Сторінка
20

Фізичне виховання

Тема: Соціально-політичні і правові аспекти олімпійського спорту

План.

Єдність олімпійського руху - головне завдання МОК

Діяльність МОК в останні роки

Боротьба з апартеїдом в спорті

Боротьба із застосуванням допінгу в спорті

Проблеми організації й проведення Олімпійських ігор

Єдність олімпійського руху - головне завдання МОК

Сучасний ОС давно вже вийшов за рамки інтересів певної групи людей і організацій, зацікавлених тільки у розвитку спорту. Учасниками олімпійського руху є сьогодні дуже різні категорії осіб - державні й політичні діячі, представники різноманітних комерційних структур, спортивних федерацій, національних і регіональних об¢єднань олімпійського спорту та інші. Їх діяльність призвела до того, що в останні роки система ОС притерпіла значних змін, які торкнулися його соціально-економічних, організаційних, правових, політичних аспектів.

1. Єдність олімпійського руху - головне завдання МОК

За минулі 10-15 років у міжнародному олімпійському русі відбулися серйозні процеси і зміни, які вплинули на його спрямованість і на характер ОІ. Це, насамперед, бойкот Національними олімпійськими комітетами ряду країн ОІ 1976, 1980, 1984 років, активізація процесу комерціалізації і професіоналізації спорту, допуску до ОІ професіональних спортсменів у ряді видів спорту, різке загострення проблеми допінгу, процес ранньої спеціалізації в окремих видах спорту, розведення по роках проведення ОІ і зимових ОІ, розширення їх програм і збільшення кількості медалей.

Отже, цими проблемами й визначаються напрямки діяльності МОК на сучасному етапі розвитку ОР.

У 80-90 роки сформувалась принципово нова - активна позиція МОК. Якщо раніше ця організація прагнула забезпечити самостійність і авторитет міжнародного спортивного руху шляхом ізоляції його від зовнішнього світу і боротьби за збереження олімпійських традицій, то роки перебування на посаді президента МОК Х.А. Самаранча відрізняються прагненням поєднати ОС з політичними, економічними та іншими процесами, які відбуваються в світі.

Це виявилося в активізації і раціоналізації співпраці МОК не тільки з різними міжнародними і регіональними спортивними об¢єднаннями, але і з державними і політичними діячами різних країн у підвищенні інтенсивності взаємодії НОКів з урядами своїх країн, що сприяло суттєвому зростанню авторитету спорту і підвищенню його ролі у суспільстві, сприяло розвитку матеріальної бази спорту.

У той же час слід відзначити і активну позицію МОК по відношенню до збереження О. Руху, підвищення його авторитету і незалежності від держав.

Заслуговує визнання цілеспрямована, послідовна діяльність МОК, обумовлена складними політичними проблемами, які виникали у 80-х роках у зв¢язку з підготовкою і проведенням ОІ у Москві (1980), Лос-Анджелесі (1984) і Сеулі (1988). Прицьому вдалося не тільки запобігти кризису Олімпійського руху, але суттєво підняти його авторитет на міжнародній арені.

По відношенню до НОКів, які бойкотували Ігри в Сеулі, МОК прийняв санкції, позбавивши їх фінансової підтримки на протязі поточного чотирьохріччя (Куба, КНДР, Ефіопія).

За останні роки міжнародному олімпійському руху вдалося створити навколо спроб бойкоту Ігор атмосферу крайньої непопулярності і одночасно забезпечити навколо Олімпіад такі обставини, які б не давали приводи до бойкоту.

Діяльність МОК в останні роки

1985-1986 р. р. стали поворотними у відношенні МОКу до комерційного використання олімпійської символіки і ОІ.

З метою пошуку нових джерел фінансування і недопущення однобічної фінансової залежності від телебачення МОК склав у 1985 році комерційну угоду з рекламною фірмою "Інтернешнл спорт, енд лєжер" (ІСЛ), розгорнувши міжнародну олімпійську комерційно-спонсорську програму під назвою ТОП.

У лютому 1985 р. виконком МОК несподівано для багатьох прийняв рішення про допуск професійних спортсменів до ОІ 1988 р. у змаганнях з футболу, тенісу і хокею, яке викликало у світі бурну реакцію.

В жовтні 1986 року в Лозані відбулася 91 сесія МОК. Вона увійшла в історію олімпійського руху рішеннями про допуск професіоналів до Ігор, а також рішенням про зміну термінів проведення зимових і літніх ОІ після 1992р.

Безумовно, рішення МОК про розведення часу проведення Ігор ОЛімпіади та зимових ОІ має свої позитивні моменти. Воно дозволяє НОКам зняти напруженість в їх роботі, повязану з підготовкою і відправкою команд на ОІ двічі на рік, а зимові ігри вийшли з "тіні” літніх і до них привернулося більше уваги.

93-тю сесію МОК, яка відбулася у канадському місті Калгарі напередодні зимових Ігор 1988 р., можна назвати антидопінговою. Х.А. Самаранч зажадав, щоб всі МСФ і НОК посилили заходи боротьби з допіногм. Керівники МОК вирішили не тільки застосовувати санкції до порушників, але й вести розяснювальну та виховну роботу серед спортсменів.

Учасники 96-ї сесії МОК у 1990 р. одностайно схвалили текст нової Олімпійської Хартії, робота над якою велася біля вісьми років.

98-а сесія МОК в Альбервіллі підтвердила намір МОКу брати у учасників ОІ при допінг-контролі аналіз крові.

До основних напрямів діяльності МОК в останні роки слід віднести наступні:

використання спорту і ОІ в політичних цілях;

виявлення націоналістичних настроїв під час проведення найкрупніших міжнародних змагань, і, насамперед. ОІ;

наявність расової дискримінації у спорті;

використання окремими спортсменами заборонених препаратів і стимуляторів з метою підвищення рівня спортивних результатів;

складання програми Ігор;

залучення бізнесу у спорт і ОІ, надання їм рекламно-комерційних і розважаьних функцій;

допуск професіональних спортсменів на ОІ і втілення атрибутів професійного спорту в олімпійський рух - професіоналізація спорту і Ігор;

демократизація МОК і міжнародного олімпійського руху

необ”єктивність суддівства олімпійських та інших міжнародних змагань та інше.

Боротьба з апартеїдом в спорті

На протязі багатьох років державною політикою у Південно-Африканській Республіці був апартеїд - -""оздільний розвиток” расових і національних груп, які населяли цю країну.

Проблема апартеїду в спорті ПАР має давню історію. Вже на початку ХХ століття вся система спорту в цій країні знаходилась під контролем білої меншості. Її спортивні федерації, створені тільки для "білих”, були визнані більшістю міжнародних федерацій.

У 50-ті роках на державному рівні у ПАР були визначені основні принципи розвитку спортивного руху в країні:

спортивний рух білого і кольорового населення ПАР організується роздільно, а міжрасові змагання в межах країни заборонені;

спортивні організації кольорового населення ПАР повинні бути позбавлені можливості отримати міжнародне визнання, кольорові спортсмени не можуть нарівні з білими брати участь у найкрупніших міжнародних змаганнях.

З отриманням африканськими країнами незалежності політика апартеїду почала викликати шалений протест не тільки в країнах Африки, але й в усьому світі. Першим реальним кроком у боротьбі з апартеїдом у спорті стало виключення у 1956 році Південно-африканської федерації настільного тенісу з Міжнародної федації настільного тенісу. У 1961 р. ФІФА вилучила із своїх рядів Південно-африканську футбольну федерацію.