Сторінка
4
4) повнозначних слів (все-: всевладний, всеукраїнський, всесоюзний; нео-: неокласик,неонацист).
Префіксальна система у мові досить стійка. Основна кількість префіксів – це споконвічно українські морфеми, проте активно увійшли у вжиток запозичені префікси: а-, анти-, архі-, інтер-, екстра-, де-, ре-, ультра- та ін.
(інфрачервоний, архієпископ, деморалізувати). Система префіксів поповнилася не лише за рахунок запозичень, а й частково за рахунок похідних (складних) префіксів недо-, зне-, рідше обез- (недобачати, недолюблювати, зневіритися, знесилити, обезлюднити).
Найуживаніші префікси української мови, їх семантичні відтінки:
без- |
відсутність чогось; |
не- |
заперечення того, що означає корінь ; |
пере- |
повторення дії, діяти по-іншому; більше норми, понад міру; рух через щось, дія; |
при- |
доповнення, приєднання; неповнота дії чи якості; розміщення біля чогось; |
пре- |
збільшеної, високої якості; |
над- |
розташування зверху над чимось; неповнота дії або ознаки; більше норми, більше значного рівня; |
під- (піді-) |
здійснення дії внизу, під чимось; розташування під чимось, біля чогось; наближення до чогось; частковість дії, нижчий розряд; |
з- (зі-, із-, с-) |
сполучення, завершеність дії; відокремлення, роз’єднання; |
від- |
роз’єднання, рух від чогось, відновлення; |
до- |
доповнення, збільшення чогось, завершеність дії; |
за- |
початок і завершеність дії; |
на- |
здійснення дії зверху, її завершеність. |
В українській мові понад 100 префіксів, серед них близько 20 – запозичені, які використовують переважно в іменниках, прикметниках і рідко в дієсловах.
Суфікс (лат. suffixus – прикріплений) – афікс, що розташований у слові після кореня або іншого суфікса перед закінченням, іншим суфіксом чи в кінці слова і надає йому нового значення або відтінку. Термін уперше вжитий в українському мовознавстві П.Залозним (1906). У цьому ж значенні вживався також термін «наросток» . На відміну від префіксів і постфіксів, суфікс приєднують переважно до твірної основи, а не до слова. Суфікс може бути маркером кінця лексичної основи (зеленкуватий) і кінця слова (швидко).
Суфікси закріплюються за певними частинами мови. Виділяються суфікси іменникові (-ець-, -ан-, -чан-, -ик-, -енк-, -ук-, -чук-, -ак-, -іст-, -ізм-, -ок- тощо), прикметникові (-н-, -ськ-, -уват-, -ов-, -ян-), дієслівні ( -ну-ти, -ича-ти, -ти, -іва-ти, -ва-ти), прислівникові ( -о, -е, -ичі, -ом, -и). Той самий суфікс не утворює слів різних частин мови. Значення суфіксів надзвичайно багаті і різноманітні. Вони можуть передавати значення належності (динамівець), абстрактності (секретність), експресивності (дівчинонько, дідище), надають певного стилістичного забарвлення, позначають жіночий рід, опредмечену дію (горіння, штормище). Більшість суфіксів виконують у мові словотворчу роль, деякі утворюють форми того самого слова.
Формотворчими виступають суфікси дієслів, ступенів порівняння прикметників та прислівників, дієприкметників: стрибати – стрибнути, низький – нижчий, коротко – коротше, зробити – зроблений.
У складі слова може бути декілька суфіксів, кожен із яких додається уже до попереднього суфікса і змінює значення слова: слово, слов-ник, словник-ар, словникар-ство. Крім цього, у лексемі з кількома суфіксами лише останній (кінцевий) вказує на ту частину мови, до якої належить слово [5, 30]. Якщо у слові кілька суфіксів, то останній із них несе на собі словотвірне значення і виражає нове лексичне значення, тому його називають дериватором або формантом слова чи основи: у слові цвіркунець три суфікси (-к-, -ун-, -ець-), з яких формантом (дериватором) є суфікс -ець-, тому що він виражає словотвірне і лексичне значення цього слова (маленький цвіркун).
За характером словотвірного значення і функції суфікси поділяються на мутаційні, транспозиційні і модифікаційні.
Суфікси, які видозмінюють значення твірного слова, надаючи йому додаткових відтінків, належать до модифікаційних: яблуко > яблуч-к-о, великий > вечич-езн-ий.
Якщо суфікс приєднаний до твірної основи, надає слову нового поняття, він належить до мутаційних: тесати > тес-ак, так > так-а-ти.
Суфікси, що не змінюють лексичного значення твірного слова (іноді лиш звужуючи його) і переводять його з однієї частини мови до іншої, називають транспозиційними (транскатегоріальними): читати > чита-нн-я, короткозорий > короткозор-ість.
В українській мові один і той самий суфікс може виконувати не одну, а кілька функцій: -к-а – мутаційна: ватяний – ватянка, транспозиційна: підтримати – підтримка, модифікаційна: п’яниця – п’яничка; -ик- – мутаційна: взуття – взуттьовик, модифікаційна: кінь – коник.
У відмінюваних словах суфікси і флексії взаємопов'язані. Суфікси спільно із закінченням утворюють похідні слова. Суфікси, як і закінчення, частково виражають також граматичне значення слова, тому вони мають лексико-граматичну семантику (суфікси –ець-, -ин-, -ар- виражають граматичне значення чоловічого роду). Крім того, суфікси формують систему словозміни, її парадигми, зумовлюють характер і систему флексій: суфікс -б- у віддієслівних абстрактних іменниках зумовлює флексію -а (боротьба), суфікси –ич-, -ик-,
-ак-, -ар- у назвах осіб і конкретних предметів — нульову флексію у Н. в. і флексію -а — у Р. в. і т. ін.
Закінчення, в свою чергу, зумовлюють певні особливості у суфіксах. Суміжність з флексією регулює ступінь абстракції суфіксів. З одного боку, ступінь абстракції у суфіксів порівняно з префіксами підвищується через сусідство з більш абстрактними морфемами, якими є флексії. З другого боку, флексії конкретизують лексико-граматичне значення або високоабстрактних, або неоднозначних суфіксів. Визначити однозначно сематику суфіксів -к-,
-ист-, -ськ- без закінчення не можна. Лише закінчення виявляють і диференціюють їхнє значення: 1) суфікс -к- із закінченням -а (-к-а) може означати іменник жіночого роду Н. в. із значенням особи, предмета (учителька, лапка), а із закінченням -и- або Р. в. однини (учительки, лапки), або Н. в. множини (учительки, лапки); 2) суфікси -ист-, -ськ- з нульовим закінченням — іменник чоловічого роду у Н. в. (домбрист, Курськ), а із закінченням -ий-прикметник чоловічого роду (м'ясистий, курський).
Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»:
Застосування вітагенних технологій на уроках української літератури
Особливості формування інноваційної культури вчителя
Використання технічних засобів навчання на уроках природознавства
Асоціативний аналіз на уроках української літератури за матеріалами творів М. Воробйова
Розв'язування задач на побудову в 7-9 класах курсу планіметрії середньої загальноосвітньої школи