Сторінка
5

Текстотвірний потенціал заголовка

Текст (як духовний конструкт) може інтерпретуватися через поняття моделі побудови, буття, функціонування й еволюцію мовної картини світу, що відображає мовну свідомість усіх суб’єктів певної єдності.

Лінгвістика тексту охоплює проблему виділення базових текстових категорій, проблему їхнього лінгвістичного вираження, встановлення закономірностей використання мовних одиниць у тексті, опрацювання типології текстів, визначення типових внутрішньотекстових і зовнішньотекстових функцій тих чи інших мовних одиниць. Зв’язний текст сприймається при цьому здебільшого як певна завершена послідовність речень, пов’язаних за змістом одне з одним у межах загального замислу автора. Завдання дослідника – встановити різновиди цього зв’язку і визначити правила його передачі для уникнення неправильного тлумачення тексту читачем.

При вивченні граматики тексту особлива увага, в основному, приділялася визначальній граматичній структурі, що складає основу побудови тексту, загальним принципам побудови тексту, що стосуються не сфери мовлення, а системи мови або мовної компетенції. У межах стилістики тексту актуалізується необхідність аналізу не тільки і навіть не стільки мовних фактів, скільки способів їх організації, їх зв’язків й співвіднесеності. Сьогодні навряд чи можливе чітке розмежування предметів дослідження (лінгвістики тексту, граматики тексту, стилістики тексту) внаслідок складності і багатоаспектності самого предмета аналізу, тому статус кожного розділу визначається неточно, кожна досить ґрунтовна робота з вивчення тексту завжди постає комплексом різних підходів. Те саме повною мірою стосується і розгляду текстотвірного потенціалу заголовка, що найбільш вичерпно виявляється у мові засобів масової інформації. Існування тексту як самодостатньої сутності, якій властива синергетика текстових одиниць у текстовому просторі, підтримується синергетикою заголовка. Саме тому текст – це будь-яке двобічне мовне утворення (від однієї графеми або одного слова до цілісної множинності речень-висловлень), якому притаманний смисл і яке характеризуються властивістю спонтанності, системності і синергії, що функціонують як саморозвивальна і самоорганізаційна система. Самоплин і саморух тексту як енергетичного буття (його внутрішнє життя) шляхом миготливої гри смислів прямує до точечної енергопульсації його сутності, що в сукупності усвідомлюється читачем як смисл тексту. Текст – це спонтанний саморух енергії, що функціонує за власними специфічними законами і відповідає своїм цілям. Початком такого руху є заголовок, але він не сприймається таким, оскільки повністю замкнутий своєю сутністю на цілісність тексту і разом з останнім репрезентує його значеннєвий вимір.