Сторінка
1

Визначальна роль валютного курсу в системі міжнародних фінансів

1. Економічні функції валютного курсу

Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну гро­шової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн. Він є об'єктивним економічним показником, який відображає тенденції внутрішнього економічного розвитку певної країни та стан і перспективи зовнішньоекономічних відносин. Якщо основні ха­рактеристики кожної валюти формуються у межах національних господарств, то їхнє кількісне співвідношення відбувається у зовніш­ньоекономічній сфері.

Курс національної валюти до іноземної визначається і встанов­люється через валютне котирування.

Валютне котирування — це встановлення курсів іноземних валют відповідно до чинних законодавчих норм і практики, що скла­лася. Котирування валют здійснюють державні (національні) або найбільші комерційні банки.

Котирування іноземних валют, як правило, здійснюється щодо долара США, німецької марки та деяких інших валют. Долар США довгий час зберігає за собою позицію загальновизнаного міжнарод­ного платіжного і резервного засобу. Зміцнення позиції німецької марки теж пояснюється її становищем як засобу обігу і платежу в світовому платіжному обороті, а також центральною роллю цієї ва­люти в Європейському Союзі. На регіональному і національному рівнях, які відображають специфіку розрахунково-кредитних відно­син більш вузького кола суб'єктів, набір валют, що котируються, може, звичайно, бути іншим.

У більшості країн використовується пряме котирування інозем­ної валюти, коли за умовну одиницю приймається одиниця інозем­ної валюти і до неї прирівнюється певна кількість національних грошових одиниць або їхніх часток.

При непрямому (зворотному} методі валютного котирування, який традиційно використовується Великою Британією та деякими державами — колишніми її колоніями, за умовну одиницю береться одиниця національної валюти і до неї прирівнюється певна кількість одиниць (або часток) іноземної валюти.

Історична традиція непрямого (зворотного) котирування фунта стерлінгів сягає тих часів, коли англійська валюта була провідною світовою валютою, частка якої в міжнародних розрахунках сягала в 1913 p. до 80 %. На сьогодні, окрім англійського фунта стерлінгів, непряме котирування використовують ірландський фунт стерлінгів, австралійський і новозеландський долари, євро та деякі інші валю­ти. З 1978 p. введено зворотне котирування долара США щодо більшості валют, крім англійського та ірландського фунтів стерлінгів.

При котируванні валют розрізняють поняття "база котируван­ня" (базова валюта) та "валюта котирування" (валюта, що котируєть­ся). Базовою є валюта, відносно якої котируються інші валюти. Як правило, базовою може бути валюта, яку визнано в усьому світі. Од­нак інколи, з історичних причин, базовою стає більш дрібна валюта порівняно з валютою, що котирується. Наприклад, австралійський і новозеландський долари є базовими при котируванні долара США незважаючи на те, що останній має більш високу вартість.

Оцінюючи тенденції руху валютних курсів, обов'язково слід врахо­вувати методи котирування валют, які при цьому використовуються.

При котируванні валют вказуються курси, за якими банки пев­ної країни купують іноземну валюту (курс покупця — bid rate — BR} а також курси, за якими ці банки продають іноземну валюту (курс продавця — ask rate — AR). Курс продавця завжди вищий курсу покупця, за виключенням валютного ринку Лондона, де вико­ристовується непряме котирування і тому курс продавця валюти нижчий курсу покупців. Різниця між курсами продавців і покупців складає прибуток банку, який здійснює ці операції. Цей прибуток, як різниця між двома певними показниками (ціною продавця і ціною покупця), називається маржа (спред).

Розраховують як абсолютну (AR - BR), так і відносну маржу (спред):!!!формула

Спред, або маржа, має покривати операційні витрати банку і за­безпечувати йому нормальний прибуток при проведенні операцій з валютою. BAS є своєрідною "платою" за надані банком форексні (безготівкові) послуги. При цьому величина маржі, що призначаєть­ся комерційним банком для різних валют і різних клієнтів і залеж­но від обсягу операцій, може суттєво різнитися.

При здійсненні операцій на валютному ринку торгують безготівко­вою валютою (форексом) та готівкою (банкнотами). Безготівкові активи, якими оперує валютний відділ банку, є залишками на рахунках в іноземній валюті. Тут необхідні платежі здійснюються шляхом переведення з одного рахунка на інший бухгалтерськими записами. При торгівлі банкнотами валюта здійснює фізичні переміщення в просторі. Тут зростають витрати на транспортування, охорону, страху­вання і зберігання валюти, що у свою чергу приводить до відповідно­го зростання маржі (спреду) при котируванні іноземних банкнот.

При здійсненні міжнародних економічних зв'язків має місце порів­няння двох видів цін — внутрішніх і світових. Якщо внутрішні ціни формуються на основі різних національних вартостей, то світо­ві — на базі інтернаціональної вартості. Товари окремих країн, які вступають у зовнішньоекономічний обіг, продаються за світовими цінами. У процесі міжнародного обміну співвідношення цін виступає як співвідношення національних грошових одиниць, їхньої купівель­ної спроможності.

Купівельна спроможність (сила валюти) виражається як сума товарів та послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю, визначена порівняно з базовим періодом.

Теорія паритету купівельної спроможності валюти (ПКС) була вперше запропонована шведським економістом Густавом Касселем (1866—1944), хоч подібні ідеї висував ще Давид Рікардо.

Кассель підготував для Ліги Націй меморандум, в якому запро­понував використовувати ПКС у міжнародній валютній політиці. Цей показник мав розраховуватись на базі середньозважених товар­них цін і використовуватись у валютному обміні, зовнішній торгівлі, при наданні кредитів.

Сьогодні теорія ПКС переживає друге народження. МВФ і Світо­вий банк займаються зіставленнями показників виробництва про­дуктів на душу населення, продуктивності праці, рівнів заробітної плати в різних країнах і регіонах світу.

До 1992 p. ці зіставлення здійснювались шляхом порівняння вартостей на основі офіційних курсів. Загальним еквівалентом ви­ступав долар США.

Сьогодні перерахунок національних показників у долари здійсню­ється на базі паритетів купівельної спроможності валют (ПКС). Ви­значені відносно стабільний набір споживчих благ, їхня вага в купі­вельному кошику (хоча він потребує періодичного перегляду). Цей набір оцінюється спочатку в національних валютах відповідно до внутрішніх цін, потім ці вартості зіставляються і на цій основі вираховується доларова ціна фунта стерлінгів, німецької марки, франка, рубля і т. ін. Таким чином формується "натуральний", або "природ­ний", курс валюти.