Сторінка
1
Найвизначнішим представником рефлексології в Україні у досліджуваний період був В.П.Протопопов. Боротьбу проти суб'єктивної психології він та інші українські рефлексологи почали насамперед із зведення всієї поведінки людини та її внутрішнього світу до сукупності рефлексів.
"Уся складна і різноманітна діяльність живих істот, — писав Протопопов, — поділяється лише на рад природжених і набутих рефлексів, і вся поведінка як людини, так і будь-якої тварини може бути пояснена за допомогою дослідження цих рефлексів". Наука, що вивчає поведінку людини з цієї точки зору, іменується рефлексологією (Бехтерев) або ж, за терміном американських вчених, "психологією поведінки" (psychology of behavior). Людська думка намагається знайти закони діяльності людини, але тільки з розвитком природознавства це намагання привело до відповідного наукового рішення; протягом століть дане питання залишалося без відповіді, поки основою для його вирішення слугували такі метафізичні сутності, як душа, розум і т. д. Психологія, що спирається на елементи суб'єктивного переживання, виявилася безсилою в дослідженні законів поведінки і вимушена в цьому питанні поступитися місцем рефлексології. Залишаючись у рамках чисто фізіологічних об'єктивних побудов, за Протопоповим, ми повністю зможемо вичерпати всі явища від початку до кінця, цілком оволодіти ними; відтак відпадає необхідність проникати у психічний стан переживання людини при дослідженні цих явищ.
Віра у всесилля природничих методів дослідження захопила не тільки сферу психології. Намагаючись вийти безпосередньо у практику, рефлексологія поширила свої методи й на педагогіку. Цим самим у рефлексологію було введено зовсім чужорідний для неї соціальний момент. Але інакше не могло бути. Ігнорування психічного призвело до своєрідної розплати: природодослідник опинявся перед іще ширшим колом складних педагогічних проблем. При цьому, зрозуміло, в еклектиці біологічного й соціального панувало одне лише біологічне, тому що соціальне виступало в біологізованому вигляді. Треба, проте, застерегти, що такі прямолінійні установки не були безплідними. Крізь масивні грати рефлексологічних категорій у фізіологічні дослідження вдиралося життя і примушувало дослідників, немовби поза їхньою свідомістю, забувати про чистоту принципів і враховувати всю складність життєвих форм. Чисті принципи лише давали можливість бачити проблему в її природному, не закаламученому стані.
Протопопов та його однодумці вважали, що об'єктом їхніх досліджень могло бути тільки те, що виявлено тією чи іншою особистістю поза як усі дії організму, що виявляються, є лише різними типами рефлекторних явищ, і понад це нічого іншого не можна вбачати в цих діях, то ясно. що й вивчення всіх цих явищ може бути тільки об'єктивно-фізіологічне, але ніяк не суб'єктивно-фізіологічне. Рефлексологи намагалися вибрати той шлях, яким іде наукове природознавство, — шлях об'єктивного вивчення явища, котре відбувається у часі й просторі та може бути виміряне і математично опрацьоване. Фізіологічні методи дослідження задовольняли цю вимогу. Вони вносили у вивчення всього тваринного світу єдиний принцип і єдиний метод, який давав можливість, зокрема, застосувати для аналізу діяльності організму еволюційну точку зору і використати всі її колосальні багатства. Протопопов навіть натякав на побудову “рефлексологічного світосприймання" і застосування його до педагогіки, яку він вважав галуззю природознавства.
Як уже зазначалось, у своїх методологічних побудовах рефлексологи виходили із принципу тотожності внутрішнього і зовнішнього, сутності та явища, забуваючи про їхню діалектику, внутрішню суперечність. Одне :ї основних питань психології і полягає в тому, щоб дослідити, як зовнішнє стає внутрішнім (перехід зовнішнього подразника у факт свідомості, що пов2язане з проблемою формування переконання і т. д.), а також яким чином це внутрішнє переходить у зовнішнє, тобто, наприклад, як людина здійснює вчинки, якими вона керується намірами тощо. Адже кваліфікація вчинків при різному ставленні суб'єкта до них буде різною.
Тріумфальний похід рефлексології відбувався, проте, в одчайдушній боротьбі з психологічними течіями, які тією чи іншою мірою визнавали існування внутрішнього світу в людини і допускали суб'єктивний момент у методах дослідження людської психіки.
Дивовижна прямолінійність і послідовність рефлексологів, які не тільки перекладали мовою рефлекторної теорії людську психологію, але й цими ж методами намагалися розкрити динаміку життя колективу і навіть суспільства, природно, збуджували іншу, а саме суб'єктивну, прямолінійність у представників старої "психології свідомості".
Абсолютизація рефлексології при розповсюдженні її термінології навіть на суспільні відносини періодично призводила до абсурду, до "дитячого захоплення" рефлексологічною грою. Те, від чого стримувалися помірковані глибокодумні рефлексологи, те, що вони не наважувалися сказати прямо (кожний принцип, доведений до кінця, абсолютизований, перетворюється, зрештою, на абсурд), з надзвичайною легкістю робили люди, які лише походжали біля науки і своїм юнацьким запалом дискредитували її. Рефлексологія стала модою.
Після "розтину" живого цілого на ланцюг рефлекторних реакцій перед рефлексологами постала проблема: з'єднати між собою частини змертвілого організму, подолати уявлення про нього як про механічну сукупність деталей. Тут рефлексологи висунули кілька плідних ідей.
Перша з них — застосування природного експерименту.Протопопов, спираючись на доробок відомого психолога О.Лазурського, доповнив експеримент рефлексологічною методикою. Експеримент, в якому береться предмет в його природному стані, уже виявляє намір експериментатора до синтетичного, цілісного трактування — на відміну від гострого експерименту, коли вирішуються головним чином питання аналітичного характеру. Думку про це висловив ще Павлов: він указував, що створена ним школа фізіології дала природознавству цілісний організм, а не його окремі ізольовані функції.
Було усвідомлено, що факти, здобуті рефлексологією у штучних умовах експерименту, не можна безпосередньо переносити на складні форми поведінки людей. Утім самі рефлексологи робили це, і неодноразово. Висловлювалась навіть думка, πιο такі стрімкі перенесення та узагальнення — "історично неминучий ефект у розвиткові об'єктивного підходу".
Зазначаючи важливу заслугу Протопопова у винайденні природного експерименту як нової сторінки рефлексологічної методики. К.С.Мокульський убачає в цьому перехід від вивчення спрощеної поведінки, що протікає в ізольованій обстановці, до поведінки, яка розвивається в конкретних життєвих умовах.
Друга визначна ідея, за допомогою якої переборювався механістичний ухил рефлекторної теорії, була висунута О.О.Ухтомським. Це — ідея домінант» як головного принципу діяльності нервової системи. Цей принцип і взяли на озброєння рефлексологи, давши йому наймення "рефлексу зосередження". Цей рефлекс мобілізує механізми поведінки у зв'язку з актом "співвідносної діяльності", що настає, орієнтує організм на певну форму зв'язку з навколишнім світом, — тобто він є головним фактором, що регулює поведінку в її складних формах. Завдяки цьому створюються передумови виникнення нових зв'язків особистості з середовищем при використанні нею набутого досвіду.
Інші реферати на тему «Психологія»:
Спроби введення суб'єктивно-психічного моменту як предмета рефлексологічного дослідження: еклектизм та синтез
Психосинтез: від душевної кризи до вищого "Я". Р. Ассаджолі (1888—1974)
Суб'єктивність та її самопізнання на тлі цивілізації: божевілля і сексуальність. Герменевтика суб'єкта. М. Фуко (1926—1984)
Психологія в Україні та українська культура XX століття
Основні функції спілкування та особливості їх реалізації у роботі керівника