Сторінка
3
При другому підході увага дослідників зміщується на саму позику, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту. Так, у "Словнику сучасної економічної теорії"', укладеному англійськими вченими, кредит визначається як " .термін, що широко вживається щодо операцій або станів, пов'язаних з позичанням грошей, як правило, на короткий термін" [78, c. 101].
Значна відмінність від наведених поглядів властива визначенню кредиту, дана французьким економістом Р. Барром, це — " .обмін у часі, шляхом котрого одна особа добровільно поступається іншій особі правом економічно розпоряджатися своїм майном за певну плату в майбутньому" [14, c. 208].
Відомий німецький економіст В. Лексис у праці „Кредит и банки” під кредитом розуміє " .довіру, котрою користується особа, яка взяла на себе зобов'язання майбутнього платежу, з боку особи, яка має право на цей платіж, – тобто довіра, котрупозикодавець надає боржнику". У цій же роботі він заперечує вищенаведене твердження: " .щоденний досвід показує, що позикодавці (кредитори) відчувають стосовно платоспроможності і платоготовності боржників більше недовіри, ніж довіри: вони тому вимагають гарантій для забезпечення, можливо, повнішого захисту своїх інтересів від втрат, пов'язаних з кредитними відносинами. Таким чином, довіра позикодавця для сутності кредиту вирішального значення не має. З таким розумінням кредиту складно погодитися, тому що воно підкреслює, лише зовнішній бік кредитних відносин, не досліджуючи при цьому сутності економічної категорії [87, c. 59].
Наведені визначення мають недоліки. По-перше, здебільшого тут немає чіткої класифікації кредиту та характерних відносин з боку об'єктів і суб'єктів, по-друге, спостерігається недотримання вимог системно-структурного аналізу, по-третє, "кредит" не вважається економічною категорією.
У цьому зв'язку заслуговує на увагу визначення поняття "кредит" Ю.А.Потійком, за яким "кредит - це насамперед економічна категорія, якою передбачається акумулювання тимчасово вільних коштів бюджету, централізованих державних позабюджетних фондів, суб'єктів господарювання і населення, які потім надаються позичальникам (державі, юридичним і фізичним особам) на засадах повернення, терміновості, сплати, цільового використання і реального забезпечення" [71, c. 47] .
На нашу думку, у наведеному визначенні автор правильно акцентує на тому, що кредит - це економічна категорія.
У Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" сказано: «Кредит – кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним чи фізичним особам на визначений термін і під процент» [40, с. 28]. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит і кредит під цінні папери, шо засвідчують відносини позики. У наведеному визначенні сутність кредиту ототожнюється з коштами і матеріальними цінностями та з позикою під заставу цінних паперів, а також у цьому визначенні мова йде ще й про товарний кредит та об'єднано в єдине поняття такі різні економічні категорії, як фінанси і кредит, котрі загалом взаємопов'язані, але не тотожні.
У статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" наведено таке визначення кредиту: "Банківський кредит – будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження терміну погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми" [38]. Як бачимо, в цьому законі кредит уже не ототожнюється з грошовими чи матеріальними коштами, а розглядається як зобов'язання, що випливають (відповідно до статей 4 та 151 Цивільного кодексу України) з договору або з інших підстав. Тобто кредит розглядається як економічні відносини, передбачені законом або як такі, що не суперечать йому.
Таким чином, у різних законах України є різні підходи до тлумачення суті однієї і тієї ж економічної категорії - кредиту, на котрому, зрештою, базуються усі кредитні відносини в країні. А це, безумовно, має негативний вплив на організацію банківського кредитування в цілому.
Слід зазначити, що в економічній, юридичній літературі та законодавстві України часто змішуються поняття "позичка", "кредит". Позичкою називають як позику або кредит, так і надане право користування. Однак розмежування понять "позички" та "кредиту" (позики) становить не тільки науково-теоретичний інтерес, а й має принципове значення у кредитних правовідносинах.
Ряд авторів під позичкою розуміє безоплатне користування майном. Так, на думку Л. Рябко, "вживання терміна "позичка" при правовому дослідженні й характеристиці позиково-кредитних відносин є некоректним, а вживання його в правотворчості - не зовсім вірним і тому небажаним" [76, с. 45].
Разом з тим, кредит є формою руху позичкового капіталу, що надається у позику на умовах повернення і платності. Кошти позичальника мають вивільнитися у розмірі, що забезпечує повернення кредитору не тільки кредиту, а й процентів за користування ним. Без одержання кредитором від позичальника доходу у вигляді процента у кредитора не буде зацікавленості позичати гроші. У ряді випадків кредит може бути повернутий кредитору третьою особою — гарантом, поручителем чи страховиком, якщо позичальник не спроможний сам цього зробити. Коли надана в позику вартість не повертається, то кредит втрачає свою економічну суть.
Завантажити реферат