Сторінка
1
Завдання виховання та навчання у дошкільному закладі – виробити у дітей уміння правильно, чітко, просто, зрозуміло висловлювати свої думки. Культура мовлення людини складається з двох взаємопов’язаних сторін: культура мовних особливостей: правильна вимова, багатство словникового запасу, стилістична виразність; культури самого процесу спілкування: змістовність, зрозумілість, доказовість, сила впливу слова.
Повноцінний розвиток особистості дитини неможливий без виховання у неї правильного мовлення.
Мовлення – це одна з найголовніших функцій, „дзеркало” наших мисленнєвих операцій, емоційного стану, засіб самореалізації та входження в соціальний світ. Воно має великий вплив на формування психічних процесів у дитини і на її загальний розвиток. Розвиток мислення залежить в значній мірі від розвитку мовлення; звуковимова є основою оволодіння грамотою та всіма іншими дисциплінами; вона є основним засобом спілкування людей між собою; мовлення відіграє велику роль в регуляції поведінки та діяльності дитини на всіх етапах його розвитку.
Над розробкою даної проблеми працювали І. М Сеченов, Л. С. Виготський, В. І. Лубовський. Мовне спілкування з дорослими та однолітками кількісно збільшує словниковий запас та якісно його удосконалює, уточняючи значення слів. Робота по розвитку мовлення та ознайомлення з навколишнім світом займає більшу частину у системі виховання та навчання дітей дошкільного віку. Важливе місце в системі засобів розвитку зв’язного мовлення у дошкільників посідає фольклор. Його вплив на мовну освіту дітей було розкрито в роботах видатних учених, педагогів, письменників (О.В. Духнович, С.Ф. Русова, Г.С. Сковорода, І.І. Срезнєвський, Є.І. Тихеєва, К.Д.Ушинський, І.Я.Франко та ін.). Питання щодо використання творів українського фольклору в процесі навчання дітей рідної мови розглядалося й сучасними науковцями (А.М. Богуш, Н.І. Луцан, В.І. Кононенко, Н.В. Лисенко, та ін.) Аналіз фольклорних жанрів засвідчив, що їм притаманна низка специфічних рис, які надзвичайно приваблюють дитину, а саме: невеличкий об’єм тексту, доступність змісту, захоплюючий ігровий сюжет, використання художньо-зображувальних засобів мови. Фольклорні твори відзначаються барвистістю, виразністю, ритмічністю, легкістю для запам’ятання. Це дозволило вважати, що за своїми художньо-специфічними рисами фольклор може слугувати ефективним засобом розвитку зв’язного мовлення дітей, збагатити їхнє мовлення образними виразами, текстами жанрів фольклору. Водночас, як у науковій, так і методичній літературі не була піднята проблема комплексного дослідження розвитку зв’язного мовлення у дошкільників засобами фольклору. Це й обумовило вибір теми курсової роботи „Усна народна творчість – засіб розвитку зв’язного мовлення у дошкільників”.
У завдання розвитку мовлення входить формування словника та граматично правильної мови, розвиток зв’язного мовлення, виховання звукової культури мовлення, ознайомлення з художньою літературою.
Чудовим засобом досягнення поставленої мети є використання усної народної творчості на заняттях по розвитку зв’язного мовлення, одним із різновидів якої є – казка.
Мова – це унікальний засіб прилучення людини до цінностей духовної культури різних поколінь. Ознайомлення з літературою та фольклором,опановуючи рідну мову, ми зростаємо корінням в історичну культуру та культурну спадщину свого народу. Класичний зразок фольклору – казка, стародавній знак усної народної творчості.
Зважаючи на актуальність проблеми ми обрали тему курсової: ,,Використання усної народної творчості у мовленнєвому розвитку дітей дошкільного віку ”.
Тому не випадково у Державній національній програмі „Освіта” Україна ХХІ ст., базовому компоненті дошкільної освіти в Україні, Базовій програмі розвитку дитини дошкільного віку „Я у Світі” та в інших нормативних документах вказується відповідність системи методичної роботи сучасному соціальному замовленню суспільства і держави. Науковість методичної роботи.
Мета даної роботи – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність використання фольклору у навчально–виховному процесі з дітьми старшого дошкільного віку.
Об’єктом курсової роботи є усна народна творчість у розвитку мовлення дошкільників.
Предметом дослідження є процес активізації мовленнєвої діяльності дітей українською народною творчістю.
Для досягнення поставленої мети нами були визначені такі завдання:
Опрацювати педагогічну, медичну, психологічну та методичну літературу з даного питання;
Розглянути методику використання народної творчості на заняттях з дошкільниками;
Визначити шляхи роботи з дітьми молодшого дошкільного віку;
Експериментально перевірити ефективність використання усної народної творчості в процесі роботи з дітьми.
Гіпотеза даного дослідження базується на припущенні про те, що рівень мовного розвитку дітей старшого дошкільного віку підвищується на основі використання усної народної творчості.
Методи дослідження: теоретичні: аналіз наукової і методичної літератури з проблеми дослідження; емпіричні: цілеспрямоване спостереження за мовленням дітей, аналіз навчально-виховної документації, педагогічний експеримент (констатуючий і формуючий), кількісний та якісний аналіз експериментальних даних.
Використання усної народної творчості на заняттях по розвитку мовлення у дітей дошкільного віку
З життям дитини, від колиски до юності, у традиційному народному побуті міцно пов’язане художнє явище, що дістало у фольклористів назву „дитячий фольклор” – усна народна творчість. Коло творів, охоплюваних цим поняттям, широке і багатоманітне – за призначенням, тематикою й образною системою, формою, способом і часом виконання. Усна народна творчість різноманітна за жанровою характеристикою. Вона включає в себе загадки, чистомовки, утішки, забавлянки, колискові пісні. Жанри дитячого фольклору – усної народної творчості мають різні джерела і виникали в різні історичні періоди розвитку народу. Так, деякі із них ведуть початок від народних обрядів та вірувань, сягають корінням у глиб віків. Від дорослих до дітей перейшли і деякі твори пізнішого походження, також зазнавши при цьому певних змін. Чимало пісеньок, прозивалок, лічилок мають виразні ознаки дитячої творчості – безпосередність, емоційність, потяг до гри словами й звуками, таємничості й загадковості. Усна народна творчість існувала і певною мірою продовжує існувати як суттєва частина загальнонаціонального багатства, і відбиває види, динаміку життя та розмаїття його форм.
Українська народна творчість, як невід’ємна частина практичної педагогіки народу, протягом століть формувала естетичні смаки дитини, становлячи морально – етичну основу розвитку особистості. В традиції народного виховання його твори сприяли фізичному і моральному здоров’ю дитини, розвитку її розумових здібностей, підготовці до суспільно – корисної діяльності. Художнє слово, водночас із живими спостереженнями, збагачувало знання про навколишній світ, вчило доброти й співчуття, допомагало самоствердженню.