Сторінка
10

Кредитні відносини банків з індивідуальними позичальниками

Кредитування позичальників здійснюється банками за умови дотримання відповідних економічних нормативів банківської діяльності. Національний банк України встановлює певні вимоги щодо здійснення банківськими установами кредитних операцій. Крім цього, Національний банк України забороняє банківським установам надавати кредити для покриття збитків господарської діяльності позичальників, формування і збільшення статутного фонду банків та інших господарських товариств, придбання цінних паперів будь-яких підприємств.

Об'єктом кредитування може бути потреба позичальника, пов'язана з тимчасовими платіжними труднощами, викликана необхідністю розвитку виробництва та обігу продукту. Зокрема об'єктами кредитування є:

• реальне незбігання між платежами підприємства і наявними вільними грошовими ресурсами;

• запаси товарно-матеріальних цінностей (сировина, основні й допоміжні матеріали, товари та ін.);

• виробничі задаси (незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів); витрати на реконструкцію, розширення й технічне переоснащення, спорудження нових об'єктів виробничого призначення і соціальної сфери.

Кожен об'єкт має бути обумовлений у кредитному договорі.

Забезпечення, як третій базовий елемент системи кредитування, має бути якісним і повним. На рішення про прийняття того чи іншого виду застави можуть впливати такі чинники:

• ліквідність застави, як спроможність до швидкої реалізації;

• надійність, як спроможність мати відносно незмінну ціну на ринку й безпеку з точки зору збереження вартості застави протягом тривалого часу;

• правове регулювання використання різних видів застави (у відносинах власності та ін.);

• рівень кредитного ризику тощо.

Важлива умова, пов'язана з економічною суттю банківської установи, що виражається функцією перерозподілу кредиту, - видача банком кредиту в межах наявних у нього кредитних ресурсів. У діяльності банківських установ ресурсна база має першочергове значення, тому що процеси утворення кредитних ресурсів і надання кредитів перебувають у тісному взаємозв'язку. Від ресурсного потенціалу і його стабільності залежать обсяг активних кредитних операцій, а отже, і його доходи, його ліквідність, прибутковість банківської діяльності. В умовах переходу до ринку, функціонування банків на принципах комерційного розрахунку турбота про створення стабільної якісної ресурсної бази є одним з основних завдань у їх діяльності [91, c. 11].

Сучасна організація кредитних відносин неможлива без відображення усіх питань, пов'язаних з цим процесом, у кредитній угоді. Кредитор і позичальник укладають між собою кредитний договір, за котрим домовляються сторони щодо взаємних зобов'язань. Кредитний договір регулює економічні умови кредитної операції, обумовлені специфікою позичальника та виду кредиту.

У кожному кредитному договорі є пункт, що визначає предмет операцій. Однак зміст цього предмета може бути різним залежно від потреби клієнта. Чим різноманітніший інструментарій, котрий застосовується конкретним банком, тим повніше враховуються інтереси банку.

Специфіка кредитного інструмента обумовлена сферою вкладення коштів (виробництво, обіг, споживання, інвестиції), тривалістю окупності об'єкта (короткотермінове, довготермінове), сукупністю концентрації витрат, що формують об'єкт (сукупний, окремий), систематичністю кредитних зв'язків з банком (постійні, разові).

Відповідно є й система кредитних інструментів, котрі відображають специфіку потреб клієнта (для кредитування поточних потреб: контокорентний кредит, овердрафт, окремі цільові позики та ін.).

Кожен з названих видів кредитів має специфічний механізм видачі та погашення кредиту, регулювання граничного рівня заборгованості, способи організації поточного і наступного контролю, що має бути зафіксовано в кредитному договорі.

Однією з умов банківського кредитування в умовах ринкового реформування економіки, на нашу думку, є управління кредитним ризиком, котре включає:

• визначення методу оцінки кредитного ризику;

• аналіз складеної структури кредитного портфеля;

• використання різних методів мінімізації кредитного ризику. Управління кредитним ризиком спонукає банківські установи диверсифікувати й оптимізувати кредитний портфель, проводити аналіз кредитоспроможності позичальників, вимагати від клієнтів достатнього та якісного забезпечення .за виданими кредитами, страхувати кредити та ін.

Умови кредитування пов'язані також з принципами кредитування –повернення, терміновість, цільовий характер, забезпечення і платність. Якщо клієнт потенційно може порушити один з них, та кредитна угода не відбудеться. При порушенні цих принципів у процесі кредитування банк, керуючись своїми інтересами, інтересами своїх вкладників, розриває кредитні зв'язки, відкликає кредит, вимагає його негайного повернення.

Кредитування повинно виражати інтереси обох суб'єктів кредитних відносин. Банки орієнтуються на задоволення потреб клієнта. Метою кредитування є створення передумов для розвитку економіки позичальника, його конкурентоспроможності та прибутковості, безперервності виробництва та обігу. Умовою кредитування повинно бути й дотримання інтересів банку-кредитора – це отримання максимальних процентів за надання кредитних ресурсів [79, c. 199].

Основним елементом у системі банківського кредитування є методи кредитування, тому що вони визначають ряд інших елементів цієї системи.

Під методами кредитування переважно розуміють способи видачі та погашення кредиту відповідно до принципів кредитування.

У дореформений період вітчизняною банківською практикою були вироблені три методи кредитування: за залишком, за оборотом і за сукупністю матеріальних запасів та виробничих витрат. Суть першого з них полягала в тому, що рух кредиту (тобто видача і погашення його) пов'язувався з рухом залишків цінностей, котрі кредитувались, і були різними товарно-матеріальними цінностями (сировина, основні та допоміжні матеріали, запасні частини, товари та ін ) незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, готова продукція і товари відвантажені. Зростання наднормативних запасів викликало потребу в кредиті, а їх зниження вимагало його погашення у відповідній частині. При цьому методі кредитування кредит мав компенсаційний характер тому що відшкодовував підприємствам їх власні кошти, вкладені в підвищені (понад норматив) запаси цінностей і витрат.