Сторінка
6
Методика застосування технології корекції агресивної поведінки у дітей молодшого шкільного віку
Останніми роками науковий інтерес до проблем дитячої агресивності істотно зріс, але, на жаль, роботи переважно містять в собі теоретичні міркування про її механізми і прояви. В той же час, досліджень, заснованих на реальному досвіді корекції і терапії, відносно небагато. Тим часом, особливо важливою є допомога дітям молодшого шкільного віку, агресивність яких знаходиться тільки у стадії становлення.
У ряді випадків при проявах дитячої агресивності потрібне термінове втручання дорослих. Екстрене втручання націлене на зменшення або уникнення агресивності в напружених, конфліктних ситуаціях. Для конструктивнішої дії на агресивність дітей нами розроблено технологію корекції агресивності дітей молодшого шкільного віку.
І. Правила екстреного втручання в конфліктній ситуації, яке забезпечить позитивне вирішення конфліктів:
1. Спокійне відношення у разі незначної прояву агресивності.
У тих випадках, коли агресивність дітей не небезпечна і з'ясовна, можна використовувати наступні позитивні стратегії:
повне ігнорування реакцій дитини - вельми могутній спосіб припинення небажаної поведінки;
вираз розуміння відчуттів дитини ("Звичайно, тобі образливо. ");
перемикання уваги, пропозиція якого-небудь завдання ("Допоможи мені, будь ласка, дістати посуд з верхньої полиці, адже ти вище за мене");
позитивне позначення поведінки ("Ти злишся тому, що ти втомився").
Оскільки агресивність природна для людей, то адекватна і безпечна агресивна реакція часто не вимагає втручання зі сторони. Діти нерідко використовують агресивність просто для звернення до них уваги. Якщо дитина проявляє гнів в допустимих межах і з цілком з'ясовних причин, потрібно дозволити йому відреагувати, уважно вислухати і перемкнути його увагу на щось інше.
2. Акцентування уваги на вчинках (поведінці), а не на особі.
Проводити чітку межу між вчинком і особою дозволяє техніка об'єктивного опису поведінки. Після того, як дитина заспокоїться, доцільно обговорити з ним його поведінку. Слід описати, як він поводився під час прояву агресивності, які слова говорив, які дії здійснював, не даючи при цьому ніякої оцінки. Критичні вислови, особливо емоційні, викликають роздратування і протест, і відводять від рішення проблеми.
Аналізуючи поведінку дитини, важливо обмежитися обговоренням конкретних фактів, тільки того, що відбулося "тут і зараз", не пригадуючи минулих вчинків. Інакше у дитини виникне відчуття образи, і він буде не в змозі критично оцінити свою поведінку. Замість поширеного, але неефективного "читання моралі", краще показати йому негативні наслідки його поведінки, переконливо продемонструвавши, що агресія найбільше шкодить йому самому. Дуже важливо також вказати на можливі конструктивні способи поведінки в конфліктній ситуації.
Один з важливих шляхів зниження агресивності - встановлення з дитиною зворотного зв'язку. Для цього використовуються наступні прийоми:
констатація факту ("ти поводишся агресивно");
констатуючий питання ("ти злишся?");
розкриття мотивів агресивної поведінки ("Ти хочеш мене образити?", "Ти хочеш продемонструвати силу?");
виявлення своїх власних відчуттів по відношенню до небажаної поведінки ("Мені не подобається, коли зі мною говорять в такому тоні", "Я серджуся, коли на мене хтось голосно кричить");
апеляція до правил ("Ми ж з тобою домовлялися!").
Даючи зворотний зв'язок агресивності дитини, доросла людина повинна проявити, щонайменше, три якості: зацікавленість, доброзичливість і твердість. Остання торкається тільки конкретної провини, дитина повинна зрозуміти, що батьки люблять його, але проти того, як він поводиться.
3. Контроль над власними негативними емоціями.
Батькам і фахівцям необхідно дуже ретельно контролювати свої негативні емоції в ситуації взаємодії з агресивними дітьми. Коли дитина демонструє агресивність, це викликає сильні негативні емоції - роздратування, гнів, обурення, страх або безпорадність. Дорослим потрібно визнати нормальність і природність цих негативних переживань, зрозуміти характер, силу і тривалість відчуттів, що запанували над ними.
4. Зниження напруги ситуації.
Основне завдання дорослого, такого, що стикається з дитячою агресивністю - зменшити напругу ситуації. Типовими неправильними діями дорослого, що підсилюють напругу і агресивність, є:
підвищення голосу, зміна тону на загрозливий;
демонстрація влади ("Вчитель тут поки що я", "Буде так, як я скажу");
крик, обурення;
агресивні пози і жести: стислі щелепи, перехрещені або зчеплені руки, розмова "крізь зуби";
сарказм, насмішки, висміювання і передражнювання;
негативна оцінка особи дитини, його близьких або друзів;
використання фізичної сили;
втягування в конфлікт сторонніх людей;
непохитне наполягання на своїй правоті;
нотації, проповіді, "читання моралі"
покарання або загрози покарання;
узагальнення типу: "Ви всі однакові", "Ти, як завжди.", "Ти ніколи не. ";
порівняння дитини з іншими дітьми - не в його користь;
команди, жорсткі вимоги, тиск;
виправдання, підкуп, нагороди.
Деякі з цих реакцій можуть зупинити дитину на короткий час, але можливий негативний ефект від такої поведінки дорослого шкодить куди більше, ніж сама агресивна поведінка.
5. Обговорення провини.
Аналізувати поведінку у момент прояву агресивності не потрібно, цим варто займатися тільки після того, як ситуація вирішиться і все заспокоється. В той же час, обговорення інциденту необхідно провести якнайскоріше. Краще це зробити наодинці, без свідків, і тільки тоді обговорювати в групі або сім'ї (і те не завжди). Під час розмови важливо зберігати спокій і об'єктивність. Потрібно детально обговорити негативні наслідки агресивності, його руйнівність не тільки для тих, що оточують, але, перш за все, для найменшого агресора.
6. Збереження позитивної репутації дитини.
Дитині дуже важко визнати свою неправоту і поразку. Найстрашніше для нього - публічне засудження і негативна оцінка. Діти прагнуть уникнути цього за всяку ціну, використовуючи різні механізми захисної поведінки.
Для збереження позитивної репутації доцільно:
публічно мінімізувати провину дитини ("Ти не важливо себе відчуваєш", "Ти не хотів його образити"), але в бесіді віч-на-віч показати істину;
не вимагати повного підпорядкування, дозволити підлітку/дитині виконати вашу вимогу по-своєму;
запропонувати дитині/підлітку компроміс, договір з взаємними поступками.
Наполягаючи на повному підпорядкуванні (тобто на тому, щоб дитина не тільки негайно зробив те, що ви хочете, але і тим способом, яким ви хочете), можна спровокувати новий вибух агресивності.
7. Демонстрація моделі неагресивної поведінки.