капіталу, є звичайні акції молодих компаній, які впроваджують нові технології та “ноу-хау”. Так, цінні папери, як правило, є високо ризикованими для інвесторів. Середнє зростання капіталу дають довготермінові облігації та привілейовані акції. Незначне зростання капіталу забезпечують короткотермінові облігації.
Показником ліквідності для інвестора є швидкий та без проблемний обмін цінних паперів на готівку. Деякі з фахівців не виділяють ліквідність, як окрему інвестиційну ціль, оскільки вона значно залежить від інших ознак інвестування. Високий рівень будь-якої з вищезгаданих інвестиційних властивостей робить цінний папір привабливим для певного кола інвесторів, а тому досить ліквідним. Але, відсутність ліквідності в значної частини цінних паперів, що спостерігається на українському фондовому ринку, є гострою проблемою, бо вторинний ринок практично не розвинутий. Тому, як правило, ліквідність таких цінних паперів забезпечується, в основному, самим емітентом або торговцями-посередниками (шляхом самокотирування). Таку ліквідність можна назвати штучною, тому що для інвестора існує небезпека невиконання емітентом або посередником своїх зобов’язань.
Ні один із цінних паперів не може мати одночасно всі вищезгадані властивості, тому що вони взаємно виключають одна одну. Так, цінний папір з високою безпечністю матиме низьку дохідність і навпаки. Це відбувається тому, що інвестори, які віддають перевагу надійності цінних паперів, будуть купувати їх за високими цінами, що відповідно знизить дохідність. Аналогічна ситуація складається при виборі інших інвестиційних властивостей цінних паперів. Якщо очікується зростання капіталу, то при цьому спостерігається підвищення попиту на відповідні цінні папери, в результаті чого будуть зростати ціни та знижуватися дохідність.
Завантажити реферат