Сторінка
1
Національне виховання розглядається на державному рівні як головний пріоритет та органічна складова освіти (Закон України "Про освіту"; "Про загальну середню освіту", Національна доктрина розвитку освіти, Концепція виховання дітей та молоді в національній системі освіти). Отримавши соціальне замовлення на залучення дітей до глибоких пластів національної культури й духовності, загальноосвітня школа розв’язує практичне завдання формування у вихованців національних цінностей на особистісному рівні, що вимагає безперервного створення умов для розвитку національної свідомості та самосвідомості особистості кожного з них, починаючи з молодшого шкільного віку. Великі можливості для внутрішнього сприйняття цінностей національної культури у ролі особистісних мають такі навчальні предмети, як українська мова та народознавство.
Виконання педагогами зазначеного соціального замовлення ускладнюється недостатньою кількістю загальноосвітніх закладів з українською мовою навчання у південному і східному регіонах країни. Як результат, є нагальна потреба в збільшенні кількості учнів, які засвоюють зміст освіти державною мовою.
Так, у Донецькій області на початок 2007/2008 навчального року їх було лише 32,9%. Найменша кількість таких учнів у цьому навчальному році зафіксована в містах Авдіївці (17,2%), Маріуполі (17,6%), Донецьку (19,9%), Єнакієвому (21,9%) та ін. Майже такі ж цифри фіксуємо і на початок поточного 2008/2009 навчального року. Досить велика кількість школярів погано володіє українською мовою, про що передусім свідчать продукти їх навчальної праці - твори, диктанти тощо. Є й факти незнання учнями народних звичаїв і обрядів, рідної історії та ін. За цих умов не всі педагоги усвідомлюють, що проблему стимулювання розвитку національної свідомості учнів слід розв’язувати на ґрунтовній теоретичній базі. Така база створювалась протягом тривалого часу. Зокрема, питання українського національного менталітету розглядали М. Грушевський, М. Максимович, О. Потебня, Г. Сковорода, П. Чубинський, П. Юркевич. На особливостях розвитку національної свідомості та самосвідомості учнів акцентували увагу такі вітчизняні педагоги, як Г. Ващенко, О. Дорошкевич, О. Духнович, П. Куліш, С. Русова, К. Ушинський. Важко переоцінити науковий доробок у сфері розвитку теорії формування національної свідомості громадян України таких вчених, як І. Дзюба, В. Дончик, М. Євтух, М. Стельмахович, Д. Тхоржевський та ін.
Значною мірою розв’язанню даної проблеми сприяли також дослідження В. Борисова, О. Вишневського, Г. Філіпчука. Різні її аспекти розглядалися такими українськими науковцями, як У. Нетаврована і Л. Ходанич (особливості формування національної свідомості на уроках української літератури), А. Терещук (особливості залучення національного компонента освіти під час організації позакласної роботи в школі), Л. Паламарчук (принципи і способи висвітлення українського етносу в процесі навчання шкільного курсу географії) тощо.
Обрана проблема є багатогранною і вимагає розв’язання на філософському, теоретичному й технологічному рівнях з урахуванням вікових особливостей учнів. Провідним її аспектом є висвітлення умов оволодіння учнями початкових класів цінностями національної культури як особистісними, що не було предметом спеціального наукового аналізу. Не вивчалася також і система педагогічного забезпечення розвитку національної свідомості та самосвідомості особистості молодшого школяра як особлива цілісність.
Актуальність дослідження зумовлена спрямованістю його результатів на розв’язання суперечностей між: соціальним замовленням загальноосвітній школі на особистість учня з високим рівнем розвитку національної свідомості та недостатнім рівнем розвитку національної свідомості у більшості учнів східних та південних регіонів, потребою загальноосвітніх навчальних закладів у створенні умов для якісного засвоєння учнями цінностей національної культури і процесом оволодіння ними, який не має особистісно орієнтованого характеру; усвідомленням більшістю вчителів початкових класів необхідності в підвищенні власного рівня готовності до стимулювання розвитку національної свідомості особистості школяра і недостатньою розробленістю в теорії виховання моделі, змісту, форм, методів оволодіння учнем початкових класів національними цінностями, ефективних умов та технологій педагогічного забезпечення повороту його свідомості на власне національне "Я".
Утвердження народних традицій, пошуки нових педагогічних умов, найефективніших форм та методів роботи з формування національної свідомості кожного учня - це актуальне завдання нашого часу, яке потребує теоретичної та методичної розробки і, головне, - впровадження в практику роботи сучасної української школи.
Виходячи з актуальності й недостатньої науково-методичної розробленості проблеми педагогічного забезпечення розвитку національної свідомості учнів початкових класів, обрано тему дисертаційного дослідження: "Формування національної свідомості учнів початкових класів".
Мета дослідження - обґрунтувати на теоретичному та емпіричному рівнях систему педагогічного забезпечення розвитку елементів національної свідомості учнів початкових класів.
Досягнення поставленої мети здійснюється шляхом розв’язання таких завдань:
1) проаналізувавши філософську, психолого-педагогічну літературу з теми дослідження, узагальнити основні теоретичні положення щодо розвитку національної свідомості особистості, умов, методів та засобів її формування;
2) обґрунтувати модель процесу свідомого оволодіння учнем початкових класів національними цінностями;
національна свідомість початковий учень
3) з’ясувати відношення молодших школярів до національних цінностей і характер мотивів оволодіння ними;
4) визначити умови ефективного функціонування системи педагогічного забезпечення розвитку національної свідомості учнів початкових класів.
Об'єкт дослідження - процес формування національної свідомості учнів початкових класів.
Предмет дослідження - система педагогічного забезпечення розвитку елементів національної свідомості особистості молодшого школяра.
Для розв’язання поставлених завдань, досягнення мети дисертаційного дослідження використано такі методи:
теоретичні: аналіз наукової літератури з обраної проблеми (для виявлення рівня її розв’язання); навчальних програм для початкових класів; аналіз і узагальнення можливостей навчального матеріалу у розвитку національної свідомості особистості учня;
статистичні: методи експериментальної статистики для обробки даних експериментального дослідження.
Вірогідність результатів дослідження забезпечується: методологічною і теоретичною обґрунтованістю вихідних положень; відповідністю їх рівню сучасного розвитку психолого-педагогічної науки; орієнтацією на наукові принципи аналізу й узагальнення педагогічного досвіду; застосуванням комплексу методів дослідження, адекватних його меті та завданням, доцільністю вибору напрямів експерименту; репрезентативністю експериментальних даних.