Сторінка
13
Інтеграція навчальної й науково-дослідної діяльності полягає в розвитку когнітивних структур, у формуванні вмінь і навичок розумової діяльності, тобто розвитку таких прийомів, як аналіз і синтез, узагальнення, абстрагування, систематизація, моделювання й ін. Прилучення до наукової діяльності формує стійкі навички, готовність до роботи з монографіями, авторефератами, статтями, довідковою літературою.
Особливо актуальним є завдання підготовки студентів до роботи в науково-інформаційному середовищі. Це пов'язане з формуванням комп'ютерної компетентності - готовності працювати з базовими програмами. Самостійна робота в інформаційному середовищі - це ще й робота зі створення оригінального вторинного документа: класифікатора, таблиці, реферату, огляду, дайджесту, аналітичної довідки, анотації й т.д.
Все це вимагає сформованості інтелектуальних компетенцій: розуміння й знання шляхів, способів розгортання логічних моделей, конструкцій; наявність словникового запасу (достатнє володіння поняттями), уміння ставити теза, знаходити аргументацію, робити логічно правильні й адекватні висновки, володіння граматичною структурою й стилем наукового мовлення.
Таким чином, головним змістом і результатом СРС є розвиток інтелектуально-логічних здібностей і здатності за допомогою тексту виражати свої думки, описувати й оформляти результати навчальної й дослідницької роботи.
Стимулювання роботи студента - це особливе, складне питання, пов'язаний з розвитком мотивів навчання. Психологами доведено, що співвідношення мотиву й мети утворює зміст навчання. Якщо цілі самостійної роботи співвіднесені з мотивами студентів, то вона здобуває для них особистісне значення. Знання й урахування основних мотивів - одна з основних умов забезпечення успішності самостійної роботи студентів.
Мотиви навчання тісно пов'язані із цілями, які ставить перед собою студент. Щоб розвивати позитивне відношення до самостійної роботи в обраній професії, варто роз'ясняти цілі на кожному етапі й по кожному предметі, у кожному виді самостійної роботи вказувати конкретні шляхи їхнього досягнення, стежити за прийняттям цих цілей студентами.
Без інтересу до досліджуваної дисципліни студент самостійно працювати не буде. Рівень самостійності й рівень інтересу до предмета найчастіше збігаються. Джерел розвитку інтересу багато. Насамперед, вони перебувають у тому матеріалі, на якому будується заняття зі студентами. Матеріал значної новизни, що вбирає останні наукові досягнення, пов'язаний із практикою, з майбутньою професією, що містить історичні відомості, побудований на проблемності, на протиріччях і протилежностях, викликає інтерес тих, яких навчають,. Якщо ж самостійна робота побудована на старому, давно засвоєному матеріалі, вона не тільки не викличе інтересу, але може з'явитися причиною негативної реакції студентів.
Іншими джерелами розвитку інтересу є сам процес самостійної роботи й методично грамотна організація пізнавальної діяльності. Причиною зниження інтересу до дисципліни може з'явитися навіть пріоритет в лекціях елемента інформативності, на шкоду проблемності. Оповідно-позитивна форма постановки питань у планах семінарських занять, в інших завданнях не розвиває активної думки. Перевага монологу над діалогом, обговоренням, дискусією веде до придушення бажання думати, сперечатися, задавати питання.
Самостійна робота, особливо творча, сама по собі вважається ефективним джерелом розвитку пізнавального інтересу. Студент із високим рівнем пізнавального інтересу здатний самостійно здійснити всі етапи рішення завдання - від постановки мети до розповсюдженого отриманого знання.
Наявність умінь формулювати мету є показником зрілості мотиваційної сфери. Усе, що пов'язане із формуванням цілей, - оцінка умов, аналіз своїх можливостей, порівняння різних цілей, зіставлення цілей і досягнутих результатів - сприяє розвитку як самостійності, так й інтересу студента. Важливо створити в студенті ''критичну масу" знань і навичок, здатну до саморозвитку в процесі подальшої освіти й самоосвіти. Відповідно можна виділити критичний рівень інтересу до предмета - той інтерес, що сприяє саморозвитку.
Стратегія розвитку інтересів студентів розробляється з урахуванням наступних положень:
Виховання пізнавального інтересу в навчально-виховному процесі повинне сприяти розвитку стрижневих якостей особистості, вихованню особистості студента в цілому.
Процес формування пізнавальних інтересів повинен включати різноманіття видів, форм діяльності, адекватних системі відносин до світу.
У навчальному процесі варто інтенсифікувати ті види діяльності, які більше відповідають схильностям, здібностям студентів.
Необхідно враховувати поступальний характер розвитку інтересу, прогнозувати рівні, етапи розвитку.
Потрібно постійно розширювати сфери пізнавального інтересу, розвивати ситуації його прояву, створювати особистісно-зорієнтовані ситуації.
Необхідно забезпечити успіх у пізнавальній діяльності.
Отже, у багаторівневій системі професійної вищої
освіти методично осмислене керівництво самостійною навчальною діяльністю студентів спрямовано на стимулювання вільного вибору студентами предметного змісту й рівня самостійної діяльності, визначення її змісту, на розвиток творчого потенціалу студента, на забезпечення умов для особистісної самореалізації.
Дослідження показало, що для значної частини студентів одним з основних мотивів, що спонукують у навчанні є прагнення виправдати надії й довіру батьків. Інший мотив - особиста вимогливість до себе. Чимала частина студентів (27% опитаних) уважає, що в основі недостатньо високих результатів у навчанні лежить їхнє незнання, як організувати свою навчальну діяльність. Допомогти студентові опанувати вміннями самостійно добувати знання - найважливіше завдання викладацького колективу.
Сучасний студент виявляє більшу цікавість до інтерактивних технологій навчання. Відмова від директивного навчання й директивності у відносинах зі студентами допускає надання їм більшої самостійності, можливостей більшого вибору курсів і спецкурсів, форм контролю (значна частина студентів віддає перевагу рейтинговій формі контролю). Ураховувати ці потреби студентів - виходить, піклуватися про привабливість форми подачі знань, її відновленні, налагоджувати стосунки співробітництва.
Мотивація студента до дослідницької й науково-інформаційної діяльності здійснюється шляхом роз'яснення можливостей для успішної професійної кар'єри викладача, вченого, розкриття особливостей творчої праці і його значення для професійної самореалізації людини, знаходження сенсу життя, збереження морального здоров'я особистості.
Сильним засобом, що спонукує до інформаційної діяльності, є роз'яснення студентам змісту різних видів професійних занять відповідно до обраної спеціальності, наприклад, з діяльністю центрів, відділів науково-технічної інформації, музею.
Активна СРС у всіх її видах можлива тільки при наявності серйозної й стійкої мотивації; у противному випадку буде імітація активності, відхід від самостійності дій. Найбільше, ефективна далека мотивація, обумовлена перспективами діяльності після закінчення вищого навчального закладу.