Сторінка
3

Міжнародні фінансові інституції МВФ: проблеми створення і діяльності

Радянський Союз прагнув стати одним із провідних членів Фон­ду, його квота з усього капіталу Фонду, що становив 8,8 млрд дол. США, планувалась на рівні 1,2 млрд і мала стати третьою за розмі­ром після американської й англійської. Причому квота СРСР була встановлена осібно, не на базі так званої комбінованої формули, яка застосовувалася до всіх країн — членів Фонду і була запропонована канадською делегацією. Ця формула передбачала врахування трьох моментів: обсягу зовнішньої торгівлі, національного доходу країни та реальних розмірів її золотовалютних запасів. Якби квота СРСР обчислювалася за нею, то вона була б значно меншою, адже в перед­воєнні роки Союз відігравав у світовій торгівлі малопомітну роль.

Встановлення такої високої квоти для країни, що несла основ­ний тягар Другої світової війни, було безсумнівним свідченням її високого політичного авторитету на міжнародній арені наприкінці війни та реально віддзеркалювало стан відносин між союзниками на той час. У цьому неординарному рішенні виявились надії країн — учасниць Бреттон-Вудської угоди на значне розширення взаємної торгівлі з СРСР у повоєнний період.

Провівши з країнами — засновниками МВФ всю необхідну попе­редню роботу, Радянський Союз, однак, не підписав статутних доку­ментів. Пояснюється це, безперечно, політичними причинами:

• по-перше, квота СРСР, хоч і була значною, але все ж не надава­ла права вето, яким володіли Сполучені Штати Америки;

• по-друге, місцем розташування керівних органів МВФ був ви­значений Вашингтон, і протягом тривалого часу на чолі цих органів стояли тільки американці;

• по-третє, головним було те, що країни, які вступали до МВФ, зобов'язані були, згідно з його статутом, повідомляти дані про свої золото-валютні резерви, стан економіки, платіжного балансу, грошо­вого обігу і т. ін. Та всі ці дані на той час в СРСР були глибоко засекречені, й ніхто, навіть особи з вищого керівництва, не могли ставити питання про надання подібних відомостей за кордон.

Однак відмовою підписати Статут МВФ справа не скінчилася. Користуючись тогочасним політичним і економічним впливом, СРСР сприяв виходу з МВФ на початку 50-х років Польщі та Чехословач-чини, які були серед країн — засновників цієї міжнародної органі­зації. У 1964 p. залишила Фонд Куба, і лише Югославія була єдиною зі східноєвропейських країн, яка продовжувала брати участь у ро­боті Міжнародного валютного фонду.

Після проголошення незалежності Україна почала відчувати го­стру потребу в кредитах і була дуже зацікавлена стати членом МВФ. Для цього Кабінет Міністрів розробив й затвердив "Програму еконо­мічних реформ і політики України" спеціально для подання Міжна­родному валютному фонду. Ми пройшли всі етапи, необхідні для вступу до МВФ, і нарешті, 27 квітня 1992 p. Україна стала повно­правним членом цієї впливової міжнародної організації.

Згодом, у 1995 p. між країнами — членами МВФ було досягнуто домовленості про створення механізму термінової фінансової допо­моги окремим країнам на випадок фінансових криз, включаючи створення валютних стабілізаційних фондів. Ця допомога реалізуєть­ся через політику траншів та механізм розширеного фінансування.

Політика траншів застосовується тоді, коли кредити Фонду надаються звичайними каналами країнам — членам МВФ у вигля­ді траншів, або часток, які становлять 25 % квоти відповідної країни у Фонді. Для одержання першого та наступних кредитних траншів країни — члени МВФ повинні продемонструвати серйозні зусилля з подолання ними труднощів, пов'язаних зі станом платіжного балансу.

Механізм, розширеного фінансування використовується тоді, коли Фонд підтримує середньострокові програми шляхом домовле­ності про розширене фінансування країн — членів МВФ з метою подолання труднощів з платіжним балансом, викликаних макро-економічними і структурними проблемами.

На відміну від колишнього СРСР Україна при вступі до МВФ ніяких особливих переваг не мала. Вона повинна була виконувати всі вимоги Статуту цієї організації, згідно з якими тільки дуже не­значна частина кредитів надається Фондом автоматично, без будь-яких умов (кредити в рамках резервної частки МВФ). Переважну більшість інших кредитів Фонд надає лише після детального ви­вчення експертами цієї організації стану справ у країні — одержу­вачці кредитів. Чим більшу суму кредитів прагне одержати країна, тим прискіпливіше працюють експерти Фонду, причому часто без­посередньо в країні працюють спеціальні делегації (місії) МВФ, які у своїх підсумкових документах-доповідях подають висновки щодо доцільності надання кредитів. Ці місії одночасно рекомендують уряду країни певні заходи, щоб успішно вирішити питання надання Фон­дом кредитів.

Проте навіть вже узгоджені кредити надаються не автоматично, а поступово, певними частками (траншами). І якщо країна не вико­нує взятих на себе зобов'язань. Фонд може відмовити в наданні їй чергового кредитного траншу. Ось чому перед вирішенням питання про надання Україні чергового кредиту від МВФ до Києва навіду­ються його функціонери.

Вступний внесок України був визначений у розмірі 665 млн СДР, (майже 900 млн дол. США). Враховуючи гостру нестачу валюти, Україна скористалася Фондом запозичення, створеним при МВФ для країн-членів, які переживають фінансові труднощі. Борг оформ­лено як безстроковий і безпроцентний, який потрібно викупити в майбутньому.