Сторінка
2
Проте широке вивчення проблеми пізнавальних інтересів розпочалось з середини XX ст. В психологічній і педагогічній літературі з'явилися дослідження, в яких висвітлювалась роль інтересу в навчально-виховному процесі.
Маючи завжди вибірковий характер, інтерес зумовлює загальну тенденцію: звертати увагу на певні об'єкти і явища навколишнього світу з метою їх пізнання або на виконання певного виду діяльності. Він впливає на всі, без винятку, психічні процеси, спрямовує їх у потрібному напрямі. Розумова діяльність під впливом інтересу стає дедалі зосереднішою, з'являються роздуми щодо проблем, важливих для учнів.
Саме поняття "інтерес" трактується в літературі по-різному. Одні автори трактують його широко і ототожнюють з спрямованістю особистості в цілому, з її зосередженістю на певному об'єкті, представляють інтерес описово як сукупність проявів активності учня (його запитання, відсутність відволікань; позитивні, емоційні прояви, високий темп роботи). Інші автори розуміють інтерес не на стільки широко і зближують його з окремими стимулами, що входять в мотиваційну сферу, інтерес — це актуальний мотив, це активне пізнавальне відношення або переживання, це емоційне вираження потреби.
З психологічної точки зору пізнавальний інтерес є складною синтетичною властивістю особистості, до складу властивості входять інтелектуальні, емоційні та вольові компоненти. Найбільш суттєве значення у функціонуванні пізнавального інтересу має зв'язок з інтелектуальними запитами та інтелектуальними почуттями особистості, а також з її моральними настановами і матеріальними потребами.
На взаємозв'язок інтелектуальних, емоційних і вольових процесів у пізнавальному інтересі вказують багато вітчизняних психологів. Є також тенденція трактувати інтерес як вибіркову спрямованість особистості. "Пізнавальний інтерес виступає перед нами як вибіркова спрямованість особистості, що звернена до області пізнання, до її предметної сторони і до самого процесу оволодіння знаннями", - писала Г.І.Щукіна.
Такої ж думки притримується Н.Г.Морозова: "Інтерес (в тому числі пізнавальний) можна визначити як емоційно-пізнавальне відношення . до предмету або до безпосередньо мотивованої діяльності, відношення, що переходить при сприятливих умовах в емоційно - пізнавальну спрямованість особистості".
Складність поняття «інтерес» доводить наявність різних думок про його природу.
К.А. Гельвецій: «На землі інтерес є великий чарівник, що змінює в очах всіх істот вид всякого предмету».
С.Л. Рубінштейн: «Інтерес завжди приймає характер двосторонніх відносин. Якщо мене цікавить який-небудь предмет, це значить, що цей предмет для мене цікавий».
С.Т. Шацький: «Інтерес – такий спосіб роботи, який надалі дає йому можливість розділити круг своїх інтересів».
Л.С. Виготський: «Інтерес – це розташований і готовність організму до відомої діяльності, супроводжувана підвищенням життєдіяльності і відчуття задоволення».
Не вивчивши природи інтересу, неможливо розглядати процес розвитку і взаємовідношення особи і суспільства, спільність соціальних груп. Інтерес – не продукт волі і свідомості, він обумовлений суспільними взаємостосунками. Цей прояв внутрішнього єства суб'єкта і віддзеркалення об'єктивного світу. Ця особова якість людини, породжена суспільством.
Таким чином, інтерес, будучи властивістю особи, є стимулом діяльності людини.
Як специфічну рису пізнавального інтересу виділяють його відшукуючий характер. Інтерес спонукає людину до цілеспрямованої пізнавальної діяльності, пов'язаної з відшукуванням відповіді на поставлене запитання. У цій особливості пізнавального інтересу виявляється закономірність його впливу на активізацію мислительних процесів. Це яскраво в тих дослідженнях, де пізнавальний інтерес вивчався як засіб навчання (Г.І.Щукіна i iн.).
Формування пізнавального інтересу обумовлено змістом біологічної освіти, в якій мета навчання учнів направлена на формування екологічної культури особи; формування пізнавального інтересу здійснюється цілеспрямованою організацією учбової діяльності школярів, в процесі постановки і рішення творчих і проблемних задач; шляхом створення певних педагогічних умов, що включають цілісний, діяльний підходи; теоретичні підходи визначення критерій пізнавального інтересу і умови визначення їх рівня.
Завдання вчителя полягає в активній дії на учня так, щоб учень був налаштований не на активне «приймання» знань, а на активне їх засвоєння. Засобом здатним активізувати діяльність школяра є спонука інтересу.
Особливе положення інтерес займає в шкільному віці. Тому в даній роботі я розглядаю одну з головних сторін поняття «інтерес» – пізнавальний інтерес.
Якщо філософія розглядає сутність пізнавального інтересу, то психологія розглядає це явище як психологічний процес. Особлива роль в психології додається відчуттю, відчуттям і сприйняттю.
Зміст перцептивних дій характеризується переходом від сприйманих властивостей об'єкту до усвідомленого відношення, тому сенсорно-перцептивна система характеризується залежністю від емоційного стану особи школяра, певних ціл ьових установок. У зв'язку з цим виникає питання: які функціональні особливості органів зору, слуху, дотику, нюх в процесі формування пізнавального інтересу?
Органом механічної безпосередньо-контактної взаємодії організму з навколишнім середовищем є шкіра. Тому шкірний покрив, будучи органом механічної взаємодії з середовищем, служить свого роду бар'єром, який першим приймає на себе будь-які зовнішні дії.
Зір стає своєрідною «точкою відліку» в початковому процесі формування пізнавального інтересу, з того моменту, коли учень задається питанням «Що за предмет?».
Так по перцептивному каналу формується первинний потяг до природних об’єктів.
Повідомлення школярам біологічної інформації (про поведінку і організацію живих істот) набуває емоційне забарвлення. Тому пропонований дітям матеріал припускає задану орієнтацію на формування відношення до тих або інших живих істот. Тобто відбуваються формування і розвиток інтересу до світу природи по так званому когнітивному каналу.
Н.А. Менчинська відзначала, що пізнавальний інтерес виявляється і формується тоді, коли «…у школяра прокинулася потреба у використовуванні тієї або іншої операції як засіб рішення поставленої задачі». Крім того, пізнавальний інтерес це не тільки інтерес до знань, але і до засобів їх добування і застосування. Отже, позиція Н.А. Менчинської відносно пізнавального інтересу в тому, що пізнавальний інтерес формується в проблемному навчанні.
В педагогічній психології пізнавальний інтерес розглядається як засіб учбової діяльності. Якщо з навколишнього світу людина відбирає тільки те, що є для нього більш значущим, то слід задуматися над тим, щоб особливо важливе і значне в навчанні учнів, – представити в цікавій для них формі.
Безсумнівно, що працювати легше і приємніше з активним, допитливим учнем. Активність, допитливість – все це різні аспекти вираження якостей особи, в основі яких лежить пізнавальний інтерес. Тому пізнавальний інтерес вивчається з погляду наявності характерних якостей індивідуума.