Сторінка
3

Робочий час. Правові аспекти

Перелік є обов'язковим для застосування на всіх підприємст­вах, де використовуються визначені види виробництв, цехів, ро­біт, професій та посад, незалежно від відомчого підпорядкування цих виробництв, цехів, а також від форм власності підпри­ємств, організацій і установ.

Скорочена тривалість робочого часу передбачена законодавст­вом також для медичних працівників Норма робочого дня є не однаковою для різних категорій медпрацівни­ків. Наприклад: для лікарів та середнього медичного персоналу лікарень, пологових будинків та ін. робочий день становить шість з половиною годин; для лікарів лікарсько-трудових екс­пертних комісій тощо — п'ять з половиною годин.[4]

Скорочена тривалість робочого часу законодавче закріплена для педагогічних працівників дошкільних, загальноосвітніх та спеціальних середніх та вищих навчальних закладів. Норма ро­бочого часу обчислюється навчальними годинами та диферен­ціюється залежно від займаної посади, виконуваної роботи та виду навчального закладу.

Так, 18 навчальних годин становить робочий тиждень для вчителів загальноосвітніх навчальних за­кладів; для вихователів загальноосвітніх навчальних закладів тривалість робочого часу (обсяг педагогічного навантаження) встановлена 30 годин на тиждень. 36 годин на тиждень передба­чено тривалість робочого часу для вихователів дошкільних уста­нов; для викладачів вищих навчальних закладів встановлено скорочений робочий час тривалістю в середньому 6 годин на день і т. д.

Право на скорочену тривалість робочого часу мають також ін­валіди 1-ї та 2-ї груп, які працюють на підприємствах, у цехах та на дільницях, призначених для використання праці цих осіб. Скорочена тривалість робочого часу для цієї категорії працівни­ків становить 36 годин на тиждень

Трудовим законодавством передбачені випадки можливого скорочення тривалості нормального робочого часу всіх працівни­ків та підприємств. Так, відповідно до ст. 53 КЗпП напередодні святкових, неробочих і вихідних днів тривалість роботи праців­ників скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Потрібно наголосити, що вказана підстава не застосовується щодо працівників, які мають право на скорочений робочий час з інших підстав.

Зокрема, три­валість робочого часу напередодні святкових і неробочих днів не скорочується для працівників, яким встановлений скорочений робочий час відповідно до ст. 51 КЗпП (неповнолітні та ін.). Скорочена тривалість роботи напередодні вихідних днів перед­бачена законом для працівників, які працюють на умовах 6-ден-ного робочого тижня: тривалість роботи в такі дні не може пере­вищувати 5 год. Тривалість робочого дня скорочується також на одну годину при роботі в нічний час. Відповідно до законодавства нічним вва­жається час з 22 години вечора до 6 години ранку.

Скорочення не допускається, якщо це зумовлено умовами виробництва (зо­крема на безперервних виробництвах; на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним), а також для осіб, які мають право на скорочений робочий час з інших підстав (наприклад, п. 2. ч. 1 ст. 51,ч. Зет. 51 КЗпП). Скорочення три­валості робочого часу не застосовується, якщо істотною умовою трудового договору є робота працівника в нічний час.

Трудовим законодавством встановлені обмеження залучення окремих працівників до роботи у нічний час. Зокрема, забороня­ється використовувати працю жінок. Виняток становлять галузі народного господарства, де це викликано особливою необхідніс­тю та дозволяється як тимчасовий захід. Обмеження щодо засто­сування праці жінок у нічний час не поширюється на фермерсь­кі господарства та на сімейні підприємства.

У нічний час забороняється використовувати працю вагітних жінок; жінок, які мають дітей віком до трьох років; осіб, молод­ших вісімнадцяти років. Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить медичним висновкам.

Умови, підстави та порядок встановлення скороченого робо­чого часу можуть бути обумовлені в рамках соціального партнер­ства та закріплені у колективному договорі. [5]

На рівні підприємст­ва та за рахунок його коштів скорочений робочий час може вста­новлюватися для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда. Наступним видом робочого часу є неповний робочий час. На відміну від скороченого, неповний робочий час встановлюється

за погодженням між працівником та роботодавцем. Така домов­леність між сторонами трудового договору може бути як безпосе­редньо при прийнятті на роботу, так і згодом, в період роботи; на певний термін і без зазначення такого терміну.

Трудовим законодавством передбачено категорії працівників, яким роботодавець зобов'язаний встановити неповний робочий час на їх прохання. Так, на прохання вагітної жінки; жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікою, або здійснює догляд за хво­рим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, роботода­вець зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий час (ст. 56 КЗпП). Відмова роботодавця забезпечити таке право може бути оскаржена до органів, уповноважених розглядати трудові спори.

Неповний робочий час застосовується зазвичай для працівни­ків, що працюють за сумісництвом.

Розрізняють декілька видів неповного робочого часу:

1) неповний робочий тиждень (скорочення кількості робочих днів протягом робочого тижня);

2) неповний робочий день (скорочення тривалості робочого дня без скорочення кількості робочих днів у тижні);