Сторінка
3
В січні 1918 р. відділ дошкільного виховання вніс пропозицію «підняти питання про загальне обов'язкове дошкільне виховання дітей і провести це законодавчим порядком», що фактично і було зроблено.
В оформленні суспільного дошкільного виховання як рівноправної ланки в системі народної освіти стала ухвала на початку 1919 р. Радою Міністрів УНР Закону «Про надання прав державної служби співробітникам позашкільної освіти і дошкільного виховання». За ним різні категорії дошкільних працівників (завідувачі відділів, інструктори різних рівнів, керівники дошкільних закладів) прирівнювалися до відповідних категорій працівників початкової, середньої і вищої школи.
Керівники департаменту вирішальну роль у створенні українського національного дошкільного виховання відводили педагогічним кадрам. Проте, як згадувала Софія Русова, «для організації українських дитячих садків ніде не можна було знайти керівниць-українок».
Після проголошення УНР народи, які населяли Україну, дістали змогу вільно розвивати свою культуру, освіту. Значних успіхів у створенні національних дитячих садків досягла єврейська педагогічна громадськість. Софія Русова писала:»… коли український уряд дав євреям повну волю національної освіти, найкращі дитячі садки, які мені довелося бачити і в Києві, і в Кам'янці, були єврейські».
Педагогічна спадщина Русової С.Ф.
Софія Федорівна Русова (1856–1940) – визначний діяч у галузі національного дошкільного виховання України. Вона вважала Україну вітчизною, не мислила своєї долі поза нею.
Гаслом своєї діяльності вона взяла заклик Фребеля «Прийдіть, будемо жити задля наших дітей».
Разом з сестрою Марією Софія відкриває у вересні 1871 р. один з перших приватних дитячих садків у м. Києві на вулиці Старокиївській.
Софія входить у коло української інтелігенції. Підтримує дружні стосунки з родинами Лисенків, Старицьких.
Усе своє свідоме життя Русова Софія присвятила справі національного відродження.
Русова Софія очолювала департамент позашкільної освіти в Міністерстві освіти УНР доби Директорії. 1917 р. заснувала перший український дитячий садок. В цей час розробила план розвитку дошкільного виховання України, схвалений міністром освіти Іваном Огієнком.
Русова С.Ф. залишила чималу педагогічну спадщину. Ось деякі з її праць:
Русова С. Дошкільне виховання. – Катеринослав, 1918.
Русова С. Нова школа. – К., 1917.
Русова С. Український буквар. – СПб., 1905.
Русова С. Теорія і практика дошкільного виховання. – Прага, 1924.
Русова С. Нові методи дошкільного виховання. – Прага, 1927.
6. Русова С. Мої спомини. Львів, 1937.
В 1937 р. під головуванням Рудницької М. було створене загальноукраїнське об'єднання жіночих організацій у складі Світового союзу українок з осередком у Львові. Почесним головою об'єднання обрали Русову Софію.
У книзі «Дошкільне виховання» (1918 р.) Русова С. узагальнила матеріали лекторської роботи. В ній викладені теоретичні міркування і критичний аналіз поглядів педагогів минулого та сучасників на виховання дитини дошкільного віку. Русова Софія доводить важливість і необхідність виховання дитини дошкільного віку
Зважаючи на вікові особливості дошкільнят, Русова Софія ставить питання про єдність родинного й суспільного виховання. Умови дитячого садка мають бути наближені до умов рідної домівки.
Русова С.Ф. ставить і цілком по-сучасному розв'язує проблему загальнолюдського у вихованні. Виховуючи дитину, слід зважати на її соціальні особливості, психологічну індивідуальність, культурно-етнографічні ознаки її оточення. Вона формулює основні принципи національного виховання гармонійної людини, громадянина:
індивідуальність, пристосованість до природи дитини;
відповідність особливостям і потребам своєї країни, нації;
відповідність соціально-культурним вимогам часу;
єдність суспільного і родинного виховання;
благочинність, моральність.
Щоб виховати у дітей національну свідомість, самосвідомість, самоповагу і гідність, вона має знати народне життя і бути свідомою вихованих протягом віків ідеалів народу.
Книга також містить практичні поради щодо виховання у дитячому садку, вірші, оповідання, казки, пісеньки з нотами, вибрані твори кращих українських письменників. Йдеться про організацію трудового виховання: ліплення, вишивання, малювання, плетіння.
Чимало уваги приділяється практичній дитячій грі. Софія Русова дає класифікацію ігор, яка фактично відповідає нинішній:
прості рухавки;
ігри, що випливають з інстинкту наслідування;
театр ляльок, лялькові вистави.
Вона розглядає гру як засіб виховання. Звідси й вимоги до керування грою. Перш за все вихователь повинен знати специфіку ігор дітей різного віку, знати народні ігри.
Ознайомлення з довкіллям (предметні лекції) – це перша енциклопедія дитини.
Питання виховання Софія Русова розглядає в органічній єдності з навчанням. Зокрема, рекомендує вчити моральності так само, як будь-чого іншого. Розробляє перелік інтелектуальних і соціальних «доброчинностей та культурних звичок», які важливо виховувати у дошкільників. Серед засобів морального виховання вона виокремлювала національні, які використовувалися народом споконвіку: легенди, казки, народні пісні, вірші тощо. Це виховує у дитини чуття власного народу, обов'язку перед ним, патріотизм.
Дитячий садок вона розглядала як установу не лише педагогічну, а й соціально-національну. Його призначення ширше, ніж підготовка до школи і полягає у вихованні людини, свідомого громадянина своєї країни.
Висновки до першого розділу
До початку ХХ ст. селянство залишалося основною масою населення України. Самобутня сільська культура шліфувалась і передавалась з покоління в покоління в умовах сім'ї. Виховання дітей дошкільного віку завжди посідало центральне місце в родинній педагогіці. Жінка була в домі душею, а батько – головою.
Засобами виховного впливу служили як позитивні стимули, так і покарання. Виховним засобом була праця. У гурті діти проводили час в іграх, забавах. Такі дитячі гурти також виконували роль суспільного виховання. Сільська родина, як правило, складалася з трьох поколінь. Діду й бабці належало в ній почесне місце. Щовечора сільська родина незмінно збиралася в повному складі за столом. Патріархальний лад сільської родини був вагомим і поширеним виховним чинником.
У роки УНР було закладено основи нової національної школи, розпочалася українізація системи освіти. Українізація проводилася у складних політичних і соціально-економічних умовах. Перші дитсадки в Україні були започатковані наприкінці ХІХ ст. Відділ позашкільної освіти і дошкільного виховання очолила Русова С.Ф.
Русова С.Ф. 1917 р. заснувала перший український дитячий садок. Також ставить питання про єдність родинного і суспільного виховання. Вона чимало уваги приділяє практичній дитячій грі. Русова С.Ф. розглядала дитячий садок, як установу не лише педагогічну, але й соціально-економічну.
Розвиток дошкільного виховання в Радянський період у 20-ті роки (українізація)