Сторінка
1
Актуальність теми курсової роботи. У вихованні дітей дошкільного віку існує багато проблем, серед яких однією з найголовніших є така: як прищепити дитині, зберегти й посилити в ній відчуття причетності до родових, етнонаціональних ціннісних основ і водночас підготувати її до сприйняття та засвоєння найсучасніших інтелектуальних, технічних, технологічних і художніх здобутків людства. Розв`язання цієї проблеми - справа сучасних педагогів, і саме іграшка може тут істотно допомогти.
Іграшка - пам`ять етносу, нації, народу, людства про своє історичне та доісторичне минуле. Її форма є однією з початкових субстанціональних форм щодо освоєння людиною навколишнього середовища. Народна іграшка є спадщиною подібно до рідної мови, казки, пісні. Народні іграшки перевірені дитячою любов`ю до неї, дитячою грою. Вона несе в собі художню культуру народної творчості, розвиває самобутні риси естетики свого народу. Опішнянська народна іграшка здавна привертає увагу дослідників чарівним світом її образів, сповнених поезії та казковості, що панує в уяві дітей, пробуджуючи фантазію, спонукаючи до творчості.
Опішнянська народна іграшка має також неабиякі високі мистецькі якості і широкі виховні можливості. Емоційна дія образів, утілених у ній, широко застосовується педагогами в естетичному вихованні дітей, допомагає залучити їх до споконвічної культури свого народу. Опішнянська іграшка містить у собі момент істини, своєю мовою виголошує правду про народ Полтавщини, його земну сутність та історичне призначення. Антон Семенович Макаренко назвав іграшку "матеріальною основою" гри. А відомий вчений Юхим Аркін говорив, що іграшка є "життєвим нервом" гри. Іграшка - річ, призначена дітям для гри. В народі її ще називають цяцька, лялька, цяцянка, виграшка, забавка. Без неї гра неможлива.
Питаннями історіографії для визначення місця іграшки як засобу виховання дітей дошкільного віку та у системі матеріальної та духовної культури суспільства важливими є загальнофілософські роботи з проблем культури (О. Маркар`ян, В. Межуєв, Е. Соколов). Здобутки у цій галузі є теоретико-методологічною основою як для визначення ролі іграшки у житті суспільства, так і для виявлення її соціокультурних функцій. Заслуговують на увагу і психолого-педагогічні дослідження, у яких містяться численні матеріали з проблем ігрової діяльності та іграшки (Л. Виготський, Д. Ельконін, Р. Жуковська, О. Запорожець, Б. Нєменський, Л. Обухова, Е. Флеріна). Особливо цінним для розуміння таких понять, як морфологія, функціонування народної іграшки, а також її естетична виразність важливими є теоретичні дослідження на конкретному матеріалі історії (О. Авдєєв, М. Бахтін, П. Богатирьов, Ю. Лотман, О. Найден, В. Проп, Б. Смірнов). У роботах зазначених авторів виділяється художня специфіка народної іграшки як особливого різновиду декоративно-ужиткового мистецтва. У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях (Н. Ветлугіна, О. Запорожець, Р. Жуковської, Д. Ельконіна, Т. Локуцієвського, Г. Маркова, С. Новосьолова, Н. Поддьякова, О. Фонарьовського та ін.) важливе значення надається іграшці як засобу організації дитячої діяльності.
Тема опішнянської народної іграшки також завжди була в полі зору науковців. Автором першого посібника, присвяченого виготовленню опішнянських глиняних іграшок, є Людмила Омеляненко - опішнянський технолог-кераміст, педагог, майстер-іграшкарь. Опішняньська народна іграшка має також неабиякі високі мистецькі якості і широкі виховні можливості. Емоційна дія образів, утілених у народній іграшці, широко застосовується педагогами в естетичному вихованні дітей, допомагає залучити їх до споконвічної культури свого народу. Опішнянська дитяча керамічна іграшка у своєму історичному зрізі напрочуд розмаїта, образно багата, позначена добрим гумором, сповнена оптимізму. Вона містить у собі момент істини, своєю мовою виголошує правду про народ, його земну сутність та історичне призначення, але мало використовується в дошкільних навчальних закладах при вихованні молодшого покоління. Тому тему курсової роботи вважаємо актуальною для педагогічної теорії і практики.
Мета дослідження: теоретично обгрунтувати та експериментально довести доцільність використання опішнянської народної іграшки у процесі виховання дітей дошкільного віку.
Об`єкт дослідження: процес виховання дітей дошкільного віку навчання засобом опішнянської народної іграшки.
Предмет дослідження: використання опішнянської народної іграшки у виховній роботі з дітьми дошкільного віку.
Завдання дослідження:
Розглянути історію виникнення і розвитку опішнянської народної іграшки.
З`ясувати проблему використання опішнянської народної іграшки як засобу виховання дітей у творах педагогів світової і вітчизняної науки.
Проаналізувати значення опішнянської народної іграшки в різнобічному вихованні дітей.
Експериментально дослідити методику використання опішнянської народної іграшки у виховній роботі з дітьми дошкільного віку.
Методи дослідження:
аналіз наукової літератури;
опрацювання державних документів про освіту;
педагогічне спостереження;
педагогічний експеримент (констатуючий, формуючий, контрольний);
бесіда;
вивчення продуктів діяльності.
Базою дослідження є дошкільний навчальний заклад "Вербичка" с. Руденківка, Новосанжарського району, Полтавської області.
опішнянська іграшка дошкільний вік
Історія виникнення і розвитку опішнянської народної іграшки
Іграшка є відображенням своєї епохи. Історія іграшки є невід`ємною частиною історії культури суспільства. Для кожної історичної епохи характерні свої іграшки, оскільки розвиток матеріальної основи суспільства, його духовної культури позначається не лише на змісті дитячих ігор, а й на тематиці та формах іграшок.
Як стверджує дослідник історії української народної іграшки О.С. Найден, народна іграшка, як річ певного функціонального призначення, на думку багатьох вчених, з`являється досить пізно, коли цивілізація окремих суспільств і народів досягає достатнього рівня розвитку. Відтоді іграшка, поряд з іншими речами, зробленими людиною (знаряддями праці, побутовими предметами, культовими атрибутами), починає входити до сфери культури.
На території України найдавніші прототипи іграшки виявлені в с. Мезин Коропського району Чернігівської області. Це були фігурки пташок, вовка чи собаки, виготовлені з мамонтового бивня приблизно 25 тис. років тому, що мали обрядове значення. У IV-III тис. до н. е. трипільці виготовляли керамічні жіночі статуетки, різноманітні фігурки тварин (овець, коней, биків) та їх дитинчат, які символізували плодючість. В могильнику на території Львівської області археологами знайдено ліпні порожнисті фігурки пташок, що згодом трансформувалися в іграшки-свищики. Дитячі іграшки давніх слов`ян (дерев`яні коники, качечки) знайдено під час розкопок на Наддніпрянщині. Датовані вони приблизно X - початком XII ст. У той час побутували і так звані технічні іграшки: луки, мечі, дзиґи тощо. У дохристиянський період іграшки переважно зображали священних тварин, птахів, фантастичних істот, що свідчить про їх зв`язок з язичницьким культом, народною міфологією. Після прийняття християнства іграшки здебільшого використовували з ігровою та декоративною метою. Однак деякі з них зберегли ритуальний характер і дотепер (ялинкові прикраси до Нового року, святкові кульки тощо). Від українських іграшок періоду XIV-XVIII ст. майже нічого не збереглося. Однак етнографи стверджують, що виготовлення забавок не припинялося ні в XIV, ні в XVI століттях. У другій половині XVIII ст. внаслідок розвитку в Україні ярмаркової торгівлі розпочалося масове виробництво забавок на продаж. Жодний ярмарок не обходився без глиняних коників, баранчиків, півників, маленького посуду, ляльок - "пань", розписаних орнаментом, прикрашених кольоровою глиною і покритих прозорою поливою.