Сторінка
2
Якою ж може бути відповідь сучасного українського мистецтва на виклики двадцять першого століття?
Розглянемо це питання лише в одному і дуже вузькому аспекті – лінгвістичному. Відомо, що одним із загальнолюдських гуманітарних завдань (певно, не менш важливим, ніж охорона біологічних видів, що зникають, захист різноманіття генофонду планети) є збереження і збагачення національних мов. Можливість досягти позитивного результату у цьому напрямку насильницькими, репресивними заходами – ілюзорна. Дія народжує протидію. Змушуючи людей читати, розмовляти і мислити мовою, яка їм не подобається, ми матимемо контрпродуктивний ефект (розмовляти, може, не перестануть, а читати – точно), і примножиться він на латентне зростання напруги в суспільстві. Єдиний шлях до розвитку і збагачення мови, яка тривалий час перебувала під тиском, витіснялася із сфери активного використання, – підвищення її престижу.
Україна – не перша держава, яка опинилася перед викликом своїй лінгвістичній унікальності і своєрідності. Світовий досвід свідчить, що саме радіомистецтво спроможне відповісти на нього. Так, поява свого часу низки цікавих, інтелектуально насичених і естетично досконалих радіоп'єс на діалектах німецької мови, Швейцарії та Австрії зруйнувало суспільне ставлення до діалекту як архаїчного явища, непридатного для розмови на актуальні теми [12]. (Деякі з цих творів навіть здобули світову славу. Наприклад, написана на базельському діалекті німецької мови радіодрама Урса Відмера "Новий Ной" [2]).
Можна навести діаметрально протилежний приклад. Філологам добре відомий феномен захаращення сучасної англійської мови лексичними новоутвореннями, що аж ніяк її не прикрашали. Процес цей свого часу видавався настільки небезпечним, що навіть був віддзеркалений у фантастичних творах – антиутопіях (можна згадати у зв'язку з цим, насамперед, таких авторів, як Дж. Оруелл, Е.Берджес, Д.д'Агата). Розмивання лексико-граматичних норм англійської мови було пов'язане не з тим, що вона тривалий час штучно "виштовхувалася" на периферію комунікації (як це, відповідно до "теорії зональності", відбувалося з українською), а, навпаки, з тим, що "in English" заговорили в усьому світі. Навіть люди, які не товаришують з рідною орфографією, досить часто замість того, щоб подолати цей недолік, намагаються оволодіти англійською бодай на рівні кількох десятків популярних фраз. Це сприяє повільному перетворенню мови Шекспіра і Фолкнера на такий собі "pidgin English". Так ось, одна з найцікавіших спроб протидіяти цьому процесу була пов'язана саме з радіодраматургією. Класик "золотої доби" американської радіодрами, постійний автор Сі-Бі-Ес Норман Корвін свідомо робив свої надзвичайно популярні радіоп'єси лексично різнобарвними. Персонажі його радіовистави "Зіткнення з дикуном" [74] взагалі розмовляли архаїчною, майже шекспірівською (на межі розуміння сучасників) мовою, що аж ніяк не робило радіосерії Корвіна менш цікавими для масової аудиторії.
Специфіка сучасного інформаційного простору України (порівняно з австрійським і швейцарським) – у безальтернативності, у тотальному заповненні радіоефіру програмами FМ формату. Але слід зважити на те, що Frequency Modulation – це лише технічний стандарт, який дозволяє передавати й стереофонічні радіовистави, й акустичні фільми, і музику всіх напрямків – від класичної до сучасної концептуальної. Але у специфічно українському розумінні терміну FМ відповідає така програмна політика: попса, балачки, реклама, новини "другої свіжості". Це спонукає до пошуків нових художніх радіоформ, таких, які за зовнішніми ознаками (хронометражем, темпом, ритмом) нагадували б аудиторії щось звичне, наприклад, рекламний кліп, але мали б зовсім інше мистецьке й соціальне завдання, інтелектуальне й емоційне наповнення.
Спробою створити такий ефірний продукт став серіал драматичних мініатюр "Пам'ятаймо" ("Зв'язок часів"), що транслюється Першим каналом Національної радіокомпанії України (автори – І.Хоменко, В.Фоменко, редактор – С.Тютюн, керівник проекту – А.Табаченко, в ролях – артисти київських театрів, а також відомі українські кіноактори). Концепцію радіосерії можна сформулювати лаконічно: "У будь-який час можна залишатися порядною людиною. Хочеш бути хоробрим, чесним, незрадливим – будь таким. А не хочеш – не звинувачуй у цьому кепські часи".
Намагаючись створити новий, оригінальний формат, автори спиралися на традиції радіомистецтва США "золотої доби" радіодрами, а також на досвід кращих сучасних соціальних телерадіопроектів різних країн.
Окремий блок драматичних мініатюр проекту "Пам'ятаймо" присвячено якраз історії боротьби за українську мову. Точніше – спробам інтелігенції захистити своє право говорити й мислити тією мовою, тими інтелектуальними категоріями, з тим ступенем свободи, які вона сама вважає за потрібне визначити. Михайло Коцюбинський і Борис Грінченко, збирач старожитностей Василь Тарновський і художник Олександр Агін, Павло Грабовський і Марія Вілінська (Марко Вовчок), вчитель Лука Гарматій і професор Хрисанф Ящуржинський – постають перед слухачем у несподіваних, драматично загострених ситуаціях. Разом із тим, кожен факт, викладений у драматичних міні-виставах, відповідає дійсності. Мініатюри не вміщують ніяких закликів, просто в них упродовж трьох-чотирьох хвилин ефірного часу розповідається про гідні вчинки порядних людей, які не знали, що будуть канонізовані як класики й подвижники, які були такими ж незахищеними від негараздів часу, як і всі, але намагалися, навіть попри особисту небезпеку, чинити, як личить порядним людям.
Завантажити реферат