Сторінка
3

Розвиток академічних компетенцій студентів вищого навчального закладу

Сучасне розуміння сутності процесу пізнання орієнтує на зміну відношення до суб'єкта пізнання. Суб'єкт пізнання - це частина процесу пізнання, навчання розвитку.

У цьому зв'язку необхідно виділити ті вихідні положення, які допомагають зрозуміти особливості (вікові, соціально-психологічні) студента як об'єкта й суб'єкта розвитку, щоб створити необхідні умови для підвищення ефективності процесу формування академічної культури.

Студентський вік характеризується не тільки "найвищим рівнем

таких показників, як м'язова сила, швидкість реакцій, моторна спритність, швидкісна витривалість", але й психологічні властивості: мислення, пам'ять, сприйняття, мовлення, емоції, почуття.

Однією з відмінних рис студента як суб'єкта навчальної діяльності є те, що він, як правило, уже вибрав майбутню професійну діяльність, має уявлення про неї, готується до виконання професійних функцій, тобто має професійну спрямованість, стійке ставлення до майбутньої професії.

Відомо, що чим виразніше виражено професійну спрямованість, тим вище рівень мотивації студента до навчально-пізнавальної діяльності.

Студентський вік - це час найвищої потреби до академічних досягнень, готовності до самоорганізації, до занять інформаційною й дослідницькою діяльністю.

За свідченням психологів, у цьому віці йде активний процес формування когнітивних структур. Це означає, що організація навчального процесу повинна передбачати добір, застосування таких навчальних завдань, які одночасно спрямовані як на розуміння, осмислення, так і на запам'ятовування, структурування в пам'яті студента засвоюваного матеріалу, його збереження й цілеспрямовану актуалізацію.

В основі пізнавальної діяльності, як правило, лежать два основних мотиви - мотив досягнень і пізнавальний мотив. При цьому мотив досягнення підпорядковується пізнавальній та професійній мотивації. "Засвоєні в навчанні знання, уміння, навички, - указують О.О. Вербицький, Т.О. Платонова, - виступають уже не як предмет навчальної діяльності, а як засіб діяльності професійної".

Формування академічної культури - процес тривалий і складний. Як показує досвід, на молодших курсах студенти зазнають значних труднощів у слуханні й записуванні лекцій, в оволодінні навичками раціонального читання, у пошуку й оцінці ступеня важливості інформації, у підготовці вторинних документів (анотація, рецензія, реферування, огляд літератури, написання статті, курсової роботи й т.д.). Зазнають труднощів й у публічному виступі, захисті своєї думки, усвідомленні своєї думки, умінні вести дискусію.

Найчастіше студенти не можуть раціонально організувати свою самостійну роботу: планування, зміну видів діяльності, оформлення результатів, редагування, структурування й т.д. Ось чому необхідні інші підходи до організації навчально-пізнавальної діяльності.

Наприклад, посилення у вузі ролі особистісно-зорієнтованої системи навчання, що передбачає адаптацію середовища до особистості студента, що дозволить зробити освітній процес неформальним.

Посиленню особистісного змісту навчання будуть сприяти заходи щодо розвитку рефлексивних здібностей студентів - умінь самоаналізу прямування власної думки, почуття, знання. Постійно необхідний самоаналіз студентом свого шляху пізнання, успіху й невдачі на кожному етапі.

Щодо цього досить продуктивний метод проектів, що складає ядро проективної освіти, тому що відіграє роль системоутворюючого фактору. "Все, що я пізнаю, я знаю, для чого мені це треба й де і як я можу ці знання застосувати", - ось основна теза сучасного розуміння методу проектів, який залучає багато освітніх систем, що прагнуть знайти розумний баланс між академічними знаннями й прагматичними вміннями.

Сутність методу проектів полягає в здатності ефективно розвивати пізнавальні вміння учнів, в умінні самостійно конструювати свої знання й орієнтуватися в інформаційному просторі, розвивати критичне мислення. Метод проектів як спосіб досягнення дидактичних цілей через конкретну технологію дозволяє вирішувати реальні проблеми, одержувати при цьому практичні результати. Ці результати можна побачити, осмислити, застосувати в реальній практичній діяльності.

Критичне мислення пов'язане зі здатністю мати власний погляд на світ, на речі, явища. Наявність такого мислення передбачає вміння сполучати особисті інтереси із суспільними, приймати оптимальні рішення, знаходити виходи із ситуацій, бачити сховані мотиви поведінки навколишніх, уміння отримувати важливу інформацію самої різної властивості для подальшого продуктивного використання. "Для студента така якість особистості необхідна, насамперед, для того, щоб не перетворитися в "посудину", що нагромаджується потоком інформації, яку треба визубрити й забути" .

Метод проектів як засіб розвитку практичного мислення завжди орієнтований на самостійну діяльність учнів: індивідуальну, парну, групову.

Рішення проблем за допомогою методу проектів передбачає, з одного боку, використання сукупності різноманітних методів і засобів навчання, а з іншого боку - необхідність інтегрування знань й умінь із різних областей. Такі інтегровані комплекси знань, умінь, особистісних властивостей - все, що бере участь в одержанні практичних результатів, дістали назви компетенцій.

Для нашого дослідження важливе положення про те, що "Метод проектів припускає певну сукупність навчально-пізнавальних прийомів, які дозволяють вирішувати ту або іншу проблему в результаті самостійних дій учнів з обов'язковою презентацією цих результатів. Якщо ж говорити про метод проектів, про педагогічну технологію, то ця технологія містить у собі сукупність дослідницьких, пошукових, проблемних методів, творчих по самій своїй суті".

Уміння користуватися методом проектів - показник високої кваліфікації викладача, його прогресивної методики навчання й розвитку учнів. Ці технології належать до технологій XXI століття.

Ряд якостей має більше широке, ніж академічне, соціальне значення. Наприклад, академічна мобільність, толерантність, критичне мислення.

Академічна мобільність як складне інтегральне утворення означає здатність оперативно змінювати профіль, види навчальної діяльності, рід занять.

Академічна мобільність може бути розглянута на макро-, мезо- і мікрорівнях. На макрорівні академічна мобільність - це здатність раціонального переходу від навчальної діяльності до науково-інформаційної, від рутинної до творчої, від теоретичної діяльності до практичної.

На мезорівні - це здатність переходу від вивчення змісту однієї дисципліни до іншої, від індивідуальної роботи до колективної, від аудиторної до позааудиторної, від навчальної - до позанавчальної, від керованої викладачем - до самостійної роботи.

На мікрорівні академічна мобільність пов'язана з оптимальним переходом від одних інтелектуальних операцій до інших, наприклад, від аналізу до синтезу, від абстрагування до конкретизації, від інформаційного пошуку до узагальнення інформації, її оцінці, від письмового мовлення до усного, від слухання до говоріння й т.д.