Сторінка
1

Трудові правовідносини

План

1. Поняття трудових правовідносин

2. Умови виникнення трудових правовідносин

3. Підстави виникнення трудових правовідносин

4. Зміст трудових правовідносин

1. Поняття трудових правовідносин

В науці трудового права визначення поняття трудових пра­вовідносин проводиться, виходячи із легального визначення трудового договору, що дається в ст. 21 КЗпП. Трудові відно­сини виникають із угоди між працівником і власником підприє­мства або уповноваженим ним органом, а також фізичною особою. за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівни­кові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудові відносини містять у собі моменти об'єктивної і суб'єктивної волі. Об'єктивною вона виступає як воля держа­ви, оскільки існування трудових прав, обов'язків і правовідносин забезпечується законодавчими актами про працю, що затверд­жуються державою.

Отже, трудові правовідносини можливі тоді, коли існують фактичні трудові відносини, що потребують правової форми, тобто перетворення в правові відносини. Іншими словами, тру­дові правовідносини становлять собою форму, в якій суспільні трудові відносини можуть існувати в суспільстві.

Основним для правильного розуміння правових відносин є те, що коли відсутня норма права, то відсутні й правовідно­сини. Норма права при її наявності виступає як модель пра­вових відносин. Але сама вона не породжує правовідносин, оскільки будь-яка юридична норма є судженням загального характеру про належну поведінку. Прямого зв'язку з конкретним суб'єктом правових відносин норма не має. Для виникнення правовідносин необхідна подія або дія, що передбачається нор­мою і має характер юридичного факту, з наявністю якого зако­нодавець пов'язує виникнення правових відносин.

Юридичний факт також не створюється правовою нормою. Він створюється певними діями людей, які можуть і не усві­домлювати, чи вписуються їх дії в дозволене правовою нор­мою.

Правовідносини виникають або відповідно до норми, або всупереч нормі права, в її порушення. На порушення норми повинні зреагувати органи охорони правопорядку, органи, що здійснюють нагляд, шляхом втручання аж до застосування відпо­відних санкцій.

Трудові правовідносини виникають з моменту, коли трудя­щий уклав з власником чи підприємством трудовий договір і приступив до виконання своєї трудової функції. А оскільки для своєї життєдіяльності і відтворення людина повинна постійно здобувати матеріальні блага, засоби для життя, трудові право­відносини на відміну від цивільних є тривалими, що продовжу­ються протягом усього часу її працездатності. Припиняються ці відносини тільки за волевиявленням їх суб'єктів, у зв'язку з ви­ходом на пенсію або внаслідок смерті працівника.

Трудові правовідносини виступають як форма і умова існу­вання фактичних трудових відносин, є засобом їх конкрети­зації і закріплення. У свідомості фактичні трудові відносини завжди відображаються як правовідносини, хоча в дійсності останні є лише формою суспільних трудових відносин.

Як відносини між конкретними суб'єктами трудові від­носини відображають особисту, суб'єктивну волю їх учасни­ків, що знаходить закріплення в трудовому договорі, який укладається між сторонами. Таким чином, трудові правовідно­сини — це двосторонні відносини працівника з власником або ство­рюваним ним підприємством по виконанню за винагороду роботи за обумовленою спеціальністю, кваліфікацією або посадою, з підля­ганням внутрішньому трудовому розпорядку, що виступають фор­мою закріплення суб'єктивних трудових прав і обов'язків.

2. Умови виникнення трудових правовідносин

Особою, яка зобов'язується виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією або посадою, є громадянин. З мо­менту, коли він уклав трудовий договір і приступив до вико­нання своєї трудової функції, він стає працівником. Але для того щоб стати працівником, громадянин повинен мати трудо­ву правоздатність і трудову дієздатність.

Поняття правоздатності та її зміст визначаються ст.ст. 9 та 10 Цивільного кодексу України.

Правоздатність є елементарним, первинним правовим відно­шенням, тому вона становить необхідну умову для особи як учасника правових відносин, що по суті є результатом реалі­зації правоздатності. Отже, правоздатність становить собою виз­нану державою можливість особи вступати в різні правові відно­сини. Реалізація цієї можливості щодо праці гарантується і юридичне забезпечується тим, що держава покладає на влас­ників підприємства обов'язок сприяти здійсненню громадяна­ми своїх прав. Як і будь-які правові відносини, правоздатність має в своїй основі юридичний факт.

Однією з сторін трудових правовідносин може бути тільки громадянин, здатний до праці. Обов'язок виконувати доручену роботу він повинен здійснювати особисто і не має права пере­доручати її виконання іншій особі (ст. ЗО КЗпП).

Трудова правоздатність громадян України є рівною для всіх, оскільки її обсяг визначається єдиною ознакою — особистою здатністю до праці незалежно від статі, національності, раси, майнового стану, національного походження.

Трудова правоздатність виникає, як правило, з досягнен­ням шістнадцятирічного віку, а в окремих випадках — з досяг­ненням п'ятнадцяти чи навіть чотирнадцяти років.

Допускаючи в окремих випадках працю неповнолітніх, тру­дове законодавство передбачає для них такі умови праці, які забезпечують їм нормальний фізичний і духовний розвиток (до­даткові заходи по охороні праці, скорочення тривалості робо­чого дня, подовжені відпустки тощо).

Обмеження трудової правоздатності означає обмеження в праві працювати за здібностями. А оскільки особиста праця, як правило, є джерелом існування працездатних людей, повне позбавлення права працювати не допускається. Обмеження правоздатності може полягати в обмеженні права громадянина виконувати певну роботу або займати певні посади. Таке обме­ження проводиться в інтересах суспільства у випадках, коли громадянин використовує чи може використовувати заняття тією чи іншою діяльністю на шкоду суспільству.