Сторінка
1

Міжнародні фінансові інституції МВФ: проблеми створення і діяльності

МВФ: проблеми створення і діяльності

Наднаціональна координація міжнародних фінансів здійснюєть­ся міжнародними та регіональними валютно-фінансовими організа­ціями, які створюються на базі багатосторонніх угод між держава­ми. Їхня мета — сприяння розвитку зовнішньої торгівлі й міжна­родного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їхніх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк рекон­струкції та розвитку (МБРР), який сьогодні є головною установою Світового банку. Окрім МБРР до структури Світового банку вхо­дять: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціа­ція розвитку (МАР), Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних супе­речок (МЦВІС).

У липні 1944 p. представники 44 країн на валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі (США), підписали "Заключний акт", складовими якого були Статути Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МВФ та МБРР).

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — міжнародна надна­ціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізова­ної представницької установи Організації Об'єднаних Націй. МВФ розпочав свою діяльність з березня 1947 p. Місцеперебування — Вашингтон.

Згідно зі Статутом, метою створення МВФ було сприяння міжна­родному валютному співробітництву та стабілізації валют, створен­ня багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримування рівноваги платіжних балансів країн — членів Фонду, вжиття системи заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам — членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.

Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його ресурси складаються з внесків країн-членів, для кожної з яких вступна кво­та встановлюється залежно від частки країни у світовій торгівлі. Ця квота переглядається кожні 5 років. Квота країн — членів МВФ під час дії Бреттон-Вудської валютної системи складалася з 25 % у зо­лоті й 75 % — у національній валюті даної країни, а з моменту введення в дію Кінгстонської валютної системи ця квота складаєть­ся з 22,7 % — у вільно конвертованій валюті й 77,3 % у націо­нальній валюті.

Тільки в 1991—1992 pp. членами Фонду виявили бажання стати понад 20 країн світу, в тому числі країни — колишні республіки СРСР. Всього на сьогодні членами МВФ є 181 країна. Україна, разом з іншими державами, що входили до складу колишнього СРСР, була прийнята до МВФ у 1992 p. Її квота становить 0,69 % у загальному капіталі фонду (табл. 9.1).

У 1947 p. членами МВФ були 49 країн світу, а його основний капітал становив 7,7 млрд дол. США. Найбільші розміри квот нале­жали Сполученим Штатам Америки, Великій Британії, Франції, Китаю та Індії. Нині оплачений капітал сягає 297 млрд дол. США (212 млрд СДР). Із цієї суми 2/3 належить промислове розвинутим країнам і лише 1/3 — країнам, що розвиваються, які становлять 4/5 членів Фонду (табл. 9.2).

Керівні органи Фонду — Рада управляючих, Директорат, Секре­таріат. Вищим органом є Рада управляючих, яка приймає у Фонд нових членів, затверджує зміни паритетів валют країн-учасниць, пе­реглядає квоти, розподіляє чистий прибуток Фонду. Директорат зай­мається поточним регламентуванням діяльності цієї організації.

Голоси в Раді управляючих МВФ розподіляються залежно від розміру квоти тієї чи іншої країни. Кожний член Фонду має в Раді 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. СДР квоти. Тому США фактично володіють правом "вето" при вирішенні найважли­віших питань діяльності МВФ, чим ставлять у залежність всі інші країни — члени Фонду, Так, частка США у загальній кількості го­лосів становить 17,7 %, а прийняття ключових рішень вимагає ква­ліфікованої більшості — 85 % голосів. Сполучені Штати Америки

Таблиця 9.1. Квоти 15 колишніх республік СРСР у МВФ, млн СДР