Сторінка
13

Формування умінь використовувати лексичний повтор як засіб міжфразного зв’язку

Під мовною компетентністю вчені розуміють «засвоєння і усвідомлення мовних норм, що склалися історично у фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці, стилістиці, та адекватне їх застосування в будь-якій людській діяльності у процесі використання певної мови». Мовленнєва компетентність як основний компонент комунікативної, спираючись на мовну, включає систему мовленнєвих умінь (сприймання, відтворення, створення усних і писемних висловлювань різних видів, стилів, типів і жанрів), які необхідні учням для спілкування в різних ситуаціях . Зміст мовленнєвої компетентності становлять уміння, притаманні кожному виду мовленнєвої діяльності (читання, говоріння, слухання, письмо). Мовна і мовленнєва компетентнісь становлять базу для комунікативної.

У Державному стандарті початкової загальної освіти відмічається, що основними цілями навчання української мови є опанування молодшими школярами української мови як засобу спілкування і пізнання, прилучення до скарбниць духовності і культури, літературних надбань українського народу і народів світу, виховання громадянськості, патріотизму, національної самосвідомості.

Зміст шкільної мовної освіти в початковій ланці будується на основі таких ліній, як комунікативна, лінгвістична, культурознавча, діяльнісна. Основною змістовою лінією є комунікативна, яка передбачає формування та розвиток умінь слухати, говорити, читати і писати. Лінгвістична та українознавча лінії забезпечують відповідний обсяг знань про мову, умінь і навичок їх використання в мовленнєвій діяльності, а також уявлення про звичаї, побут українського народу, визначні події та постаті в історії України. Зазначені лінії пронизані діяльнісною лінією, яка передбачає уміння аналізувати, порівнювати, виділяти головне, узагальнювати. З огляду на це в основу шкільного курсу рідної мови в початкових класах покладено відомості про текст, його загальні ознаки, типи й стилі, що створило умови для вивчення усіх мовних одиниць у структурі зв’язного висловлювання, а також дало можливість формувати в учнів уміння будувати власні висловлювання різних стильових різновидів усної та писемної форм.

Сучасні програми з рідної мови для 1-4-х класів передбачають набуття елементарних знань про мовлення, усне й писемне, діалогічне й монологічне, особливості висловлювань, обумовлені комунікативними завданнями, ситуацією спілкування. Основна увага в навчанні молодших школярів зосереджується на формуванні вмінь здійснювати всі види мовленнєвої діяльності: слухання-розуміння (аудіювання), говоріння, читання, письмо. В основі розвитку всіх умінь – уміння слухати й розуміти усне мовлення. Програмами визначаються також уміння, необхідні для швидкого й точного сприймання усного мовлення, а також для оформлення власних усних висловлювань. З метою формування вмінь комунікативно доцільного мовлення пропонується будувати усні й письмові висловлювання з безпосередньою комунікативною метою. Важливе значення надається створенню мовленнєвих ситуацій, які б спонукали учнів виражати власні думки, почуття.

Як свідчить аналіз науково-методичної літератури, останнім часом активізувалися дослідження проблем навчання зв’язного мовлення молодших школярів. Ученими розглядаються лінгво-психологічні основи навчання мови (Н.Д. Бабич, Д.Б. Ельконін, М.Р. Львов), формування текстотворчих умінь вчителів початкових класів (Н.В. Лесняк, Л.М. Златів), навчання молодших школярів будувати висловлювання різних типів мовлення (В.О. Собко, Л.М. Міненко, І.А. Головко), розвитку виразності мовлення (З.О. Захарчук), формування комунікативних умінь засобами окремих частин мови (Г.С. Демидчик). Нові дослідження проблем зв’язного монологічного й діалогічного мовлення у період навчання грамоти спрямовані на здійснення комплексного підходу до формування мовленнєвих умінь на засадах теорії мовленнєвої діяльності (М.С. Вашуленко, А.М. Богуш, А.С. Зимульдінова, В.А. Трунова, М.О. Орап) та ін.

Пропоновані вченими навчально-методичні комплекти зорієнтовані на формування вмінь школярів будувати висловлювання з ознаками художнього, наукового й розмовного стилів. Значна увага приділяється розвиткові експресивності діалогічного й монологічного мовлення учнів. Так, у посібнику В.А. Трунової й Р.П. Вовкотруб містяться вправи та завдання на уточнення відтінків у значенні слів, відшукування більш виразних висловлювань, виразне читання діалогічних і монологічних текстів, з’ясування емоційно-експресивного забарвлення слів тощо. Велика кількість вправ на побудову учнями власних розповідей, описів і міркувань певного стилістичного спрямування. Проте завдання на вироблення в учнів умінь використовувати засоби виразності у власних висловлюваннях майже відсутні.

Отже, трансформація відомостей з теорії тексту дала можливість методистам формувати в учнів сукупність мовленнєвих умінь, необхідних для спілкування в усній і писемній формах. З огляду на це в основу курсів навчання рідної мови в середній школі було введено найважливіші відомості з теорії тексту. На думку вчених, центральними уявленнями й поняттями, які необхідно формувати в школярів, мають бути такі: текст, тема тексту, головна думка, типи текстів, стилі мовлення, частини тексту (зачин, виклад, висновок), засоби зв’язку речень у текстах. Передбачається також ознайомлення молодших школярів з ознаками усного й писемного мовлення, виконання усних і письмових вправ, а також окремих різновидів стилістичних вправ.

Слід зазначити, що в цілому функціональна зорієнтованість змісту й структурування лінгвістичних знань, пропонованих програмами з української мови для 1-4-х класів, забезпечують реалізацію комунікативно-діяльнісного підходу в навчанні мови та мовлення. Проте деякі питання, зокрема використання у мовленні різноманітних засобів зв’язності, умов продукування, особливостей мовного оформлення потребують певного уточнення й розширення.

На сьогодні ще не створена система розвитку усного й писемного зв’язного мовлення молодших школярів: не визначені у комплексі знання про текст, його усну й писемну форми й стилістичні різновиди, не розроблене диференційоване навчання усного й писемного мовлення, не визначені вміння й навички, які необхідні молодшим школярам для побудови усних і письмових зв’язних висловлювань як окремих видів мовленнєвої діяльності, не розроблені комплексні вправи на формування стилістично диференційованого зв’язного мовлення молодших школярів. Усі ці проблеми потребують свого розв’язання.

Тема «Текст» опрацьовується школярами протягом усього періоду навчання в початковій школі. Систематична робота над текстом є основою для формування в дітей мовленнєвих умінь і навичок. Вона дає змогу спостерігати, всебічно аналізувати й узагальнювати різноманітні лексичні та граматичні явища в їх органічних взаємозв’язках.

У процесі формування умінь будувати власні зв’язні висловлювання важливо наочно розкрити дітям особливості текстів, залежно від того, кому вони адресовані, та від мети і загальної ситуації мовлення.

Чинними програмами і підручниками передбачене ознайомлення учнів із засобами зв’язності. Однак з існуючого розмаїття засобів зв’язку вибрано лише деякі лексичні засоби. До того ж мовний матеріал, передбачений для засвоєння у 3-4-х класах, не використовується повною мірою для реалізації основних завдань програми.