Сторінка
6
Майже в усіх іграх репертуарно-методичного посібника відтворюються картини повсякденного життя і діяльності людини, предмети побуту, природні явища. Тому ігри задовольняють пізнавальні потреби вихованців, несуть нову інформацію, знайомлять з навколишнім середовищем, різними видами професійної діяльності, сприяють розвиткові інтелектуальних здібностей: пам'яті, уваги, спостережливості, кмітливості, спритності, швидкої реакції на події та інших. Верховинець В.М. рекомендує всіляко підтримувати зауваження і доповнення дітей щодо змісту та способу проведення ігор.
Ігри «Весняночки» забезпечують фізичний розвиток вихованців, який відбувається шляхом виконання зумовлених змістом гри рухів, гімнастичних вправ, хореографічних елементів. Педагог був переконаний у тому, що «дітям потрібна гімнастика, яка не розстроювала б їх нервів, а заспокоювала, приносила все нові враження, і непомітно розвивала б у них не тільки силу фізичну, але єднала б у собі виховання тіла й розуму».
Створений Верховинцем В.М. музично-ігровий репертуар «Весняночка» спрямований на всебічний розвиток особистості – моральний, інтелектуальний, фізичний, естетичний, формування національної культури підростаючого покоління.
Як визначне явище в історії вітчизняної педагогіки і культури, педагогічна спадщина Василя Миколайовича Верховинця має важливе теоретичне і практичне значення. Педагог не лише розробив і обґрунтував систему інноваційних засобів виховання, але й творче використовував їх у практичній педагогічній і мистецькій діяльності у школах, вузах і художніх колективах.
Актуальність педагогічних ідей і досвіду Верховинця В.М. потребує їх широкого впровадження у сучасну практику навчання і виховання.
Висновки до другого розділу
30-ті роки авторитарна педагогіка витісняє залишки вільного виховання. В ці роки ставиться завдання створити суспільне дошкільне виховання. Дошкільні установи ставали осередками комуністичного виховання.
У 1932 році відбулася Всеукраїнська нарада виробників іграшок, на якій йшлося про нову радянську іграшку. Тривало розпочате в 20-х роках вилучення казки з педагогічного процесу.
Педагогічні погляди Верховинця В.М. формувалися під впливом демократичних ідей українського національного відродження. Верховинець підкреслював, що «грає наймилішою хвилиною … потрібною дитині для всебічного виховання». Кожну гру педагог подає в інсценізованому вигляді, який передбачає наявність певної драматургії.
До збірки «Весняночка» увійшли 15 рухливих музичних ігор і пісень. Кожна гра має конкретно визначену мету. Ігри «Весняночки» забезпечують фізичний розвиток вихованців, який відбувається шляхом виконання рухів.
Як визначне явище в історії вітчизняної педагогіки і культури, педагогічна спадщина Верховинця В.М. має важливе теоретичне і практичне значення.
По-перше, ми вивчили рівень дослідженості даної проблеми у психопедагогічній літературі.
По-друге, ми визначили основні ідеї в дошкільному вихованні кожного періоду.
По-третє, ми розкрили закономірності розвитку дошкільного виховання кожного періоду.
По-четверте: ми розглянули теоретичні ідеї про домашнє виховання Верховинця В.М.
По-п'яте ми підібрали літературу, що стосується даної теми.
Вивчаючи розвиток ідей про дошкільне виховання у кожний підперіод періоду кінця ХІХ – початку ХХ століть, ми прийшли до висновку, що 20-ті роки в історії характеризуються відродженням гуманістичних ідеалів і цінностей, змінюються акценти у дошкільному виховання.
У кінці ХІХ ст., коли Україна перебувала у складі Російської Імперії, селянство залишалося основною масою населення. Сільська культура відрізнялася від міської культури, але не була нижчою. Зокрема відтворилась окрема галузь народної педагогіки – народне дитинознавство, яке вивчає вікові та психологічні особливості дитини, закономірності й засоби формування її як особистості.
Народна педагогіка ґрунтується на родинних почуттях, на моралі й звичаях відтворених у сім'ї. збереження родинних зв’язків, від яких іноді залежало виживання окремої людини, забезпечувалося вихованням відповідного становлення у дитини. Отже, патріархальний лад сільської родини був вагомим і поширеним виховним чинником. Адже Україна навіть у період розвитку капіталізму залишалась аграрним краєм.
Розвал Російської Імперії через внутрішнє потрясіння соціального порядку та політичне й національне піднесення поневолених народів полегшували становлення Української держави. Після того, як представники різних політичних партій, культурних установ, громадськість створили Українську Центральну Раду, то першочерговими стали питання відродження української мови, освітніх закладів, збільшення кількості українських газет, журналів тощо.
Саме у цей час були започатковані перші дитсадки. Але дитсадочки були російськомовними, далекими від української культури, від духовного життя українського народу.
Відділ позашкільної освіти і дошкільного виховання очолила Русова С.Ф. Завдяки зусиллям Русової Софії здійснювалася послідовна політика у галузі суспільного дошкільного виховання.
В січні 1918 р. відділ дошкільного виховання вніс пропозицію «підняти питання про загальне обов’язкове дошкільне виховання дітей і провести це законодавчим порядком».
Визначним діячем у галузі дошкільного виховання в Україні була Русова С.Ф. Вона все своє життя присвятила справі національного відродження. Також вона залишила чималу педагогічну спадщину. У своїх роботах вона доводить важливість і необхідність виховання дитини дошкільного віку.
Зважаючи на вікові особливості дошкільнят Русова С.Ф. ставить питання про єдність родинного й суспільного виховання. Русова С.Ф. рекомендує вчити моральності так само, як будь-чого іншого.
Серед засобів морального виховання вона виокремлювала національні казки, вірші тощо.
Дитячий садок вона розглядала як установу не лише педагогічну, а й соціально-національну.
У 20-ті роки Радянський період характеризується початком побудови радянського соціалістичного суспільства. Для цього їм необхідно було перемогти культурну відсталість, створити нову систему й виховання широких народних мас. На той час основним типом дитячого закладу вважався дитячий будинок. Також нова система потребувала педагогів високої кваліфікації, а в педагогічних навчальних закладах у 20-ті роки практично були відсутні викладачі-фахівці з дошкільного виховання.
Досить широко у 20-ті роки розуміли принцип активної дитячої творчості. Особливо увага приділяється трудовій діяльності дітей. Натомість мало уваги приділялось дитячим іграм.
Дошкільне виховання в Радянській Україні у 30-ті роки розвивалося у загально державному руслі відповідно до прийнятої, єдиної системи народної освіти. Основною метою системи було виховання у молодого покоління комуністичних переконань.
Також, у цей період, авторитарна педагогіка витісняє залишки вільного виховання і ставиться завдання створити суспільне дошкільне виховання.
Основними типами суспільних закладів для дітей дошкільного віку у 30-ті роки були дитячий садок і дитячий осередок.