Сторінка
2

Чи існують «надцивілізації»?

тобто саме те, чого не може дати білянаукова міфоло­гія. Іншими словами, наука дає людині реальні цінності, а білянаукова міфологія постачав їй тільки ілюзії.

Цікавість науки — і в атмосфері безупинного пошу­ку, що пронизує її, у проникненні в невідоме, нарешті, у тому, що наукові відкриття перетворюються в технічні й технологічні звершення, які несуть практичну користь людям.

ВСЕСВІТ І ЛЮДСТВО

Ще порівняно недавно вся практична діяльність людей була обмежена суто земними рамками. Тепер становище змінилося. Звершення людства набувають глобальних і навіть космічних масштабів. У цих умо­вах ми вже не можемо ігнорувати ту обставину, що середовищем нашого проживання в не тільки Земля, а й увесь наш Всесвіт. Ми — частина Всесвіту і підпо­рядковуємося діючим у Всесвіті фізичним закономірно­стям. На цю обставину ще в п'ятдесяті роки звернув увагу радянський космолог А. Л. Зельманов: «Людина спостерігає і вивчає у навколишньому світі явища пев­ного типу, бо явища іншого типу відбуваються без свідків».

Згодом англійський учений Картер, перефразовуючи відоме висловлювання Декарта, сформулював той самий принцип у парадоксальнішій формі: «Я мислю, тому Всесвіт такий, яким він є».

Ці твердження увійшли в сучасну науку під назвою «принципу Зельманов — Картера» або «антропного принципу».

Аналогічні ідеї можна зустріти і в працях інших су­часних фізиків та астрофізиків. Так, видатний сучасний фізик, учень А. Ейнштейна Д. Уїлер в одній із своїх праць написав, що існуючого у Всесвіті порядку речей могло й не бути без людини, але, оскільки е людина, Всесвіт саме такий, який він є.

Інший відомий учений—англійський астрофізик Ц. Девіс у своїй книжці «Простір і час у сучасній кар­тині Всесвіту» висловлює подібну думку про те, що наявність життя накладає обмеження на властивості Всесвіту,— вони повинні бути тією чи іншою мірою певними.

Розуміти все це треба так: в іншому Всесвіті, що має інші властивості, ми просто не могли б з'явитися й існувати. Саме існування людини і людства зумов­люється й забезпечується певними властивостями світо­будови.

Однією з найважливіших властивостей нашого Все­світу, як ми вже знаємо, в його розширення, завдяки якому взаємні відстані між галактиками (точніше скуп­ченнями галактик) з часом зростають. Внаслідок взаєм­ного віддалення зоряних систем спостерігач, хочби на якому із зоряних островів він не перебував,. виявить у випроміненні інших галактик так зване червоне змі­щення спектральних ліній. Це явище, що відоме під назвою ефекту Доплера, виникає в тих випадках, коли джерело електромагнітного випромінювання від нас від­даляється. І чим більша швидкість віддалення, тим сильніший зсув спектральних ліній. У разі наближення джерела спектральні лінії зміщуються в бік фіолетової частини спектра.

Здавалося б, характер руху галактик не повинен мати для нас абсолютно ніякого значення — адже ці зоряні системи знаходяться від Землі на величезних від­станях, у сотні тисяч, мільйони і навіть мільярди світло­вих років. Проте насправді їх розбігання тісно пов'язане із самим фактом нашого існування.

Справа в тому, що червоне зміщення — це зсув елек­тромагнітного випромінювання в бік нижчих частот і більших довжин хвиль, А чим довша хвиля електро­магнітного випромінювання, тим меншу енергію вона переносить. Таким чином, завдяки розбіганню галактик, їх сумарне випромінювання приходить до нас і в будь-який пункт простору дуже ослабленим.

Якби галактики зближувалися, то замість червоного зміщення відбувалося б фіолетове — всув у бік жорст­ких короткохвильових випромінювань. У цьому випадку густина випромінювання, а значить, і температура в кожному пункті Всесвіту виявилася б настільки вели­кою, що можливість існування біологічного життя в та­кому Всесвіті була б повністю виключеною. Отже, ми не випадково живемо саме у Всесвіті, що розширюється, і спостерігаємо саме червоне зміщення у спектрах га­лактик.

Але справа не тільки в розбіганні галактик. Серед величезного розмаїття фізичних величин, які входять до структури основних фізичних теорій, особливе місце посідають так звані фундаментальні сталі. До них на­лежать швидкість світла у вакуумі, заряд і маса елек­трона, гравітаційна стала та деякі інші.

Зокрема, фундаментальні сталі тісно пов'язані з ві­домими сучасній науці чотирма типами фізичних взає­модій: ядерною, або сильною, електромагнітною, слаб­кою і гравітаційною.

Коли б фундаментальні константи мали інші числові значення, іншими були б і властивості, і структура Все­світу. І в такому Всесвіті ряд умов, необхідних для утворення та існування живих структур, міг би вияви­тися нездійсненим.

Таким чином, фундаментальні властивості Всесвіту органічно сплетені з фактом існування життя і людини. Саме цю обставину й відображає антропний принцип.

З усього сказаного випливає принципово важливий висновок: і життя як форма існування матерії, і його найвища стадія — людина — є природним породженням процесу еволюції Всесвіту. При цьому людину наділено вдатністю свідомо пізнавати і перетворювати навколиш­ній світ. Уже сьогодні земне людство досягло настільки

високого рівня розвитку, має такі глибокі наукові знан­ня, такі широкі технічні й технологічні можливості, що воно вийшло на рівень звершень не тільки глобальних, а й космічних масштабів.

Людина змінює течію річок, створює нові моря, ви­водить на космічні орбіти штучні небесні тіла. Завдяки роботі збудованих людиною численних радіо- і теле­станцій радіовипромінювання Землі у світовий простір зрівнялося за своєю інтенсивністю з радіовипромінюван­ням спокійного Сонця, тобто перетворилося на явище космічного порядку. Відкриваються грандіозні реальні перспективи дальшого освоєння космосу.