Сторінка
5
Контроль за педагогічними працівниками
Відповідність зайнятій посаді, рівень кваліфікації педагогічного працівника визначається на основі атестації. Внаслідок її проведення встановлюється кваліфікаційна категорія та посадовий оклад. Існують такі кваліфікаційні категорії (від найменшої до найвищої): "спеціаліст", "спеціаліст II категорії", "спеціаліст I категорії", "спеціаліст вищої категорії", а також присвоюються педагогічні звання.
Атестації підлягають педагогічні працівники незалежно від відомчого підпорядкування та форм власності. Вона відбувається шляхом проведення контрольних робіт, тестування; відвідування уроків, позакласних заходів та ін.
Атестація педагогічних працівників поділяється на чергову та позачергову.
Чергова атестація проводиться один раз у п'ять років згідно з графіком, розробленим безпосередньо в навчально-виховному закладі. Такий графік складається директором школи і розглядається на педагогічній раді.
Позачергова атестація проводиться не раніше, як через рік після чергової атестації для осіб, які хочуть підвищити раніше встановлену їм кваліфікаційну категорію або знизили в міжатестаційний період рівень своєї професійної діяльності (за наявності аргументованого подання керівника або ради навчально-виховного закладу).
Атестаційні комісії створюються при навчальних закладах та органах управління освітою різного рівня. Атестаційні комісії при навчальних закладах приймають рішення про присвоєння кваліфікаційних категорій "спеціаліст", "спеціаліст II категорії", "спеціаліст I категорії", а також порушують клопотання перед атестаційною комісією при районному органі державного управління про присвоєння категорії "спеціаліст вищої категорії".
Атестаційна комісія при районному органі державного управління освітою атестує педагогічних працівників районного методичного кабінету та, за поданням атестаційних комісій при навчально-виховних закладах, атестує педагогічних працівників на кваліфікаційну категорію "спеціаліст вищої категорії"
Ця атестаційна комісія у двотижневий термін розглядає скарги педагогічних працівників щодо присвоєння категорій атестаційними комісіями навчально-виховних закладів та приймає відповідні рішення.
Аналогічні функції атестаційної комісії при обласних управліннях освіти.
Зміст освіти
В Україні існує єдиний для всієї країни державний стандарт загальної середньої освіти. Тобто визначається набір навчальних предметів, які викладаються у загальноосвітніх навчальних закладах, вимоги до знань учнів, кількість годин, яка відводиться на засвоєння знань з різних предметів, розподіл цих годин за різними роками навчання. Однак даний стандарт не є цілком однорідний і містить в своєму складі дві частини: інваріантну (незмінну), та варіантну (змінну).
Інваріантна частина –– це перелік навчальних предметів та кількості годин для них, вивчення яких є обов’язковими для всіх навчальних закладів України і називається державним компонентом змісту навчання.
Варіантна частина –– кількість годин, які відводяться на навчальні предмети та курси, вивчення яких відбувається за вибором місцевих органів управління (регіональна компонента змісту навчання) та безпосередньо навчальних закладів (шкільна компонента). Нині це співвідношення становить в рамках 75% –– інваріантна складова та 15% –– варіантна складова. З 2001 року інваріантна складова зросте до 20%.
Функції між різними рівнями управління освітою у визначенні змісту навчання розподіляються таким чином
Загальнодержавний рівень.
На цей рівень покладається основна роль у розробленні державного стандарту загальної середньої освіти. Зокрема, Міністерством освіти та науки України розробляється Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів, що є основним документом про зміст навчання і регламентує вищеназвані параметри (перелік предметів та курсів, кількість годин, що відводиться на їх вивчення, розподіл годин за класами навчання, співвідношення інваріантної та варіантної частин у різних класах, а також гранично допустиме тижневе навантаження учнів за різними роками навчання). Окрім Міністерства освіти, у його розробці беруть участь інші установи, зокрема Академія педагогічних наук, Міністерство охорони здоров’я щодо визначення санітарно-гігієнічних вимог до умов організації навчального процесу, визначення навантаження на учнів тощо. Такий Базовий план затверджується Кабінетом Міністрів. Відповідно передбачена Планом кількість годин, що відводиться на вивчення навчальних предметів, фінансується з бюджетів різних рівнів.
Базовий навчальний план створює лише загальні засади побудови змісту загальної освіти і не є безпосереднім робочим документом загальноосвітнього закладу. На основі цього Плану Міністерством освіти і науки України розробляються Типові навчальні плани для різних типів навчальних закладів.
Для виконання змісту навчання Міністерством освіти розробляється, або проводиться експертиза підручників та навчальних посібників, і тим підручникам, які, за оцінкою Міністерства, відповідають потребам, надається гриф Міністерства "Рекомендовано Міністерством освіти і науки України". Ці підручники можуть використовуватися при проведенні навчального процесу.
Розробляються теж програми для викладання тих чи інших предметів.
Обласний та районний рівні.
Місцеві органи управління освітою визначають регіональний компонент змісту освіти та розробляють регіональні посібники, які потім погоджуються Міністерством освіти.
Неформальна сторона. У деяких випадках, як свідчать авторські дослідження, вибір навчальних предметів регіональними органам управління освітою є спробою продемонструвати свою активну діяльність у реформуванні змісту освіти. На нашу, чисто суб’єктивну точку зору, зовсім невідповідною є заміна навчального предмету, скажімо, "Креслення", на предмет "Основи християнської моралі".
Рівень навчального закладу.
На основі типових навчальних планів загальноосвітні навчальні заклади створюють робочі плани на поточний навчальний рік, в яких відображаються особливості навчального процесу в даному навчальному закладі, зокрема шкільна компонента змісту навчання. До нього додається розклад уроків, щоденний, тижневий та річний режим роботи закладу освіти.
Шкільна компонента реалізується у вигляді додаткових предметів, додаткових годин на певні предмети, факультативів, спеціальних курсів.
Неформальна сторона проявляється у виборі цих курсів. Критерієм у виборі курсів часто є не зацікавленість учнів чи їх педагогічна доцільність, а вибираються ті додаткові курси, вчителі-фахівці з яких не мають достатнього педагогічного навантаження, тобто вони мають недостатню кількість годин для педагогічної ставки за рахунок державного компоненту. Не існує механізму впливу учнів на вибір школою того чи іншого набору предметів шкільного компоненту.
У різних типах навчальних закладів існують певні відмінності та створюються додаткові можливості щодо розподілу інваріантної та варіантної частини базового навчального плану.