Сторінка
3

Підготовка майбутнього вчителя початкової школи до організації навчально–виховної роботи з гіперактивними учнями

Виходячи із вище зазначеного можна дійти висновку, що робота школи з гіперактивними учнями насамперед повинна бути спрямована на корекцію їх життєвої позиції, формування соціальної активності, виявлення і реалізацію внутрішніх сил та можливостей особистості кожного. Для успішного виконання цього завдання необхідна певна система в роботі школи, активна цілеспрямована діяльність всього шкільного колективу, яка має базуватися на глибокому знанні причин виникнення синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю в учнів, їх індивідуально - психологічних особливостей; на цілеспрямованому залученні до різних видів діяльності з урахуванням позитивних якостей особистості, на тісному контакті педагогів з батьками учнів, що мають таке психічне порушення.

Розв’язати цю проблему можна за умови підвищення професійного рівня педагогів для організації роботи з гіперактивними учнями та вдосконалення їх загальної психолого-педагогічної (теоретичної та практичної) підготовки.

Проблема гіперактивності серед молодших школярів є надзвичайно актуальною в наш час і тому потребує ґрунтовного дослідження та виявлення шляхів подолання.

Існує декілька визначень гіперактивності. В основному вчені трактують її як синдром дефіциту уваги з гіперактивністю. Нижче наведено приклади деяких визначень даного синдрому.

Гіперактивність - це сукупність симптомів, що зустрічаються у дитячому віці, які пов’язані з надмірною психічною та моторною активністю.

Гіперактивність - стан, при якому активність і збудливість людини перевищує норму. У випадку, якщо подібна поведінка є проблемою для інших, гіперактивність трактується як психічний розлад.

Гіперактивний розлад і дефіцит уваги - це стан, який служить причиною постійної неуважності, гіперактивності, імпульсивності. Зазначений розлад починається в дитинстві, але може також розвинутися в період дорослості.

Існувала думка, що даний розлад зникає сам по собі, навіть якщо його не лікувати, після 12 років, але ця думка виявилася хибною. Те, що раніше вважали розладом особистості у дорослих та підлітків або особливим проявом характеру, виявилося як продовження синдрому дефіциту уваги із гіперактивністю.

Основними ознаками даного розладу є:

Відсутність здатності зосередитися на деталях

Помилки через неуважність

Нездатність доводити розпочату справу до кінця

Низькі організаторські здібності

Негативне ставлення до завдань, які потребують напруження уваги

Відволікання на сторонні подразники

Забудькуватість

Метушливість, нездатність сидіти спокійно, надмірна рухливість

Дитина схоплюється з місця без дозволу дорослих

Втручання в розмови дорослих та заняття інших дітей

Неспроможність грати у тихі ігри і відпочивати

Вигукує відповідь, не дослухавши питання

Не може дочекатися своєї черги

Переживає психологічний дискомфорт та дезадаптацію

Має супутні психічні розлади

Серед додаткових ознак синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю називають:

Порушення координації тонких рухів, рівноваги, зорово-просторової координації

Емоційні порушення (неврівноваженість, запальність, нетерпимість до невдач)

Порушення взаємин із оточуючими внаслідок " поганої поведінки "

Порушення сну

Гіперактивність проявляється через надмірну рухову активність, метушливість, численні сторонні рухи, які для дитини є мимовільними. Для дітей, які страждають на даний синдром, характерні надмірна балакучість, нездатність всидіти на одному місці, тривалість сну менше норми. У руховій сфері в таких дітей виявляються порушення рухової координації, несформованість тонкої моторики.

Причини виникнення гіперактивності:

Генетичні (спадкова схильність)

Біологічні (органічні пошкодження мозку під час вагітності, родові травми)

Соціально - психологічні (мікроклімат у сім’ї, алкоголізм батьків, умови мешкання, неправильна тактика виховання)

Багато вчених вважають, що перші ознаки проблеми наявності синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю можна відстежити і виявити вже в дошкільному віці. Для цього необхідно навчитися відслідковувати несприятливі фактори, що впливають на виникнення гіперактивності. Розкриття та вдосконалення індивідуальності дитини відбувається в процесі оволодіння знаннями основ наук. Завдання полягає в тому, щоб дати всім школярам систему знань як засіб їхнього подальшого розвитку. Немало важливим є також здійснення корекційної роботи з даною категорією учнів.

При організації профілактично - корекційної роботи з гіперактивними учнями слід, в першу чергу, спиратися на наступні принципи особистісно-орієнтованого підходу:

Принцип цілеспрямованого створення емоційно збагачених виховних ситуацій

Принцип особистісно розвивального спілкування

Принцип використання співпереживання як психологічного механізму у вихованні особистості

Принцип систематичного аналізу вихованцем власних і чужих вчинків.

Виходячи із сутності особистісно орієнтованих технологій, вибір саме цих принципів є цілком обґрунтованим та вмотивованим. Зміст кожного з них дозволяє зрозуміти основні підходи, яких слід дотримуватись під час розробки конкретної педагогічної технології в роботі із гіперактивними учнями.

Таким чином, розгортання виховного процесу на основі особистісно-орієнтованого підходу, який можна вважати фундаментом для особистісно орієнтованих технологій, не може відбуватися без звернення кожного учня до самого себе.

Вказані технології мають на меті навчити особистість осмислювати свої спонукання, прогнозувати наслідки власних вчинків та дій як для самої себе, так і для оточуючих її людей, узгоджуючи цілі власної поведінки із засобами їх досягнення.

Підсумовуючи вище сказане, слід зробити висновок про те, що корекційна робота з подолання гіперактивності здійснюватиметься шляхом особистісно орієнтованого підходу. Вона реалізовується за умови включення у процес взаємодії вихователя та вихованця особистісного досвіду останнього (почуттів, переживань, емоцій, знань, виважених вчинків та дій), тобто за умови персоналізації виховної взаємодії. Якщо ж педагогічна взаємодія суворо де термінується розподілом ролей, зробленим вихователем або визначеним сценарієм виховного заходу (деперсоналізована взаємодія вихователя та вихованця), рівноправне співробітництво, партнерство, суб’єкт - суб’єктні відношення у виховному процесі неможливі. А отже, неможливий гармонійний розвиток особистості дитини.

Теорія і практика підготовки вчителів початкової школи до роботи з гіперактивними учнями

Проблема професійної підготовки майбутнього вчителя початкової школи до організації роботи з гіперактивними учнями молодшого шкільного віку є надзвичайно актуальною та потребує вирішення, оскільки Національною доктриною розвитку освіти в Україні у ХХІ ст. головним напрямом державної політики визначено розширення можливостей компетентного вибору дитиною життєвого шляху, виховання особистості у дусі відповідального ставлення до себе як найвищої суспільної та індивідуальної цінності, створення умов для всебічного розвитку, творчої самореалізації кожного громадянина. Водночас, у роботі з неповнолітніми дітьми недостатньо використовується накопичений досвід застосування інноваційних технологій навчання, потребує вдосконалення програма підготовки майбутніх вчителів початкової школи до роботи з гіперактивними учнями. Враховуючи сучасні тенденції, доцільно застосовувати у процесі навчання та виховання гіперактивних учнів інтерактивні технології.