Сторінка
1

Тематико-ідеографічна характеристика фразеологізмів пам’яток ділової прози XIII-XVI ст.

Відповідно до антропологічної парадигми у центр уваги лінгвістичних досліджень переміщається людський фактор у мові (відповідно мовний фактор у людині). Фразеологічний корпус мови – особливо сприятливий матеріал для дослідження цієї взаємодії, оскільки в ньому концептуалізуються не тільки знання про власне людську картину світу, але й запрограмоване вживання цих одиниць відповідно до еталонів і стереотипів національної культури. Історія фразеологічного складу мови – не тільки історія його формування, але й історія світорозуміння, оскільки добір образів і їхнє відображення в мові – результат інтерпретації фрагментів дійсності.

Багато дослідників останнім часом висловлюються за класифікацію фразеологічних одиниць (ФО) (слід зазначити, що мова йде про ідіоми), в основі якої лежить категоризуючий макрокомпонент значення (із погляду когнітивної парадигми), що співвідноситься з типовим уявленням. Така класифікація називається тематико-ідеографічною.

В.М. Мокієнко розглядає “тему” із двох позицій. З одного боку, він розуміє “тему” як систему стрижневих слів, що утворюють ФО. З іншого боку, “тема” трактується як узагальнення відбитих внутрішньою формою фразеологізму реалій [2, 109].

А. Біріх також виступає за ідеографічний аналіз фразеологізмів, що, на його думку, дозволить: “а) простежити динаміку фразеологічної номінації, тобто активність фразеологічних одиниць у певний період мови; б) показати основні особливості фразеологічної системи певної епохи, її відмінність від фразеологічної системи сучасної мови; в) дати широку картину різних змін внутрішньої форми фразеологізмів, тобто образних уявлень, покладених у їхню основу” [1, 16].

Слід зазначити, що існуючі тематико-ідеографічні класифікації проводяться на матеріалі сучасних мов і стосуються тільки ідіом. Нам уявляється, що основні принципи такого групування ФО (відразу обмовимося, що в нашій роботі ми ведемо мову саме про угрупування фразеологізмів, тому що в сучасній лінгвістиці ще не розроблені критерії, які могли б бути покладені в основу ідеографічної класифікації) застосовні і для історичного аналізу ФО. Так, наприклад, тематико-ідеографічний опис ідіом, запропонований В.Н. Телія [3, 18], включає наступні групи: предмети, що є продуктами діяльності людини; функціональні імена; час; міра; місце або місце розташування; фізичні дії або дії у просторі; вольові акції; мовні дії та ін.

У тематико-ідеографічному угрупуванні виявляється специфіка фразеологізмів кваліфікувати ті або інші ознаки, що позначаються. Якщо в основу даної систематизації покласти “тему” як систему стрижневих слів, що утворюють ці одиниці, то можна згрупувати всі типи ФО (ідіоматичного й неідіоматичного плану).

Тематичні угрупування ФО є проявом системного характеру фразеології і безпосередньо корелюють із культурно-історичним контекстом епохи. Перш ніж уявити тематико-ідеографічні групи фразеологізмів, складені на матеріалі дійсного дослідження, розглянемо основні теми, освітлювані в тестах ділової прози ранньонововерхньонімецького періоду (рнвн.). Їх можна умовно розділити на універсальні (до таких, наприклад, відносяться “життя й смерть”, „час і простір”) і найбільш відзначені в історичному плані (наприклад, “релігія”, “право”, що регулювали поведінку людини у всіх сферах її діяльності).

Час і простір відіграють за всіх часів найважливішу роль у понятійній картині світу. Ці універсальні категорії, утворюють сітку координат, за допомогою якої людина сприймає об'єктивну дійсність. Як уже згадувалося, тимчасові і просторові поняття визначаються тією культурою, до якої належить людині.

Час для людини був настільки ж реальним і речовинним як і увесь інший світ. Ми поділяємо точку зору медієвистів, відповідно до якої середньовічний час насамперед був релігійним, чому, наприклад, служать ФО zu ewigem bleiben, zu ewigen tagen, zu ewigen zeiten. Багато хронік починалися зі створення світу (наприклад, хроніка Якоба Твінгера, написана в 1400 році), і якщо вона й зупинялася на тому часі, коли писав хроніст, під її дійсним закінченням мався на увазі Страшний суд.

Людський час міг співвідноситися з реальними явищами природи (порівн.: anno eins als der große wind ging). Час залежав і від сезонів сільськогосподарських робіт. Це відбивається в усталеному словосполученні (УС) von jar zu jar. Спочатку слово jar позначало в німецьких мовах “Frühling”, значення “Jahr” з’явилося значно пізніше [4, 228]. Весна, коли закладався врожай на весь рік, мала для селянина велике значення. Від того, який буде врожай, залежало життя людини: чи буде вона ситою або голодною.

Час, що відноситься до сезонних і календарних циклів і відображає послідовність однотипних подій, називають циклічним (наприклад, von jar zu jar, von zeit zu zeit, von tag zu tag). У свідомості людини циклічний час співіснує з лінійним, котрий можна розглядати як поступальний рух уперед.

Лінійний розвиток часу відбитий у парних словосполученнях zeit und stund, zeit und frist, що сполучають у собі протиставлення моменту й вічності. Для позначення моменту використовуються такі іменники як stund, frist, що вказують на більш-менш конкретний відрізок часу. Поняття вічності відбите в семантиці іменника zeit.