Сторінка
3

Чи існують «надцивілізації»?

Неважко бачити, що все це докорінно суперечить релігійним поглядам на місце людини і людства у сві­тобудові. І це не просто логічна суперечність. Релігійна точка зору голослівна, її нічим не підтверджено. Навпа­ки, висновки науки грунтуються на тривалому процесі вивчення навколишнього світу, їх справедливість під­тверджується всією практичною діяльністю людини.

Методичні міркування. Сучасні теологи і філософи-ідеалісти намагаються тлумачити антропний принцип на користь релігійних уявлень про світ, зобразити спра­ву так, що Всесвіт нібито спеціально призначений для появи й існування людини. Іншими словами, припускає­ться, що Всесвіт створено надприродною силою з певною метою.

Подібної точки зору додержують і деякі зарубіжні фізики та астрофізики. Вони намагаються пов'язати виникнення нашого Всесвіту, що має певні властивості, з необхідністю появи в ньому «спостерігача». Для ви­никнення Всесвіту потрібен «спостерігач», заявляють вони. Властивості Всесвіту такі, щоб забезпечити ство­рення спостерігача. Наше становище у Всесвіті — при­вілейоване.

У таких спробах немає нічого несподіваного. Теологи і релігійне мислячі вчені завжди прагнуть пристосувати

науку до релігії, обгрунтувати релігійні уявлення про світ за допомогою наукових даних. І особливо охоче використовуються для цього найбільш загальні поло­ження науки, що мають світоглядний характер. Антроп­ний принцип не був винятком. Однак усі спроби його релігійної інтерпретації не мають під собою абсолютно ніяких підстав. Використовується випробуваний при­йом: перевернути все «з ніг на голову». З наукового положення про ге, що у Всесвіті, який мав би інші властивості, людина не змогла б з'явитися й існувати, робиться зовсім незаконний висновок, що Всесвіт має саме такі властивості, щоб у ньому могла з'явитися й існувати людина.

Чи не слід у зв'язку з цим відмовитися від антроп­ного принципу? Цей висновок був би серйозною помил­кою. Значення тих чи інших наукових положень зале­жить не від ставлення до них представників релігії, а виключно від їхнього наукового змісту, тобто від того, наскільки правильно вони відображають реальний світ.

Що ж до того спору навколо картини світу, який наука і релігія все-таки вели протягом багатьох сто­річ, то по суті це завжди був спір про місце людини у світобудові. Стикалися не просто дві різні концепції будови Всесвіту, а два протилежних світогляди.

По суті спір завжди точився навколо того, чи ствоц рено світ і людину богом, і чи є людина безправною в цьому світі, яким керує божественний промисли, чи людина є продуктом натурального розвитку природи, істота, яка здатна активно пізнавати і перетворювати навколишній світ.

Важлива роль астрономії у формуванні наукового діалектико-матеріалістичного світогляду зумовлюється насамперед тим, що знання про Всесвіт становлять фун­дамент наукової картини світу. І немає сумнівів у тому, що роль ця в подальшому зростатиме.

Протягом багатьох тисячоліть життя людини і люд­ства було обмежене земними рамками. І хоч наші далекі предки займалися спостереженням світил, результати цих спостережень використовувалися виключно для розв'язання земних проблем.

Зрозуміло, люди не могли не замислюватися над тим, яке місце посідають Земля і людство у світобудові.

Проте тривалий час це питання, як ми вже знаємо, роз­в'язувалося в релігійному плані й тільки окремі, пере­дові уми висловлювали геніальні здогади про Землю і Всесвіт.

Поступово з розвитком науки в умах передових ми­слителів визрівало переконання про те, що Земля — невід'ємна складова частина світобудови. В зародковому стані цю ідею можна знайти у творах давньогрецьких філософів, а в наступні сторіччя у працях Біруні, Улугбека, Коперника, Бруно, Галілея, Кеплера вона дістала дальший розвиток.

З появою вчення Коперника стало ясно, що наша Земля — це небесне тіло, одна з планет Сонячної систе­ми. Однак уся практична діяльність людини ще трива­лий час була пов'язана виключно з Землею.

Особливо глибоко ідея взаємозв'язку земного і ко­смічного обговорюється й аналізується в дослідженнях К. Е. Ціолковського, О. Л. Чижевського і В. І. Вернадського. Доля істоти, тобто людини, твердив Ціолковський, залежить від долі Всесвіту. Потрібна така вища точка зору. Вузька точка зору може призвести до по­милок.

Під зовнішнім середовищем, говорив Чижевський, ми повинні розуміти весь світ навколо нас. Це означає, що існують позаземні фактори, які впливають, і можливо визначальним чином, на всю поверхню планети, на її атмосферу.

Аналогічні думки висловлював і академік Вернадський. Геологічні процеси, що відбуваються на Землі, твердив він, зумовлюються факторами космічного по­рядку.

У середині XX сторіччя людина зуміла, нарешті, по­долати земне тяжіння й почати освоєння космічного простору.

З появою космічних апаратів ми не тільки стали обживати навколоземний космічний простір, а й залучати космічні явища у сферу своєї безпосередньої прак­тичної діяльності.

Глобальних і навіть космічних масштабів досягли й сучасні науково-технічні звершення. Виробнича і прак­тична діяльність людей почала істотно впливати на земне середовище нашого життя. І не випадково однією з найважливіших проблем, що стоять у наш час перед земною цивілізацією, є проблема збереження навколиш­нього середовища.

Усе це, разом узяте, дає підставу твердити, що люд­ство вийшло на новий рівень свого науково-технічного і технологічного розвитку,— воно дедалі більшою мірою стає космічною цивілізацією. Па цьому рівні ми вже не можемо не брати до уваги ту обставину, що Земля — не відокремлений, ізольований маленький світ, а неві­д'ємна складова частина космосу. І ми дедалі глибше і виразніше починаємо усвідомлювати, що середовищем нашого життя в широкому розумінні є не тільки наша планета Земля і навіть не тільки наша Сонячна система, а й увесь наш Всесвіт.