Сторінка
21
Мета сучасного освітнього процесу – не тільки надати ґрунтовні знання з різних предметів, а й виховувати морально-духовну, життєво компетентну особистість, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин, професіонал, сім’янин, споживач та може протистояти викликам глобалізації життя.
У глобальному світовому суспільстві школярі не повинні втрачати свою індивідуальність, глибоке відчуття єдності з українським народом, повагу до його духовних, моральних і культурних надбань. Незалежно від свого етнічного походження та світогляду, учень має отримати змогу дізнатися про духовне коріння української нації, моральні і релігійні цінності й традиції інших етносів, які складають єдиний народ України. Це сприятиме взаємному порозумінню, консолідації українського народу, вихованню поваги до кожного, а також тих, хто має відмінні погляди.
Пріоритетним завданням вітчизняної педагогічної науки і практики є виховання людини громадянського суспільства та правової державності, формування у неї загальнолюдських та національних цінностей, орієнтація на світові стандарти культури.
В центрі виховного процесу реально має постати людина як найвища цінність. Свобода вибору особистісної позиції в межах існуючої культури, що надається підростаючому поколінню, має виступати альтернативою тоталітарній соціальній установці. Тому пріоритетним напрямом виховання стає формування системи ціннісного ставлення особистості до оточуючого соціального і природного довкілля та самої себе. Набуває сили тенденція до гармонійного поєднання інтересів учасників вихованого процесу: вихованця, який прагне вільного саморозвитку і збереження своєї індивідуальності; суспільства, зусилля якого спрямовані на моральний саморозвиток особистості; держави, зацікавленої у тому, щоб діти зростали громадянами – патріотами, здатними забезпечити країні гідне місце у цивілізованому світі.
Сучасному вихованню має бути в повній мірі властива випереджувальна роль у демократичному процесі, воно мусить ставати засобом відродження національної культури, припинення соціальної деградації, стимулом пробудження таких моральних якостей, як совість, патріотизм, людяність, почуття власної гідності, творча ініціатива, підприємливість, відповідальність дітей та молоді.
Варто відмітити, що за роки незалежності значно зріс громадянський характер виховання, освітні заклади стали відкритими для батьків, громадських організацій. Розширюється кількість суб’єктів виховного впливу, посилюється узгодженість їхніх дій. Успішно здійснюються всеукраїнські заходи, акції, спрямовані на активізацію моральної позиції дітей та учнівської молоді.
Поряд із ознаками позитивних змін у вихованні підростаючого покоління загострилися й певні протиріччя, а також виникли нові суттєві проблеми.
Зміни суспільного життя позначилися на умовах життєдіяльності людей, їх включеності у соціальні процеси, виховному потенціалі середовища, можливостях, способах і формах передачі соціального досвіду, вплинули на систему ціннісних орієнтацій, світогляд і життєві пріоритети громадян. Зруйнована традиційна система цінностей за умов несформованості нової. Сім’я і школа як основні інститути соціалізації та виховання дитини виявились неспроможними узгоджено відповісти на запитання щодо призначення людини в новому суспільстві, сенсу її життя. Батьки і вчителі перестали бути безумовними авторитетами для дітей, оскільки здебільшого не готові до виконання виховних функцій у нових соціально-економічних умовах. Соціальна стратифікація негативно позначилася на міцності сім’ї, засадах сімейного виховання, можливостях здійснення соціального контролю дитини з боку сім’ї та суспільних інститутів.
Життєвий досвід сучасних молодших школярів є недостатньо конструктивним, часто базується на культі сили, грошей, споживацького поводження у довкіллі. Такий досвід значною мірою формується під впливом інформаційного поля, створеного засобами масової інформації.
Нестабільність сучасного життя призводить до виникнення і розвитку психологічних проблем – маніпулювання, напруження у взаєминах, конфліктів, агресії і жорстокості. Ознакою часу стала байдужість до чужих проблем, поширення соціального сирітства, погіршення стану здоров’я населення, збільшення кількості соціально обумовлених захворювань. Зростає рівень дитячої безпритульності, правопорушень, злочинності. Серед дітей все більше поширюються наркоманія, токсикоманія, алкоголізм, проституція, деформується уявлення про роль праці у становленні людини. У соціалізації особистості значне місце посідають неформальні дитячі та молодіжні групи асоціального спрямування.
Загалом особливості сучасного соціального життя ставлять дитину у складні умови морального вибору.
Роль моральної складової в освітньому процесі визначається центральною його метою – необхідністю виховання духовно-зрілої особистості. З огляду на це, виховний потенціал навчання має пов’язуватися, в першу чергу, зі змістом навчального матеріалу, з тією ідейно-політичною, науковою і етичною інформацією, яка повинна виступати значною часткою понятійної системи того чи іншого навчального предмету.
Сучасний освітній процес, який орієнтується на духовно-моральний розвиток зростаючої особистості, мусить організовуватися так, щоб питома вага навчальної інформації про навколишній світ гармонійно узгоджувалася з інформацією, пов’язаною з особистісним становленням, з процесом вдосконалення моральної свідомості поведінки дітей.
Теоретичний аналіз інноваційної педагогічної практики свідчить, що виховна функція навчального змісту реалізується лише за умови, коли він подається як проекція духовної культури в цілому, а не у формі розчленування його на гуманітарний і природно-науковий, з виявленням міри морально розвивальних можливостей кожного. Загальна ідея цілісного навчального змісту (незалежна від його предметної специфіки) як засобу духовно-морального розвитку суб’єкта повинна конкретизуватися за такими напрямами: створення особистісної форми змісту в контексті організації навчальної діяльності; сприймання педагога не тільки у ролі фахівця, а й у ролі особистості.
За особистісної форми навчального предмета він пропонується як історія розвитку інтелектуальних і особистісних надбань творців певних культурних цінностей. При цьому ті чи інші ідеї, закономірності, поняття подаються не у формально-абстрактному вигляді, а через життя особистостей – творців цих культурних здобутків. Учень, вступаючи в діалог з конкретною історичною постаттю, за відповідного педагогічного керівництва оволодіває поряд з науковими знаннями та вміннями й системою духовно-моральних цінностей.
Педагогу слід виходити з того, що він, як особистість, мусить постійно здійснювати виховний діалог переважно засобами морального компоненту знань: культивувати міжособистісну навчальну взаємодію з учнями, ставитися до них справедливо, поважати особистість кожного, незалежно від їхніх навчальних невдач або вчинкових прорахунків, виявляти почуття любові до них, поступово виховуючи у дітей відповідне емоційне переживання щодо тієї чи іншої особи. Як творець міжособистісної навчальної взаємодії педагог має повсякчас задовольняти фундаментальні потреби учнів у їх розумінні, прийнятті, визнанні, справедливому ставленні до них.