Сторінка
5

Робочий час. Правові аспекти

Оплата праці за роботу в надурочний робочий час здійснюєть­ся в підвищеному розмірі (ст. 106 КЗпП). Компенсація надуроч­них робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Розділ 1.2. Режим робочого часу

Режим робочого часу — це порядок розподілу норми робочого часу протягом відповідного календарного періоду. Режим робо­чого часу встановлюється переважно локальними актами, хоча у деяких випадках він має визначатися і централізованим законо­давством.

На кожному підприємстві режим робочого часу передбачає встановлення: часу початку та закінчення роботи; тривалість пе­рерв для відпочинку і харчування; тривалість і порядок чергу­вання змін. Режим робочого часу є складовим елементом внут­рішнього трудового розпорядку на підприємстві, а тому кожен працівник зобов'язаний його дотримуватися.

Розрізняють режим робочого часу, який встановлюється для працівників і режим роботи підприємства. Вони можуть співпа­дати або ж не співпадати. Трудове право регулює лише режим робочого часу працівників.

Централізоване трудове законодавство визначає порядок за­провадження на підприємстві режиму робочого часу, його най­більш важливі елементи, а також закріплює гарантії при засто­суванні того чи іншого з його видів. Звичайно режим робочого часу на підприємстві закріплюється у колективних договорах, правилах внутрішнього трудового розпорядку, графіках змінно­сті. Він може бути єдиним для всіх працівників підприємства або ж регулюватись у межах окремих підрозділів. Режим робо­чого часу може бути предметом індивідуально-договірного регу­лювання та визначатися сторонами при укладенні трудового до­говору.

Залежно від сфери застосування режими робочого часу можна поділити на загальні та спеціальні.

При загальних режимах робочого часу розподіл норми трива­лості робочого часу, при якому досягається її виконання, відбу­вається за тижневий або інший обліковий період. До загальних режимів робочого часу належать: п'ятиденний робочий тиж­день, шестиденний робочий тиждень та сумований облік робочо­го часу.

При режимі з денним обліком робочого часу встановлена за­коном тривалість робочого часу реалізується протягом кожного робочого дня. Причому норма робочого дня при п'ятиденному чи шестиденному робочому тижні складає однакову кількість го­дин. Встановлена законом тижнева норма робочого часу реалізу­ється в рамках кожного календарного тижня з повною кількістю робочих днів.

При режимі, який базується на тижневому обліку робочого часу, тривалість щоденної роботи визначається розпо­рядком (графіком) і може бути неоднаковою в різні дні тижня.

Найбільш поширеним є п'ятиденний робочий тиждень з дво­ма вихідними днями. Тривалість щоденної роботи визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності. Виходячи із загальної норми тривалості робочого тиж­ня 40 годин, робочий день може тривати 8 годин щоденно, або ж 8 годин 15 хвилин щоденно зі скороченням робочого часу на од­ну годину напередодні вихідного дня.

Стаття 52 КЗпП передбачає випадки встановлення на підпри­ємстві шестиденного робочого тижня. На тих підприємствах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихід­ним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоден­ної роботи не може перевищувати 7 годин при нормі 40 годин і відповідно 6 годин при нормі 36 годин та 4 години при тижневій нормі 24 години.

П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлю­ється роботодавцем спільно з профспілковим комітетом з ураху­ванням специфіки роботи, думки трудового колективу та за по­годженням з місцевою радою.

На безперервно діючих підприємствах, а також в окремих ви­робництвах, цехах, дільницях, відділеннях і деяких видах робіт,

де за умовами виробництва не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева трива­лість робочого часу, допускається за погодженням з профспілко­вим комітетом запровадження підсумованого обліку робочого часу (ст. 61 КЗпП). Зокрема підсумований облік робочого часу може використовуватись для працівників залізничного транс­порту, водіїв автомобілів, працівників експлуатаційних підпри­ємств міністерства зв'язку тощо.

Сутність підсумованого обліку робочого часу полягає в тому, що передбачена законодавством норма робочого часу повинна бу­ти дотримана не щоденно чи щотижневе, а за більш тривалий час — обліковий період (місяць, квартал, сезон, рік). Щоденна чи щотижнева тривалість робочого часу може відхилятись (збіль­шуватись або зменшуватись) від встановлених законом норм ро­бочого дня чи робочого тижня. Узгодження тривалості робочого часу працівника балансується, як правило, в рамках облікового періоду.

Для здійснення підсумованого обліку вибирається найбільш оптимальний період (місячний, квартальний, річний), протягом якого здійснюється сумування робочого часу з умовою, що в роз­рахунку на тиждень норма на кожного працюючого не повинна перевищувати 40 годин. При підсумованому обліку робочого ча­су норма робочого часу за обліковий період визначається за ка­лендарем з розрахунку шестиденного робочого тижня, семиго­динного робочого дня (чи відповідного скороченого дня) з ураху­ванням скорочення робочого часу напередодні вихідних днів до 5 годин і напередодні святкових і неробочих днів — на 1 годину. Розрахована таким чином норма робочого часу має бути реалізо­вана шляхом виходу на роботу за графіком.

Різновидом підсумованого обліку робочого часу є робота в од­ну чи декілька змін. Робота за змінами вводиться, як правило, коли тривалість виробничого процесу перевищує допустиму для працівника норму тривалості щоденної роботи.

Традиційно, в багатозмінному режимі функціонує безперерв­не виробництво, де технологічні процеси не можуть перери­ватись (наприклад, металургійна промисловість, залізничний транспорт та ін.) Змінна робота може запроваджуватись на під­приємстві для забезпечення належного та ефективного викорис­тання засобів виробництва.

При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівно­мірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудо­вого розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу повинен здійсню­ватись регулярно, через встановлену кількість робочих днів. Стаття 58 КЗпП встановлює, що перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в годи­ни, визначені графіком змінності.

Графіки змінності, які використовуються на практиці, перед­бачають прямий порядок чергування працівників: після першої зміни працівник переходить в другу, а потім — в третю. Трива­лість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвій­ної тривалості часу роботи в попередній зміні, включаючи також час перерви для відпочинку та харчування. Мінімальна трива­лість щоденного відпочинку між змінами не повинна бути мен­шою 12 годин. Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється.