Сторінка
6

Формування гендерних установок у дітей молодшого шкільного віку

Ще одним типом гендерного внутрішньоособистісного конфлікту є конфлікт страху успіху. Успіх викликає в жінки тривогу, поза як асоціюється з небажаними наслідками - втратою жіночності, втратою значущих відносин і соціальним відторгненням. Тому розумні дівчата воліють здаватися дурнішими та інфантильнішими від хлопців, щоб не бути "нежіночними".

Вираженим деструктивним показником рольового конфлікту з почуття провини, яке народжується з моделі оцінки жінкою якості виконання своїх ролей. Часто це пов’язано з синдромом супержінки: мати в житті все (одруження, діти, кар’єра) і чудово виконувати пов’язані з цим обов’язки. Почуття вини характеризується високою стійкістю і численними проявами. Поведінка, викликана почуттям провини, є компенсаційною, вона стимулюється глибокою потребою виправдання, що щось зроблено недобре, і це необхідно виправити.

Ймовірність внутрішньоособистісних гендерних конфліктів зростає, якщо людина, всупереч своїм бажанням і потребам, дотримується соціокультурних приписів ("Чоловіки так не поводяться". "Не жіноча це справа") і підпорядковує свої індивідуальні прояви поведінки традиційним нормативним моделям жіночої і чоловічої ролі.

М. Франк і Б. Кармен (1980) встановили, що діти, які поводяться строго відповідно до вимог їх статевої ролі, часто відрізняються нижчим інтелектом і меншими творчими здібностями. Тому Дж. Плек (1981) вважає, що виконання ролі мужності має не лише позитивні сторони, але й негативні. Більше того, коли ситуація вимагає прояву "жіночих" якостей і дій, у чоловіка, що строго дотримується чоловічої ролі, може виникнути чоловічий гендерно-рольовий стрес чи, за О'Нілом - гендерно-ролевий конфлікт, характерними ознаками якого є:

1. Обмеження емоційності - труднощі у виразі своїх емоцій чи заперечення права інших на їх вираження.

2. Гомофобія - побоювання гомосексуалів.

3. Потреба контролювати людей і ситуації, проявляти владу.

4. Обмеження сексуальної поведінки і демонстрації прив'язаності.

5. Нав'язливе прагнення до змагальності й успіху.

б. Проблеми з фізичним здоров'ям, що виникають через неправильний спосіб життя.

Вікова динаміка становлення психологічної статі дитини

Паралельно зі статевим дозріванням відбувається психосексуальний розвиток особистості. Психосексуальний розвиток дитини - розвиток комплексу властивостей і якостей, що характеризують статеву належність людини з точки зору її поведінки, дозрівання здатності кохати, створити в майбутньому власну сім'ю, народити і виховати дітей, а також спілкуватися з людьми, враховуючи їх статеву приналежність. Як свідчить аналіз наукового доробку, психосексуальний розвиток - один з аспектів онтогенезу, тісно пов'язаний із загальним біологічним розвитком організму, особливо зі статевим дозріванням і подальшою зміною статевої функції. У зв'язку з цим увагу дослідників приваблюють такі природні віхи, як стадії пубертату, вік і особливості менархе та ойгархе, вікова динаміка гормональних процесів і сексуальної активності дорослих, фактори, пов'язані з дітонародженням і т.д. Разом з тим психосексуальний розвиток - результат статевої соціалізації, в процесі якої індивід засвоює певну статеву роль і правила сексуальної поведінки. Вирішальне значення тут мають соціальні фактори: структура діяльності індивіда, його взаємини зі значущими людьми, норми статевої моралі, вік і типові форми раннього сексуального експериментування, нормативне визначення подружніх ролей тощо.

Більшість дослідників виділяють такі основні етапи психосексуального розвитку:

Дородовий (пренатальний), протягом якого відбувається диференціація генів, статевих органів і структур мозку, відповідальних за статеву поведінку.

Парапубертатний (від народження до 7 років), коли дитина усвідомлює свою статеву належність та її незворотність, тобто формується статева самосвідомість. У цьому віці виникає допитливість, спрямована на статеві ознаки.

Формування статевої самосвідомості, усвідомлення належності до статі (1-5 років) виникає під впливом мікро соціального середовища, але у значній мірі детерміновано статевою диференціацією мозку в пренатальному періоді. Формується свідомість статевої належності власної особистості і навколишніх, упевненість у її незворотності, після чого спроби змінити статеву самосвідомість дитини є малоуспішними. Перевагу в цьому від афективних реакцій над розумовими забезпечують вибірковість прихильностей і контактів.

Дитяча допитливість направлена на з’ясування причин появи на світ дітей і вивчення статевих ознак (до 70% дітей розглядають статеві органи і демонструють їх один одному). Мікросоціальне середовище у цей період обмежується близькими родичами, серед яких особливу роль відіграє мати, і невеликою кількістю однолітків. У нормі в завершальній фазі цього етапу при визначенні дитиною статі навколишніх його осіб рівнозначну роль мають усі ознаки статевої належності (зовнішній вигляд, одяг, будова тіла і статеві органи).

Препубертатний етап (від 7 років до 13), що характеризується формуванням, в основному в іграх, стереотипів і набуттям навичок статево-ролевої поведінки (війна, ляльки), інтенсивною гендерною соціалізацією дитини, формуванням характеру. На цьому етапі здійснюється вибір статевої ролі, яка найбільше відповідає психофізіологічним особливостям дитини чи ідеалам мужності, жіночності мікросередовища.

На цьому етапі здійснюється вибір статевої ролі, найбільш відповідний психофізіологічним особливостям дитини й ідеалам маскулінності (або фемінінності) мікросоціального середовища. Він характеризується інтенсивною соціалізацією дитини, формуванням у неї колективної свідомості. У цей період відбувається навчання спілкуванню з однолітками, удосконалюються і диференціюються емоційні реакції, формується характер. Але цьому віку властиві недостатній розвиток волі, імпульсивність поведінки, цікавість, довірливість, наслідування. Набуття особистісної незалежності не означає втрати контакту з батьками. Навпаки, батьки і їх взаємні стосунки стають об'єктом пильної уваги і наслідування. Правильна статево-рольова поведінка батьків визначає формування адекватної статевої ролі у дитина При емоційно стриманому, вимогливо-владному ставленні матері і ласкавому, вседозволяючому ставленні батька дівчатка часто виявляють маскулінну, а хлопчики - фемінну поведінку. При спілкуванні з однолітками, в першу чергу в статеворольових, "сімейних" іграх, які потребують виконання визначених ролей, а пробується і закріплюється вибрана статева роль, яка відображає різні аспекти людських взаємин, у тому числі і сексуальних. Такого роду "сімейні" ігри, в залежності від інформованості дітей, можуть відображати великий діапазон статеворольової поведінки дорослих: від наслідування поведінки батьків до імітації статевого акту. Зі вступом до школи з'являються нові зразки для наслідування, збільшується роль спілкування з однолітками. На цьому етапі типовими є розподіл колективу і протиставлення один одному за статевими ознаками. Завдяки цьому антагонізму збільшуються вимоги до прояву мужності або жіночості, практично повністю виключаються компроміси у виборі статевої ролі.