Сторінка
3

Значення рухових спортивних ігор на фізкультурі у спецгрупах

Необхідність використання довільної регуляції дихання в період росту і формування організму зумовлене також тим, що механізми саморегуляції у дітей і підлітків не зав­жди надійно й економне забезпечують пристосування орга­нізму до умов шкільного життя, що постійно змінюються. Сучасні досягнення фізіології дихання відкривають пер­спективи дальшого розвитку теорії і практики довільного керування диханням, що з успіхом можуть застосовуватись для адаптації і оптимізації розумової та фізичної працездатності школярів з відхиленням у стані здоров'я та їхньої кращої професійної підготовки до трудової діяльності.

Структура довільного керування диханням людини пе­редбачає:

1) затримку дихання (довільне апное) та імперативний стимул (точка зриву);

2) довільне регулювання дихання (зміна ритму, глибина і об'єм легеневої вентиляції) та облігатний рівень легеневої вентиляції:

а) дихання при заданому постійному рівні вентиляції;

б) довільна гіповентиляція;

в) довільна гіпервентиляція;

г) керування диханням у стані спокою;

д) керування диханням під час виконання фізичних вправ на місці та в русі;

е) керування диханням під час виконання силових вправ і статичних зусиль;

3) довільне регулювання газового стану альвеолярного повітря, оксигенація крові;

4) довільне регулювання через дихальну систему емоцій­ного стану і розслаблення м'язів, зняття рухової домінанти;

5) застосування довільного дихання для боротьби з гі­поксією і прискорення процесів відновлення.

Треба, щоб уже на початку навчання діти засвоїли деякі правила.

1. Дихати треба через ніс. Це найдоцільніше природне дихання. Проходячи через носові ходи, зовнішнє повітря очищається від пилу і зігрівається. Зворотний струм повітря з легенів зволожує слизову оболонку носа, оберігає її від пересихання. Посилюється благотворний вплив дихання на розвиток дихального апарату і центральної нервової систе­ми. Наводимо орієнтовні вправи для розвитку носового ди­хання:

а) в. п.— основна стійка. Великим і вказівним пальцями по черзі закривати праву і ліву ніздрю («закривати і від­кривати клапани»). Тривалість вдиху і видиху 4-6 с.;

б) в. п.— те саме. Під час вдиху вказівні пальці руха­ються по краях носової поверхні. Під час видиху вказівними пальцями виконувати постукування по крилах носа (видих тривалий);

в) в. п.— те саме. Кінчиком язика давити на тверде під­небіння. Вдих і видих виконувати через ніс;

г) в. п.— те саме. Спокійний вдих. Під час видиху посту­кати по крилах носа і вимовляти склади «ба-бо-бу».

2. Вдих виконувати плавно й безшумно. Для цього дітям рекомендують вдихати повітря тоненьким струмочком без напруження. Наприкінці вдиху обов'язково необхідно збе­рігати можливість деякого його продовження.

3. Видих виконувати активно і до кінця. Поступово над­ходження повітря під час вдиху змінюється його стрімким виведенням під час видиху.

4. Тип дихання має бути повним. У дихальному акті бере участь грудна клітка і діафрагма.

5. Виключити зайве напруження дихання під час довільного керування ним. (Дихання не повинно завершуватись задишкою, станом дискомфорту і напруження).

6. Під час виконання дихальних вправ увагу треба зосе­реджувати на ділянці живота, грудної клітки, на фазах вди­ху і видиху.

7. Враховувати гігієнічні умови виконання вправ. Ди­хальні вправи доцільно виконувати в провітреному примі­щенні, на свіжому повітрі. Виховувати у дітей нетерпимість до задушливого повітря в приміщенні.

8. Забезпечувати оптимальну структуру дихання, вирі­шуючи рухові завдання:

а) узгоджувати фази дихання і руху за анатомічною оз­накою;

б) враховувати рефлекторний вплив дихання на частоту рухів і силу скорочення м'язів.

9. Дотримуватись принципів адекватності дихання вимо­гам даного моменту, тобто забезпечувати надходження до організму потрібної кількості кисню і виведення вуглецю; добиватися відповідності довільної гіпервентиляції вентиля­торній реакції на дану м'язову роботу. Слід пам'ятати, що хвилинний об'єм дихання, який відповідає даному віку, є межею раціонального збільшення вентиляції; межа міні­мального рівня легеневої вентиляції в стані спокою знахо­диться на 20-30 % нижче від її нормального рівня; глиби­на дихання під час м'язової роботи не повинна перевищува­ти 40-50 % величини життєвої місткості легенів.

Навчання дітей правильного дихання починають з теоре­тичних відомостей про дихання та значення його для життя і здоров'я людини. Розповідають про механізм дихання, йо­го основні показники, зміни під час фізичних навантажень. На прикладах найтиповіших вправ демонструють узгодже­ність дихання з рухами. Ознайомлюючи дітей з новими спо­собами дихання, одночасно з поясненням техніки його вико­нання показують, як правильно дихати. Під час виконання вправи рекомендується нагадувати про характер дихання, замість лічби підказувати — «вдих», «видих».

Процес формування навичок довільного дихання може бути умовно поділено на три періоди. У першому періоді (8-10 занять) застосовується система підготовчих вправ із поступовим розширенням дихальних функцій, для подолан­ня дискоординації між різними групами дихальної муску­латури, засвоєння навички повного дихання.