Сторінка
18
У сучасній педагогічній науці і практиці проблема статі вивчена і представлена також далеко недостатньо. Водночас відсутність повноцінного гендерного виховання і сексуальної просвіти не лише приводить до відхилень у формуванні особистості, невротичних і поведінкових порушень, нещасних шлюбних стосунків, але й виявляється часом серед факторів, що призводить до виникнення серйозних психічних розладів. Не випадково в останні роки гендерна тематика у психолого-педагогічній науці набуває все більшої популярності. Очевидно, що жорсткі стандарти традиційної культури щодо фемінінності й маскулінності, які проводяться суспільством через школу, є анахронізмом і об’єктивною перешкодою для ефективної соціалізації вихованців.
Тому сьогодні в світі все більше сприймається парадигма гендерного підходу. Цей підхід орієнтований на формування й утвердження рівних, незалежних від статі можливостей самореалізації людини в усіх сферах життєдіяльності. Суть його полягає в поєднанні аспектів психосексуального виховання і статевої просвіти, які, на жаль, часом вважаються вчителями та батьками майже тотожними.
Аналіз досвіду, накопченого вченими за кордоном та в Україні, і відповідних теоретичних джерел дозволяє окреслити та порівняти наявні стратегії статевого виховання дітей:
Перша - директивна, авторитарна, запровадження якої передбачає сувору регламентацію та контроль дотримання норм сексуальної поведінки. При цьому сексуальні знання не є доступними, а їх добір здійснюється у такий спосіб, щоб регламентувати певні норми поведінки та не допустити вільного тлумачення тих чи інших питань, заблокувати інтерес до табуйованих проблем. За такої стратегії статевої просвіти сексологічна інформація, якщо і не замовчується, то зводиться лише до того, кого і чого мають боятися діти. З точки зору психології, подібна тактика статевого виховання призводить до тотального придушення, витіснення сексуальності з життя дитини ("не потрібно", "не корисно", "не роби", "остерігайся"). При цьому сексуальність в свідомості дорослих та дітей виступає сферою, яка протистоїть розуму людини, крім того, сферою безрадісною, тривожною, сповненою страхів та недобрих передчуттів. У разі, коли сім'я, школа, широке соціальне оточення поділяють таку парадигму статевого виховання, його результатом у дорослого індивіда стають сором, фобії, витіснені переживання.
Наступна стратегія, яка була і залишається досить поширеною в Україні, базується на біологізаторсько-фізіологічних підходах до сексуальної просвіти та виховання, зведенні її до певної суми гігієнічних знань.
Людина - соціальна істота, тож дисгармонія сексуальних стосунків є, передусім, порушенням людських відносин. На цих засадах сформувалася стратегія статевого виховання, яку можна назвати вихованням свідомого ставлення до сексуальності. Вона базується на тому, що дорослі - батьки, вихователі мають донести до дітей те, що сексуальність є втіленням людського прагнення до взаємодопомоги та прихильності і неможлива без любові та здатності людини до неї. Цей підхід визначає тактику сексуальної просвіти - сексуальність повинна висвітлюватися в контексті міжособистісних стосунків, сімейного життя та інтимності.
Отже, оскільки сексуальність людини мотивується любов'ю до іншого, можна сказати, що стратегічним орієнтиром сучасних статевовиховних програм має бути навчання дитини мистецтву любити.
Яких принципів сексуальної просвіти мають дотримуватися дорослі (батьки і педагоги), щоб ефективно впливати на свідомість вихованців? Насамперед, це принципи об'єктивності, правдивості, науковості у висвітленні всього спектру питань, пов'язаних з сексуальною та репродуктивною функціями людини. Якими б не були наші пояснення учням чи відповіді сину або дочці, вони за змістом повинні відповідати дійсності, випливати з усталених законів природи, бути з нею в гармонії. Казки про лелек, легенди про народження в капусті, про покупку в крамниці і т.п. варіанти не тільки відволікають від прихованих дорослими аспектів буття, але й шкідливі для розвитку статевої свідомості дитини. Рано чи пізно вигадане стає реальністю, уточнюється і доповнюється вуличною "освітою". А натомість приходить розчарування дітей, недовіра до старших, а нерідко - й огидливе, підозріле ставлення до рідних, як до обманщиків.
Природовідповідність пояснень формує установку на те, що існує закон продовження роду у тваринному і рослинному світі, якому підкоряється все живе, в тому числі і людина. Чим старшими стають діти, тим менше стає у них запитань. І це не дивно, адже дорослі не звикли йти назустріч дитячим інтересам, спрямованим на інтимне життя. Неправдива інформація або запізніла статева проосвіта може інколи спричинити у дитини виникнення невротичної реакції. Діти мають право на інформацію, джерелами якої можуть бути, окрім педагогів, батьків, шкільних психологів, також науково-популярна література з сексуальної просвіти для кожної вікової групи.
В освітніх закладах України здійснюються перші кроки на шляху структурно-організаційних змін змісту, методів і форм навчання. До навчальних планів запроваджуються нові елементи знань з українознавства, історії мистецтв, релігії, філософії, екології тощо. Однак попри зміни і доповнення, які вносяться до чинних програм і підручників початкової та середньої школи, в системі освіти ще досить помітні упередженість до висвітлення проблем людської сексуальності, інерційність у доборі форм, засобів досягнення сексологічної інформації.
З огляду на викладене, найголовнішими завданнями школи та сім’ї (на засадах взаємодії) у статевому вихованні учнів початкової школи, посиленні його впливу на їх моральне становлення мають стати:
орієнтація на виховання не дитини взагалі, а хлопчика чи дівчинки з притаманними їм психологічними відмінностями;
урізноманітнення джерел і механізмів засвоєння статевих моделей чоловічої та жіночої поведінки в рамках навчально-виховного процесу;
адресність сексуальної просвіти, що передбачає доступність інформації з огляду на вікові індивідуальні можливості дітей, до її сприймання, врахування сімейних умов їхнього розвитку;
наявність національного підґрунтя у потрактуванні статевих взаємин, послідовність, системність статевої просвіти дітей та юнацтва передбачає наступність і взаємозв’язок у передачі сексологічних знань та у здійсненні навчально-виховної роботи відповідної спрямованості.
Важливими компонентами статевої соціалізації особистості є гендерна освіта та гендерне виховання. Гендерна освіта включає в себе: систематичне навчання, просвіту (тобто пропаганду й розповсюдження гендерних знань і гендерної культури), стимулювання гендерної самоосвіти та вирішує наступні завдання у загальному процесі соціалізації дитини:
ознайомлення дітей з інституційними цінностями, нормами і правилами між статевого спілкування (норми релігії, накази і розпорядження літературні пасажі);
формування адекватного розуміння дорослості: її змісту, істинних ознак, проявів і якостей;