Сторінка
2

Початки кириличного книгодруку народною мовою (на основі праць Ф.Скорина та М.Смотрицького)

1) людей непольської національності і православної віри не допускати на жодні державні посади;

2) завжди відчужуватися від руських людей і не заводити з ними по-сусідськи жодної дружби чи товариства;

3) не давати змоги православним учитися(тоді русини, будучи неосвіченими, дійдуть до великого збідніння і стануть об'єктом крайнього презирства);

4) довести до убогості багатші прошарки населення, щоб вони не змогли собі допомогти ні грішми, ні розумом;

5) усувати православних від командних та інших таких постів, які давали б їм якийсь прибуток;

6) писати всі документи польською мовою, а не руською, щоб зробити русичів іще більшими невігласами, які б не мали по містах ні сили, ні значення;

7) православних єпископів не допускати у сенат;

8) попів (православних священиків) тримати в неуцтві і злиднях, щоб вони не мали жодного впливу на своїх прихожан;

9) простий народ, який відзначається більшою стій кістю і непохитністю, тримати в темноті та неосвіченості, щоб він покірно служив своєму панові;

10) не допускати, щоб діти селян навчалися в сільських школах або при церквах (треба суворо наглядати за тим, "щоби руські селянські діти привчалися не до книжок, а до плуга, рала, сохи і ціпа");

11) при заворушеннях, "якщо трудно перебити, чи із-за малочисельності польських військ присмирити бунтарів, то держава не повинна жаліти тої втрати, коли всіх таких запопадливців віддасть у рабство татарам . а залишений після них край заселить народом польським і мазовецьким";

12) відносно руської мови, була прийнята постанова, висловлена проповідником польського сенату Петром Скаргою у 1577 р.: "Не було і не буде ні одної академії, де би викладали філософію, богословію та інші науки іншою мовою, крім латинської, та що з поміччю словенської (церковно-рутенської – Б.Ч.) мови ніхто ніколи не зможе бути вченим, бо цієї мови ніхто не розуміє, не знає, тому що і книжок немає на ній написаних, ні не має вона своїх правил і граматики ." [3].

Така настанова щодо руського православ'я призвела до протидії багатьох православних, особливо, коли знову була перевидана книжка Петра Скарги у 1590р.

Щоби виправити ситуацію, яка склалася між православними і католиками друкується протидія католикам. Уже в 1591 р. появляється львівське Адельфотес: Грамматіка добро глаголиваго Еллінословенскаго іазика. Це була перша друкована грецько-церковнословянська граматика. Вона вийшла в опрацюванні студентів Львівської братської школи. Там також був написаний перший буквар зі словником під назвою "Наука ку читаню і розумьню писма словенскаго ." під наглядом Лаврентія Зизанія, який був викладачем у Львівській братській школі. Цей буквар був опублікований у Вільні в 1596 р., як і "Грамматіка словенска сьвершеннаго искуства осми частій слова" Лаврентія Зизанія. Але головна заслуга щодо опрацювання граматики та граматичної термінології належить Мелетію Смотрицькому. Він, скориставшись попередніми граматиками та додатково грецькими граматиками Ласкариса, Івана Дамаскина в перекладі Иоанна Болгарського і граматикою львівських "спудеїв" (Адельфотес), створив свою граматичну термінологію і граматику: Грамматіки славенскія правилное синтагма, потщаніемь многогрьшного мніха Мелетія Смотриского, вь Коіновій Братства Церковнаго виленскаго .[4] у 1618 р. (друге видання 1618 р.). Дещо пізніше, у 1627 р. виходять друком іще дві праці: "Лексіконь славеноросскій й ймень тлькованіе" Памви Беринди (це перший друкований український словник), та "Катехізис" (виклад основ християнського православного віровчення) Лаврентія Зизанія. Отож ці публікації показують, що руські православні люди гідно відповіли на виклик католиків. До того ж були засновані школи для дітей, братські школи для підготовки молоді до промислів і торгівлі, а заможні молоді люди їздили вчитися за кордон. У 20-х роках XVII ст. були відновлені православні єпископства, а з початку століття були легалізовані козацькі з'єднання зі своєю старшиною. Мова руська ще вживалася, але поступово її витісняли мови польська і латинська. Однак, з наукового боку, руська мова була приведена до літературного стандарту та ясної граматичної системи. У цьому – великий вплив Мелетія Смотрицького, його, "Синтагми" правильної слов'янської граматики. Граматична термінологія цієї праці збереглася в нас майже повністю, а сама граматика мала безпосередній вплив на опрацювання цілого ряду першограматик мов таких православних націй, як українська (граматика Ужевича 1645 р.), російська (граматики Лудольфа 1696 р., Максимова 1723 р. та Ломоносова 1755 р.), білоруська (граматика Копїєвича 1706 р.), румунська (граматика Брашовеанула 1793р.), молдавська (граматика Драгомірнеанула 1770 – 1774 рр.), сербська (граматики Вуяновського 1793 року та Мразовіча І 794 р., що перевидавалася іще сім разів до 1806 р. востаннє у Будапешті, правдоподібно для хорватів); болгарська (Болгарска граматика Неофіта Рильского 1835 р.).

Хоча на українському ґрунті граматична термінологія М.Смотрицького була прийнята з деякими змінами, на всю побудову його граматики все ж корисно поглянути. Отже, Смотрицький ділить свою Граматику традиційно на чотири частини: орфографію, яка відповідає теперішній фонетиці (стор. 3 – 8); етимологію – теперішню морфологію (стор. 18 – 233); синтаксис (стор. 233 – 236); та просодію – віршування (стор. 236 – 248).

У фонетиці маємо розподіл "письмен" (звуків) на "гласні" (голосні) та "согласні" (приголосні). Кожна із цих груп у Смотрицького мала широко розроблені підрозділи, але вони не відповідали й не відповідають українській мові, тому й не збереглися ні у нас, ні деінде.

У морфології, головній частині книжки, Смотрицький розрізняє вісім частин "слова" (мови): чотири "скланяємі" (відмінювані): імя (іменники, прикметники (правдоподібно з огляду на те, що вони відмінювалися так, як іменники першої чи другої відміни), мьстоименіе (займенник), глаголь (дієслово) та причастіє (дієприкметник); чотири "нескланяємі" (невідмінювані): наречіє (прислівник), предлог (прийменник), союз (сполучник) та междометіе (вигук).

У відмінюваних частинах мови Смотрицький відрізняє: сім "падежів" (відмінків, яких назви збереглися в російській мові); три числа: однина, двоїна, множина; сім родів: мужескій, женскій, средній, общій, недоумінний та преобщій. Нині з цієї групи розрізняємо лише три перші. При "глаголах" (дієсловах) Смотрицький розрізняє девять категорій, залог (стан), за Смотрицьким, – 5: действителний (активний), страдателний (пасивний), средній, отложителний, общій. З них тепер маємо лише активний і пасивний стан; начертаніє (деривативність – префіксний чи радше суфіксний спосіб творення видів); вид (як і тепер): совершенний (доконаний), начинателний (починальний), учащателний (недоконаний); число: однина, двоїна, множина, лице (особа): перша, друга, третя особа, наклоненіе (спосіб): изьявителное (дійсний спосіб), повелителное (наказовий), молителное (благальний), сослагателное (умовний), подчинителное (підрядний), неопределенное (неозначений спосіб); время (час): настоящее (теперішній час), преходящее (минулий недоконаний час), прешедшее (минулий доконаний час), мимошедшее (давно минулий час або імперфект), непредьлное (минулий аорист) та будущее (майбутній час, але тільки від дієслів доконаного виду, тобто майбутній II, майбутній І: буду, хощу, имью з додатком неозначеної форми у парадигмах Смотрицького та в Адельфотес не виступає, але Смотрицький обговорює цей час у поясненні до названих допоміжних слів); род (рід): мужескій, женскій, средній', спряженіе (дієвідмінювання). Тут на 70 сторінках подаються парадигми двох дієвідмін із тринадцятьма типами різних закінчень у цих парадигмах.