Сторінка
12

Кредитні відносини банків з індивідуальними позичальниками

Індивідуальний позичальник – це учасник кредитних відносин, який має потребу в додаткових коштах і одержуює їх у позичку від кредиторів. Характерною ознакою індивідуального позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а лише тимчасовим розпорядником. Тому його права стосовно використання цих коштів дещо обмежені – він не може вийти за межі тих умов і цілей, які передбачені його угодою з позичальником. З цього погляду позичальник перебуває в певній залежності від кредитора. Проте це не заперечує рівноправності сторін у кредитних відносинах.

Позичальниками можуть бути всі ті особи, що й кредиторами: фізичні особи, всі юридичні особи, держава.

Банки працюють у певних межах, що визначаються сукупністю наявних ресурсів, нормативами економічного регулювання центрального банку. Обсяг кредитів, який може бути наданий клієнтам, залежить від обсягу власних та залучених коштів, регламентованою пропорцією між ними, поточних нормативів ліквідності, вимог збалансування активів та пасивів за строками, розміру грошових ресурсів, що перераховуються в центральні резерви Національного банку тощо [34, c. 236].

Можливості кредитування індивідуального позичальника визначаються ступенем ризику. Банк вступає у кредитні відносини з позичальником на базі оцінки його кредитоспроможності, ліквідності балансу, вивчення ринку продукту товаровиробника, рівня менеджменту на підприємстві, минулого досвіду роботи з позичальником, управління його рахунком.

Складовою процесу кредитування є планування взаємовідносин сторін. Об’єктом планування у банку є сума кредиту, що надається, термін його погашення, доходи та витрати за кредитними операціями. Кредитний процес зобов’язує позичальника регулювати виробничі та фінансові можливості, щоб у повній мірі передбачити своєчасне й повне погашення кредиту і сплату позичкового процента.

Кредитний договір є важливим документом, де міститься економічна та юридична відповідальність учасників кредитної угоди. Суворо визначеної форми кредитного договору, що рекомендується комерційним банкам, не існує. Кредитний договір відображає згоду банку надати позику на певних умовах та готовність позичальника повернути її після закінчення визначеного терміну. Як виконання намірів кредитний договір передбачає конкретні дії з надання та погашення кредиту. Реальні обов’язки клієнта з повернення позики виникають лише після її отримання, хоча підписання договору здійснюється раніше. Шляхом диференціації економічних умов кредитної угоди комерційний банк повинен забезпечувати механізм захисту від кредитного ризику [34, с. 258].

Висновки до розділу І

У першому розділі “Теоретичні основи організації кредитних відносин банків з індивідуальними позичальниками” розглядалося: економічна сутність і функції кредиту в ринковій економіці; банківська система і процес кредитування.

Підкреслюючи самостійність категорії “кредит”, слід відмітити, що тільки для нього характерний рух вартості на принципах повернення, відшкодування та еквівалентності, не пов’язаний з передачею права власності при наданні коштів у позику. Як економічна категорія кредит є сукупністю окремих визначених економічних відносин. Із цих позицій кредит можна охарактеризувати як відносини між кредитором і позичальником із приводу поверненого руху вартості.

Формування пропозиції кредиту з боку суб’єктів фінансового ринку пов’язане з такими передумовами. По-перше, результатом виробничого процесу є отримання прибутку, тобто в процесі накопичення грошові кошти вивільнюються з кругообігу і можуть брати участь у кредитних відносинах. По-друге, у перелік витрат на виробництво продукції входить амортизація основних фондів, нарахування якої проводиться безперервно згідно з діючим законодавством, а їхні витрачання – в міру списання діючих основних фондів та придбання нових. По-третє, в сучасній економіці існує низка спеціальних фінансово-кредитних організацій, які акумулюють грошові кошти населення (такі, як пенсійні фонди, страхові компанії, кредитні спілки тощо). Накопичення коштів при цьому відбувається протягом тривалого періоду для цільового використання клієнтом у перспективі.

Попит на кредит пов’язаний з тим, що процес виробництва й реалізації готової продукції вимагає певних грошових витрат. При цьому, моменти відтоку грошових коштів та їх притоку не збігаються у часі з моментами здійснення продажу та витрат на виробництво. Надходження грошових коштів може затримуватись через відстрочку реалізації товару або у зв’язку з існуванням дебіторської заборгованості. Таким чином, виникає потреба у надходженні додаткових грошових коштів для покриття нових платежів, що є підставою для виникнення кредитних відносин між підприємством та банком.

Аналіз використаних джерел та практичної діяльності банків дає підставу вважати, що кредитні відносини банку з позичальниками включають три блоки: суб’єкти кредиту, об’єкти кредитування, забезпечення кредиту. Система кредитних відносин будується на принципах розподілу та повноважень між окремими виконавцями функцій кредиту. Кредитні відносини виникають на підставі договору чи закону. Головним недоліком сучасної української практики використання кредитних договорів є їх дещо формальний характер. В економічному розрізі кредитні договори не містять дійових заходів із уникнення прострочки платежу за основним боргом і процентами за кредит. У правовому відношенні кредитні договори не забезпечують повернення виданої позики.

Банки працюють у певних межах, що визначаються сукупністю наявних ресурсів, нормативами економічного регулювання центрального банку. Обсяг кредитів, який може бути наданий клієнтам, залежить від обсягу власних та залучених коштів, регламентованою пропорцією між ними, поточних нормативів ліквідності, вимог збалансування активів та пасивів за строками, розміру грошових ресурсів, що перераховуються в центральні резерви Національного банку тощо.

Можливості кредитування позичальника визначаються ступенем ризику. Банк вступає у кредитні відносини з позичальником на базі оцінки його кредитоспроможності, ліквідності балансу, вивчення ринку продукту товаровиробника, рівня менеджменту на підприємстві, минулого досвіду роботи з позичальником, управління його рахунком.

Складовою процесу кредитування є планування взаємовідносин сторін. Об’єктом планування у банку є сума кредиту, що надається, термін його погашення, доходи та витрати за кредитними операціями. Кредитний процес зобов’язує позичальника регулювати виробничі та фінансові можливості, щоб у повній мірі передбачити своєчасне й повне погашення кредиту і сплату позичкового процента.

Розділ ІІ

Аналітична оцінка кредитних відносин банків з індивідуальними позичальниками в умовах переходу до ринку

2.1. Кредитна політика комерційних банків з індивідуальними позичальниками