Сторінка
4

Міське та сільське населення України

При вивченні регіональних особливостей сіль­ського розселення в умовах інтенсивного відпливу сільських жителів у міста важливе значення має визначення стійкості (життєздатності) різних розмірних категорій сільських поселень. При цьо­му враховувалися як показники масовості таких сіл, так і показники відносно стабільної чисельності їх населення, оскільки беруть до уваги найбільш типові залежності. Наприклад, певна розмірна кате­горія сільських населених пунктів як за кількістю, так і за чисельністю населення може видати­ся, порівняно з іншими, найбільш стабільною. Тим часом питома вага цієї розмірної катего­рії (за чисельністю сіл) становить тільки 1% від загальної кількості населених пунктів області, в цих поселеннях проживає лише 1 % сільських жителів. Чи можна оцінювати вказану розмірну категорію сіл як найбільш життєздатну? Зрозуміло, що ні.

Поняття «стійкість», «перспективність» зовсім не означає, що з найбільш масових і відносно стабільних за кількістю населення сіл жителі не вибувають в інші поселення, переважно в міські. За сучасних умов такий процес цілком закономір­ний для сільських населених пунктів усіх розмірів, в тому числі і для тих, які відносяться до катего­рії найбільш стійких. Однак відплив з них населення відбувається менш інтенсивно, причому чисельна рівновага частково забезпечується за рахунок мігрантів, які прибувають з інших населених пунктів. Отже, такі відносно стабільні за чисельністю жителів села є досить важливими «орієнтирами» при визначенні найбільш прийнятних їх розмірів.

Визначення перспективних розмірних категорій сільських поселень вимагає вивчення територіаль­них аспектів проблеми. Потрібно, зокрема, встано­вити, чи виявлені розмірні категорії населених пунктів є масовими і стійкими повсюдно, тобто по всій території України, чи різним її регіонам влас­тиві свої особливості. При такому підході можна більш мотивовано визначити оптимальну категорію населеного пункту, виявити групи сіл, в яких доціль­но будувати соціально-культурні об'єкти, підвищу­вати рівень благоустрою. Йдеться про те, щоб управ­ління сільським розселенням виступало фактором територіальної стабілізації сільських жителів, стримувало їх відплив у міста, створювало можливості для розвитку фермерського та інших форм сільськогосподарського виробництва.

Найбільш інтенсивно скорочувалася кількість сільських жителів в областях колишнього Донець­ке-При дніпровського економічного району, особли­во в регіонах з високою питомою вагою сільського населення (менш розвинутих у промисловому відношенні). За 1970-1989 pp. чисельність сіль­ського населення в колишньому Донецько-Придніпровському економічному районі зменшилася при­близно на 10% в Сумській і Полтавській облас­тях — відповідно майже на 15 %.

Чисельність сільського населення в колишньому Південно-Західному районі за 1970-1989 роки зни­зилась більше ніж на 10%. Тим часом тут мали міс­це значні територіальні відхилення. У групі об­ластей західної частини України чисельність сіль­ських жителів практично збереглася на рівні 1970 р. Окрему групу становлять північно-західні області, де сільське населення скорочувалося дещо повіль­ніше, ніж у цілому по економічному району. Що стосується областей центральної частини По­лісся і Поділля, то тут чисельність сільського населення знизилася найбільш — на 20-25 (за винятком Київської обл., де це скорочення становило близько 12%.

За 1970-1989 роки практично не зменшилась кількість сільських жителів колишнього Півден­ного економічного району, а в таких його об­ластях, як Кримська і Херсонська, воно навіть помітно зросло.

Не зупиняючись на регіональних особливос­тях чисельності населення різних розмірних катего­рій сільських поселень.

Показники дають досить пов­ну картину територіальних відмінностей, що скла­лися в зміні чисельності сільського населення республіки та областей, а також сільських насе­лених пунктів різних розмірних категорій. Але вони не дають змоги повністю виявити найбільш стійкі розмірні категорії сіл, які можна прийняти за типові. Пояснюється це тим, що наведені показники не враховують масштабності змін у чи­сельності населення в різних розмірних категорі­ях сільських поселень. А це є конче необхід­ним, оскільки в одних випадках може становити кілька тисяч чоловік, в інших — кілька сотень тисяч і більше. Тому однакова абсолютна величина при­росту (або скорочення) чисельності населення в ре­зультаті неоднакової частки цих величин серед усіх жителів буде виражатися різними показниками.

Слід враховувати і те, що в перспективі чи­сельність сільського населення також буде скоро­чуватися. При визначенні найбільш масових розмір­них категорій сільських поселень необхідно також враховувати реальні зміни, які відбудуться в сіль­ському розселенні в умовах приватизації сільсько­господарського виробництва. Такі корективи сприя­тимуть виявленню випадкових залежностей.

З урахуванням викладеного для визначення стій­кості різних розмірних категорій сільських посе­лень доцільно використати інтегральну величи­ну у вигляді коефіцієнта стійкості (перспективнос­ті), який рекомендується визначати за фор­мулою

де Н — питома вага жителів певних сільських поселень у загальній кількості сільського населення, %; Ті — інтенсивність зміни (за певний час) чисельності даного населення.

За цією формулою розраховано коефіцієнти стійкості відповідних вимірних категорій сільських населених пунктів як в цілому по Україні, так і по її областях.

Зрозуміло, що наведені коефіцієнти досить умов­ні, тому що багатопланові і багаторівневі процеси сільського розселення важко відтворити в формалі­зованому вигляді і дати їм однозначну кількісну оцінку. Та експериментальна перевірка показала, що вони забезпечують більш-менш правильну оцін­ку, а крім того, дозволяють не враховувати по най­більш крупних поселеннях випадкові, а по неве­ликих поселеннях нетипові залежності.

Що в Україні найбільш висо­кими коефіцієнтами стійкості характеризуються сільські поселення, в яких проживає 200-3000 чол. У середньому по республіці сума коефіці­єнта стійкості наведених розмірних категорій її поселень становить 74,9, тоді як сума коефіці­єнтів решти розмірних категорій населених пунк­тів— тільки 16,3. В межах же вказаної розмір­ної величини найбільш високою стійкістю виділя­ється категорія сіл з кількістю жителів 5000-2000 і сумарним коефіцієнтом близько 25.

Названі коефіцієнти в різних областях мають свої особливості. Якщо в середньому по республіці сума вказаних коефіцієнтів для населених пунктів з числом жителів понад 3000 чол. становить 11,5, то в колишньому Південному економічному райо­ні -16,8. Ще вищими показниками виділяються Одеська обл. (25,1) і Крим (21,4). Високий коефі­цієнт стійкості крупних сіл фіксується також у де­яких інших областях (Закарпатській 30,2; Чер­німецькій -29,4; Запорізькій -27,1; Київській - 21,3; Івано-Франківській - 20). Трохи вище середньореспубліканських є коефіцієнти стійкості малих сіл у східній частині України.