Сторінка
2
І.Дзюба розцінює суржик як "мовну безпорадність, брак чуття слова, хапання за сурогат із чужої мови" [2,14]. На думку вченого, корені суржику варто шукати у мовній політиці радянського періоду, коли українську мову цілеспрямовано витісняли з усіх сфер життя, а у художній літературі вимагалося використовувати рафінований її варіант. У такий спосіб заохочували відірваність української літературної мови від життя суспільства. Виходячи з активного вживання, мовні одиниці сприймалися як надумані, несучасні, а тому й були замінені модифікованими на російський кшталт.
Оскільки суржик є мішаниною українських та російських мовних одиниць, саме російсько-український переклад як навчальна дисципліна або різновид вправ може сприяти очищенню мовлення студентів, збагаченню його питомими українськими виражальними засобами, протиставленню специфічних рис кожної з мов – мови оригіналу та перекладу.
На жаль, переклад як мовленнєва діяльність у шкільній та вузівській практиці навчання української мови майже не застосовується, хоча загальновідомим є значення такої праці для удосконалення мовної особистості. Так, будучи ровесником багатьох студентів, у 23 роки Лев Толстой записав у щоденнику завдання для себе: "Перекладати будь-що з іноземної мови для зміцнення пам'яті та удосконалення стилю" [3, 196]. Р.Зорівчак авторитетно зауважила: "Я особисто вважаю дуже добрим посібником для удосконалення й ушляхетнення власного мовлення переклади ." [4, 58]. Далі в цитаті йде перелік імен кращих українських перекладачів, мовлення яких є зразком для наслідування. Переконливо прозвучали аргументи про потребу навчання перекладу саме україністів з вуст В.Радчука. Він звернув увагу на те, що на уроках зарубіжної літератури вчитель-словесник, ознайомлюючи учнів із художніми перекладами, розповідає про їх пізнавальну, естетичну, жанрово-стилістичну вартість, хоча сам не оперує основними поняттями перекладознавства, не розуміється на критеріях, тенденціях, прийомах перекладу. Маючи певний досвід викладання російсько-українського перекладу для студентів-україністів та журналістів, підтримуємо думку вченого про те, що "навчальний переклад потрібен для навчання своєї, рідної мови" [5, 18].
Дехто з опонентів такого погляду, зауважує, що в сучасній школі російської мови не навчають, а отже, і перекладати нічого. Не можемо погодитися з такою думкою хоча б тому, що мову опановують не лише у школі, але й у мовному оточенні, у повсякденному спілкуванні. Йдеться лише проте, що випускник сучасної школи гірше знає орфографію та граматику російської мови, тобто не володіє нею на рівні продукування, але усну її форму на рівні репродуктивному (аудіювання, читання) він засвоює, якщо й не під впливом оточення, то з інших джерел отримання інформації.
Отже, значну частину інформації учні та студенти отримують з російськомовних джерел, а застосовують у власній україномовній продуктивній діяльності, інтуїтивно виконавши її перекодування з мови оригіналу, тобто російської. Схематично цю послідовність можна зобразити так:
Таблиця 3.
Мова: російська українська
Жанри мовлення: читання навчальної та
художньої літератури,
перегляд телепередач,
художніх фільмів,
робота з персональним комп'ютером обмін думками з друзями, батьками,
повідомлення на уроці, реферати, твори
Мовленнєва діяльність: аудіювання, читання говоріння, письмо
Актуальним стає вивчення проблеми механізмів переходу з репродуктивного виду мовленнєвої діяльності, що відбувається на основі інформаційно потужної російської мови, на продуктивний її варіант, що синтезує 2 види умінь – уміння висловлюватися українською мовою та уміння перекладати на українську мову.
У сучасній методиці викладання української мови актуальності набув текстоцентричний підхід, оскільки основним завданням курсу мови стало формування україномовної особистості, здатної послуговуватися українською мовою у різних мовленнєвих ситуаціях, а отже, продукувати тексти. Вважаємо, що й навчання перекладу базується на такому підході, тому що саме він дозволяє забезпечити формування у комплексі ряду комунікативних умінь – визначення теми й головної думки висловлення, з'ясування жанрово-стилістичної приналежності тексту, виявлення маркерів стилю та емоційно-експресивних домінант, добір адекватних україномовних засобів, з'ясування їх комунікативної доцільності.
Звичайно, під час навчання перекладу, формування мовного чуття, інтуїції, культури мовлення, залучення студентів до мовотворчості (при перекладі оказіоналізмів, фразеологізмів, каламбурів) відбувається як супровідний процес до перекладознавчого аналізу тексту, власне перекладу, редагування, укладання коментарів, проте позитивний уплив його на становлення українськомовної особистості очевидний. Зумовлено це тим, що пропоновані види роботи позначаються на основних комунікативних ознаках культури мовної особистості, а саме – на правильності мовлення, його точності, виразності, багатстві використовуваних виражальних засобів. Правильність мовлення забезпечує ознайомлення з лексичними, граматичними, фразеологічними паралелями порівнюваних мов. Наприклад, студенти отримують інформацію, що активні дієприкметники теперішнього часу варто перекладати іменниками із суфіксами -ач, -альник або ж прикметниками із суфіксами -альн-: исполняющий обязанности // виконувач обов'язків, отдыхающий // відпочивальник. На заняттях акцентуємо увагу на порушенні норм як результату недоперекладу у мовленні сучасної реклами: сто два долматинця (треба долматинці), ксіліт бенд – універсальний чистячий засіб (треба ксиліт, засіб для чищення, чистильний засіб (за С.І.Головащуком), як позбавитися болю (треба позбутися). У рекламному блоці на одному з телеканалів 12.06.05 за 15 хвилин з 8.45 до 9.00 прозвучало: іде на вірну смерть (треба на неминучу), тридцять два зуба - це норма ( треба зуби), плата за з'єднання відсутня (треба не береться, або ж з'єднання відбувається безкоштовно), у будь-якому віці можна виглядати привабливою (можна мати привабливий вигляд), відчуття різниці (відчуття відмінності, несхожості).
Заняття перекладом сприяє формуванню точності як ознаки культури українськомовної особистості. На думку стилістів, точність виявляється у використанні слова, лексичне значення якого відповідає ситуації спілкування, комунікативному наміру. Щоб обрати рівноцінний еквівалент, доводиться мобілізувати цілий ряд мовознавчих умінь (виконати семантичний аналіз перекладеми, з'ясувати її стилістичну та емоційно-експресивну характеристики, виявити особливості сполучуваності з іншими елементами контексту). Наприклад, в оповіданні "Молодість та старість" І.Бунін підкреслює позитивний характер образу старого курда виразами оцінного змісту: дружелюбно ответил; ответил скромно, но гордо; ответил просто; сказал старик твердо. Перекладач має зберегти цю позитивну домінанту, добираючи рівноцінні вирази: приязно відповів; відповів скромно, але з гідністю; відповів по-простому; сказав старий без вагань.
Завантажити реферат