Сторінка
2
Основне призначення художнього стилю – впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття і волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки. Він тісно пов’язаний із поетичним світосприйманням, образним мисленням, широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті, вдало поєднуючи в собі ознаки інших стилів. Завдяки цьому, художній стиль охоплює широку сферу використання. Це індивідуальна і колективна творча діяльність, література, різні види мистецтва.
Використання лексики різних стилістичних шарів у художньому творі є одним із вирішальних засобів реалістичного зображення дійсності. Ця лексика дає можливість письменникові показати особливості соціального та професійного середовища, походження, освіту, характер героя, його чуття мови і т.д. Стилістичні шари лексики дуже гнучкі, рухливі і в художньому творі виконують важливі зображувальні та виражальні функції.
Основний шар словникового складу становить собою нейтральна, або загальновживана, лексика. Це назви найпоширеніших предметів і явищ, назви відомих найширшим колам понять. Саме тому всі стилістично активні лексеми та групи виділяються, відшаровуються на тлі нейтральної лексики. На її тлі ми визначаємо такі лексичні шари, як застарілі та іншомовні слова, неологізми та діалектизми, сприймаємо найтонші відтінки різноманітного стилістичного забарвлення слів-синонімів тощо.
Народна мова надає письменнику в розпорядження велику кількість емоційно забарвлених слів, що відрізняються яскраво вираженою експресивністю. Ці мовні засоби виділяються у складі лексики завдяки тому, що їх номінативні значення ускладнені оцінно-характеристичними значеннєвими відтінками. Залежно від своєрідності цих оцінних характеристик у складі цієї лексики відрізняються:
1) слова зі значенням пестливості (дідуньо, березонька, голубонька);
2) слова, що виражають вибачливу іронію (злодюжка, працівничок);
3) слова, що використовуються для вираження зневажливої та презирливої оцінки (дівчисько, писака, скиглій, канюка);
4) слова зі значенням збільшуваності (голосище, ножища);
5) лайливі слова (падлюка, мерзотник, дурень).
Використовування цих слів у художніх творах не тільки зберігає закладені в них значеннєві та експресивні якості, але й підсилює їх. Емоційно-експресивна лексика дозволяє письменнику всебічно характеризувати людей і виявляти при цьому ставлення самого автора до зображуваних героїв і передавати читачам свої симпатії або антипатії.
Особливе місце в словниковому складі художнього твору займають просторіччя. Цей шар лексики охоплює слова, характерні для повсякденної мови, поза діловими, офіційними стосунками, звичайно, у звертанні до осіб, з якими співрозмовник вважає можливим говорити просто.
Просторіччя – це мовний засіб, що побутує в різноманітних соціально-мовних стилях загальнонародної розмовно-побутової мови і залишається за межами загальновизнаних засобів і норм літературного вираження.
Саме наявністю просторічно-розмовної лексики значною мірою визначається специфіка мови художнього твору. Адже за своїм обсягом мова художнього твору значно ширша від загальнонаціональної літературної мови, бо охоплює цілий ряд «позалітературних» елементів, де чи не найбільше місця припадає на просторічно-розмовні слова та вирази. У художніх творах ці слова використовуються для змалювання певної місцевості, етнографічних описів і, особливо, для мовної характеристики персонажів з усіма їх багатоманітними індивідуальними рисами. Вони використовуються в мові представників різних шарів населення, виступаючи яскравою ознакою демократизації мови та літератури на відповідних етапах її розвитку, вживаються з найрізноманітнішими стилістично-значеннєвими відтінками.
Навідміну від просторіччя, діалектизми – слова або вирази, властиві мові якогось району, області і незрозумілі в інших місцевостях країни. В художній літературі вони виступають в ролі лише матеріалу стилізації і створення мови відповідних персонажів. Вони вдало підкреслюють (особливо в мові героїв) територіальне походження персонажів, їх характери, індивідуальні особливості, освіту, розвиток, гумор, дотепність, душевний настрій у момент зображення тощо. Художні функції діалектизмів досить багаті, гнучкі, адже під пером справжнього майстра це сильний засіб художнього змалювання дійсності.
Поряд із діалектизмами, історизмами та неологізмами, в художній літературі функціонують жаргонізми, які іноді виступають головним і найбільш характерним матеріалом для формування мовних портретів дійових осіб. Багато персонажів, створених письменниками, типові і виразні саме завдяки тому, що їх мова насичена елементами певного жаргону, властивого тому середовищу, із якого вони вийшли. Наприклад, уромані Г. Тютюнника «Вир» героями є селяни-колгоспники, у творі зображується їх життя, прагнення, характери. Тому і мова персонажів наповнена лексикою, що позначають явища і предмети з життя колгоспного села, його побуту, виробництва .
Проте художній стиль відрізняється від інших стилів мови не лише своєю емоційністю та залученням різних лексичних одиниць, а також і образністю мови, яка виявляється на тлі стилістично нейтральних засобів і контекстів. Зазвичай образність утворюється значеннєвими домішками у слові та появою в ньому оцінювально-характеристичних елементів. В утворенні експресії значну роль відіграють стилістичні якості слів та їх оточення.
Образність мови – це мовностилістична категорія, адже вона утворюється за допомогою значеннєвої своєрідності слів, а також прийомів використання, способів розташування різноманітних мовних засобів. Мова стає образною тоді, коли в словах активізуються метафоричні значення та інші змістові нашарування, використовуються порівняння, перифрази та ін. В таких випадках слова позначають поняття та речі і викликають в свідомості читача яскраві картини та асоціації.
О.О. Потебня слушно зазначав, що «елементарна поетичність мови, тобто образність окремих слів та постійних сполучень, … мізерна порівняно із здатністю мов утворювати образи та сполучення слів». Аналіз образних слів та їх угруповань переконує, що ця стилістична якість знаходиться в прямій залежності не тільки від змістового обсягу слів, але й від законів їх сполучуваності. Вже давно встановлено, що слова з конкретним і предметним значенням метафоризуються частіше і відрізняються образністю. Навпаки, слова з більш широким і абстрактним значенням не дають таких результатів.
Образність, художність мови – це і мовно-естетична категорія: з нею пов’язане уявлення про красу, прекрасне, про досконалість та вишуканість словесної форми художнього твору і його внутрішнього змісту. Досконалість словесно-художньої творчості досягається тоді, коли мовні засоби і їх використання найбільшою мірою виражають досконалість її ідейного змісту.
Однією з найважливіших особливостей слів є їх смислова багатозначність. Це значить, що слово може мати кілька значень, може передавати різні поняття залежно від тексту, в якому вживається. Так, наприклад, слово голова може означати і частину організму, і назву особи, яка очолює певну групу людей, і передню частину якогось збірного поняття, здатного рухатись (голова колони, голова поїзда). У художньому ж творі ця багатозначність ще вагоміша, гнучкіша. Тут слова можуть набувати нових відтінків, часто ледве відчутних. І саме в цьому полягає специфіка художньої мови. Слово в його контексті може набувати дуже своєрідного відтінку, значно віддаленого від основного змісту лексеми. У контексті художнього твору відбувається ніби нове народження слова: до його основного значення додаються ще й окремі часткові значення, що йдуть від усієї ситуації мовлення, від загального характеру і стилю висловлюваної думки.