Сторінка
1
Деякі історики науки вважають, що природознавство виникло приблизно в V столітті до н. е. у Древній Греції, де на тлі розкладання міфологічного мислення виникають перші програми дослідження природи. Вже в Стародавньому Єгипті і Вавилоні були накопичені значні математичні знання, але тільки греки почали доводити теореми. Якщо науку трактувати як знання з його обґрунтуванням, то цілком справедливо вважати, що вона виникла приблизно в V столітті до н. е. у містах-полісах Греції – осередках майбутньої європейської культури.
Греція VI – IV віків до н. е. складалася з ряду дрібних рабовласницьких держав. Класики марксизму високо оцінили роль Древньої Греції в розвитку культури. Вона була посередником між древнішими країнами Азії і Африки і пізніше розвинутими країнами Південної і Західної Європи, в ній отримали широкий розвиток ремесла і торгівля.
Місце розташування країни сприяло розвитку морської торгівлі і колонізації греків. Греки жили не лише в Малій Азії, але мали численні колонії на берегах Чорного моря, в Південній Італії, в Африці. За час свого існування і розвитку Греція пережила глибокий соціальний переворот, перехід від первіснообщинного до класового, рабовласницького ладу. Первісну людину цікавить не природа в тій мірі, в якій вона вторгається в його життя і визначає її умови.
Перемога в тривалій боротьбі древніх греків за свободу і незалежність проти персидських завойовників, поразку рабовласницької аристократії і успіхи рабовласницької демократії викликали в V столітті до н. е. у Греції розквіт мистецтва, науки, філософії та культури.
Знання у древніх греків не були ще розчленовані на окремі науки і об'єднувалися загальним поняттям філософії. Старогрецьке природознавство характеризувалося обмеженим накопиченням точних знань і великою кількістю гіпотез і теорій; у багатьох випадках ці гіпотези передбачали пізніші наукові відкриття.
Наука «про природу» в Древній Греції включила три кардинальні напрями:
1) вивчення «природи» живого (і раніше усього людського) організму;
2) вивчення «природи» космосу в цілому;
3) вивчення «природи» (у сенсі внутрішньої структури) речей навколишнього світу.
Дослідження історії античної Греції привертало увагу вітчизняних та зарубіжних як істориків, так і культурологів, зокрема, це такі вчені як І.П. Крип’якевич в курсі історії Давнього світу, монографічні праці по історії античної Греції Пітера Коноллі та Єндрю Солвея, Роберта Пеннела, Андре Боннара, дослідження з історії точних наук – Т.С. Сорокіна, К.А. Рибников та праці культурологів – Л.О. Сандюк, Ф.Х. Кессіді та інші.
Актуальність теми реферату визначається тим, що розвиток точних та природничих наук в античній Греції зробив неабиякий вплив на сучасну науку. Розуміння історичного механізму розвитку знання у названому періоді дає можливість дослідити генезис наукового знання у світі взагалі.
Метою роботи є надання розгорнутої характеристики рівня розвитку наукового знання античної Греції в галузях точних та природничих наук.
Висловлена мета передбачає постановку та вирішення наступних задач:
- виявити джерела розвитку наукового знання античної Греції;
- окреслити роль філософії у становлення точних та природничих наук;
- оцінити рівень розвитку точних наук в Древній Греції;
- охарактеризувати стан природничого знання античної Греції.
Об’єктом вивчення є точні та природничі науки Давньої Греції.
Предметом виступає генезис розвитку наукового знання античної Греції в галузі точних та природничих наук.
Географічні рамки роботи визначені предметом та об’єктом вивчення і становлять територію давньогрецьких держав розташованих на півдні Балканського півострова, на узбережжі Егейського морі та його островах, узбережжі Фракії та західній береговій полосі материка Азії.
Хронологічні рамки визначається специфікою дослідження і складають період від приблизно XIII – XII ст. до н.е. до IV – V ст. н. е.
Становлення точних наук в Греції античного періоду
Природничо-наукові погляди древніх греків розвивалися у тісній взаємодії з філософією. Їх джерело – та ж міфологія, але саме тому ранньогрецька наука багато в чому відрізняється від сучасної. Це були лише зачатки тієї або іншої групи природних наук. Греки в VI ст. до н е. представляли світ таким чином: він замкнутий і єдиний, згори обмежений небесним куполом, по якому здійснювали регулярні рухи. Сонце, Місяць і інші планети. Вони зафіксували ритміку природних процесів, зміну дня і ночі, чергування фаз місяця, зміну пір року та ін.
Виділялися 4 субстанції природи, життєво необхідної для повсякденної діяльності людини : земля, вода, вогонь і повітря. Гармонію світу, космічний порядок порушують катастрофи і стихії: землетруси, урагани, повені, затьмарення, які тоді не могли пояснити, а тому вони характеризувалися як прояви деяких містичних сил.
Старогрецька наука була єдиною, нерозчленованою, такою, що не розпалася на філософію і природознавство, і його окремі дисципліни. Світ в цілому розумівся як єдине ціле, що часом навіть уподібнюється величезній тварині.
Антична наука увічнила себе в історії духовної культури створенням атомістики. Атомістичне вчення Левкіппа і Демокрита служило світоглядною і методологічною підставою розвитку науки аж до XIХ ст. «Фізика» Аристотеля була присвячена вивченню природи і започаткувала фізичну науку.
Математика. Поняття старогрецька математика охоплює досягнення грекомовних математиків, що жили в період між VI століттям до н. е. і V століттям н. е.
Математика як наука народилася в Греції. У країнах-сучасниках Еллади математика використовувалася або для буденних потреб (підрахунки, виміри), або, навпаки, для магічних ритуалів, що мали на меті з'ясувати волю богів (астрологія, нумерологія і т. п.). Греки підійшли до справи з іншого боку: вони висунули тезу «Числа правлять світом». Чи, як сформулював цю ж думку Галілей два тисячоліття опісля: «книга природи написана на мові математики».
Греки перевірили справедливість цієї тези в тих областях, де зуміли: астрономія, оптика, музика, геометрія, пізніше – механіка. Усюди були відмічені вражаючі успіхи: математична модель мала безперечну силу, що передбачала. Одночасно греки створили методологію математики і завершили перетворення її із зведення напівевристичних алгоритмів в цілісну систему знань. Основою цієї системи уперше став дедуктивний метод, що показує, як з відомих істин виводити нові, причому логіка виводу гарантує істинність нових результатів. Дедуктивний метод також дозволяє виявити неочевидні зв'язки між поняттями, науковими фактами і областями математики.
Більша частина античних творів по математиці не дійшла до наших днів і відома тільки по згадках пізніших авторів і коментаторів, в першу чергу Паппа Олександрійського (III століття), Прокла (V століття), Симпликія (VI століття) та ін. Серед праць, що збереглися, в першу чергу слід назвати «Начала» Евкліда і окремі книги Аристотеля, Архімеда, Аполлонія і Діофанту.