Сторінка
1

Сто років психоаналізу: здобутки та перспективи. А. Грюнбаум

Американський вчений А.Грюнбаум, здійснюючи історико-критичне дослідження психоаналітичного напряму, зазначає, що основні ідеї психо­аналітичної теорії вперше були сформульовані в роботі Й.Брейєра та З.Фрейда "Вступне повідомлення" (1893 p.), яка стала початком їхнього "Дослідження істерії". Але само слово "психоаналіз" постало у статті Фрейда 1896 p. ''Спадковість і етіологія неврозів". У ній Фрейд визначив брейєрівський метод клінічного дослідження як новий метод психоаналізу, який був побудований за принципом катартичного зняття витіснення. В історичному огляді 1924 року Фрейд визнав прогресивну роль цього методу, стверджуючи, що він став безпосереднім прологом психоаналітичного ме­тоду і, незважаючи на розширення досвіду та модифікації теорії, продовжує залишатися його ядром.

У 1993 році виповнився сторічний ювілей видання "Вступного повідомлення" Брейєра та Фрейда. Ця дата була відзначена міжнародним конгресом у Женеві. Водночас вона спричинила необхідність провести ре­тельний критичний огляд минулого досвіду психоаналізу як теорії людської природи та способу лікування, а також зазирнути в його перспективи.

Історія та логічні відношення динамічного й когнітивного видів несвідомого. Хоча Фрейд створив зрілу, цілісну теорію психоаналізу, він не був першим, хто постулював існування різновидів несвідомих психічних процесів. Ще Платон у

діалозі "Менон " намагався зрозуміти, яким чином неосвічений хлопчик-раб зміг осягнути істини геометрії лише за допомогою орієнтувальних запитань співрозмовника та демонстрації креслень. І Платон доводить, що хлопчик просто відтворює знання, які були в нього ще до народження, зберігалися несвідомо, а зараз лише повернулись у свідому пам'ять.

На початку XVIII ст. Лейбніц навів психологічні аргументи на користь існування підпорогових сенсорних сприймань та існування несвідомого психічного змісту мотивів, що проявляються у нашій поведінці. Більше то­го, він указував, що коли зміст якихось забутих досвідів через деякий час виникає в нашій свідомості, ми можемо — скоріше неправильно — визна­чити їх як нові досвіди, чим визнати такими, що несвідомо зберігаються в нашій пам'яті та залишаються по суті неусвідомлюваними й надалі. "Одного разу якийсь чоловік думав, що він склав власні вірші, проте згодом виявилося, що він колись давно читав їх, слово в слово, у якогось стародав­нього поета. Я вважаю, що сни досить часто воскрешають для нас минулі думки таким же чином". У цьому прикладі — коріння майбутнього тверд­ження Фрейда, що "тлумачення сновидінь є царський шлях до пізнання несвідомої активності мислення".

Гельмгольц також відкрив феномен "несвідомого висновку", котрий по­стає у процесі сенсорного сприймання. Наприклад, ми можемо сприймати об'єкт як такий, що рухається у нашому полі зору від однієї точки до іншої, коли стробоскоп послідовно висвітлює його образ у цих точках. Проте в реальності цей об'єкт не рухається. Можна вважати, що спостерігач несвідомо виводить ілюзорний рух із даних, що надаються стробоскопом, абсолютно не знаючи про будь-який подібний висновок.

Історично більш важливим є те, що Фрейд мав і інших попередників, які своєрідно передбачили ряд його ключових ідей. Так, Артур Шопенгауер і Фрідріх Ніцше умоглядно висунули головні психоаналітичні принципи, які сам Фрейд, незалежно від своїх клінічних спостережень, розробляв лише згодом.

Критичні оцінки психоаналітичних тверджень слід вибудовувати через тлумачення головних відмінностей між несвідомими процесами в їх визна­ченні сучасною когнітивною психологією, з одного боку, і несвідомим змістом розуму, про яке заявляє психоаналітична психологія, — з іншого. Ці відмінності показують, що факт існування когнітивного несвідомого явно не може підкріпити, навіть скоріше кидає тінь сумніву на існування фрейдівського психоаналітичного несвідомого. Його так зване "динамічне" несвідоме — це передбачуване вмістилище витіснених забо­ронених бажань сексуальної та агресивної природи, чиє повторне або почат­кове входження у свідомість запобігається захисними операціями "Я.Г. По­стаючи соціально неприйнятними, ці інстинктивні бажання є настільки настійливими й категоричними, що вони безрозсудно чекають якнайшвид­шого задоволення, незалежно від обмежень зовнішньої реальності.

Згідно з Фрейдом, ми навіть не змогли б розвинути здібності, необхідні для використання в пізнавальній діяльності, якби без опори на них молена було б цілком достатньо задовольняти наші інстинктивні потреби. Як указу­вав М.Ігл, Фрейд скоріше не припускав можливості того, що пізнання та мислення можуть за своєю суттю бути запрограмованими на відображення реальності та мати власну структуру та розвиток, — припущення, що лежить в основі когнітивної психології.

Після Другої світової війни психоаналітик Г.Гартліан був вимушений, посилаючись на факти біологічного дозрівання, відкриті не психоаналітично, визнати у своїй так званій егопсихології, що такі функції, як пізнання, пам'ять та мислення, можуть розвиватись автономно через вроджену генетичну програму і незалежно від задоволення інстинктивних потягів. Когнітивне несвідоме є дуже раціональним у всеохоплюючих роз­рахункових та асоціативних процесах вирішення проблем, що реалізуються пам'яттю, сприйманням, судженням та увагою. На противагу цьому, як підкреслював Фрейд, зміст бажань динамічного несвідомого спонукає його діяти алогічно у найвищому розумінні цього слова.

Є ще одна велика відмінність між двома видами несвідомого: динамічне несвідоме отримує свій зміст з непередбачуваного витіснення ідей у тій формі, яку вони початкове мають у свідомості. Навпаки, у породженні про­цесів когнітивного несвідомого ні виключення думок чи пригадувань із свідомості, ні цензурна заборона на їхню появу не впливають. Заповнюючи динамічне несвідоме продуктами витіснень, Фрейд дійшов висновку, що використання його нової техніки вільного асоціювання може зняти ці витіснення інстинктивних бажань і таким чином повернути витіснені ідеї незмінними назад у свідомість. Але у разі когнітивного несвідомого ми, що є характерним, не можемо ввести інтелектуальні процеси, котрі там, як пе­редбачається, відбуваються, у сферу феноменальної свідомості, хоча може­мо описати їх теоретично.

Оцінюючи психоаналіз, слід також бути обережним щодо такої логічної помилки, яка останнім часом стала визнаватись навіть модною. Тверджен­ня, що теорія Фрейда стала частиною інтелектуального етносу й фольклору західної культури, не може сприйматися буквально. Як підкреслює видат­ний швейцарський вчений Г.Еппенберг у своїй монументальній праці "Відкриття несвідомого", поширеність вульгаризованих, псевдофрейдистських понять робить досить складним надійне визначення тієї міри, якою психоаналітичні гіпотези здійснили безумовний вплив на світову культуру загалом.

Як стверджує сам Фрейд, "теорія витіснення — наріжний камінь, на якому базується вся конструкція психоаналізу. Це його найбільш суттєва частина". Трьома головними напрямами теорії витіснення є такі: