Сторінка
1

Філософія культури і трансцендентальний ідеалізм. В. Віндельбанд (1848 — 1915)

Вільгельм Віндельбанд, представник баденської школи неокритицизму, ставить питання про співвіднесеність всезагального та одинич­ного у психіці людини, в її духові ще до появи праць М.Вебера. Взагалі це велика проблема в неокантіанстві: як здійснюється перехід від всезагального до конкретного. Віндельбанд відповідає на це так: "Спочатку необхідно встановити загальнозначущі передумови розумної діяльності, на яких, зрештою, базується все те, що ми називаємо культурою, далі за допомогою предметного аналізу слід установити, яка із цих передумов визначається специфічно людськими . емпіричними умовами: отриманий залишок буде, таким чином, містити в собі тільки всезагальну надемпіричну необхідність, необхідність самого розуму".

Абсолютне апріорі містить в собі одну безумовну значущість (за Лотце): входячи в емпіричну свідомість, воно не тільки стає кермом для суб'єкта, який бажає пізнавати, діяти, творити, а й отримує залежність від особливостей емпіричної свідомості — специфікацію, яка послідовно про­ходить різні ступені індивідуалізації, починаючи з родової свідомості аж до просторової та часової індивідуалізованої форми суб'єкта. В останній формі ми як індивідууми переживаємо все те, що світовий розум залишає в нашій конечній свідомості, а відтак шляхом зворотного підняття і поступо­вого вилучення всього емпіричного ми маємо знову прийти до царства всезагальних значущостей в усій їхній чистоті.

І знову можна підкреслити, що не просто від одиничного здійснюється крок до всезагального, а це одиничне мас бути перетворене таким чином, щоб містити в собі всезагальне. А це і є оригінальність, яка через одинич­не, особливе, неповторне переходить до всезагального. Людство весь час здійснює відокремлення, специфікацію, наголос на окремішньому, але для того, щоб потім спонтанно влитись у велику ріку життя — всезагальне, де всі люди виявляються братами і сестрами, не втрачаючи при цьому своєї індивідуальності. Ця проблема постала під впливом кантівської культуро­логії.

Культуру Віндельбанд розуміє як сукупність того, що розумна людська свідомість виробляє із даного їй матеріалу. А центральним пунктом транс­цендентальної філософії, за Кантом, є все те, що береться як дане, як загальнозначущий досвід, що має в собі трансцендентальний синтез, здійснюваний згідно з законами "свідомості взагалі" та надемпіричними предметно значущими законами розуму. Ця діяльність розуму, що дає поча­ток науці та відтворює світ відповідним чином, має таку ж структуру, що й будь-яка практична та естетична творчість культурної людини.

Ідея культури пов'язується насамперед із тим, що людина робить нав­колишній світ своїм, організує його в ідеї, підкорює своїм принципам. Але разом із тим предметному світові надасться право на самостійне існування, незалежне від трансцендентальної єдності апперцепції. Це — залежність і свобода водночас. І цієї подвійності уникає Віндельбанд. Він указує на предметну єдність (Sachliche) трансцендентального ідеалізму як філософії культури. Але культура, тяжіючи до взаємозв'язку, охоче надає можливість окремому існувати самостійно. І лише таке існування виявляє повноту прагнення до об'єднання і навіть злиття, щоб далі автономізувати і знаходити власні сили для становлення й розвитку. Це — систола і діастола як установки, що об'єднують людей і дають їм певну автономність. Саме це має бути предметом практичного розуму, і він буде практичним остільки, оскільки сприяє самодовлінню і разом з тим інтеграції.

На цій основі і породжується те, що Віндельбанд називає розумною во­лею. Вона уможливлює в даному світі шляхи вибору і систематизації для створення нового, вищого світу. Розум створює також новий порядок людських взаємостосунків, їхній смисл випливає із категоричного імперативу, який вимагає забезпечення свободи особистості в соціальній діяльності. Це стосується й естетичного життя. Будь-яка художня творчість породжує свої предмети і активність свідомості, стверджує Віндельбанд. Саме ця сила корелює оригінальність і взірцевість — засади об'єктивного спілкування. Будь-яка насолода художнім твором є внутрішнім переживан­ням того, що переживав уже сам митець. Милування природою, релігійні переживання розширюють психічне життя за межі спілки емпіричних суб'єктів. Розумні засади релігії зводяться до вимоги пережити сукупність усіх розумних цінностей в абсолютній єдності, що є недосягненням для форм нашої свідомості.

Тут Віндельбанд (як і в цілому в своїй творчості) порушує питання, що безпосередньо торкається канонічної психології, хоч цей термін не викори­стовує. Якісний стрибок у людській культурі почався з філософського мис­лення, яке стило джерелом сучасного світогляду — світогляді духу. В античному світогляді свідомість тлумачиться як пасивний феномен. Сучас­ний дух в особі Канта промовляє з гордістю: розсудок надає закон природі.

Віндельбанд указує на самосвідомість творчого синтезу як централь­ний пункт світогляду, що дає можливість розщепленій культурі здійснити духовну творчість. Це — завдання окремих національних культур. Вони мають зберегти свій особливий характер, адже в кожній культурі є значна творча різноманітність. Намагатися привести її до якоїсь цілісності не­доцільно. Це спостерігається і в творчості окремого індивіда. Тут і постає завдання — досягти єдності світоглядної системи, що забезпечується єдністю культурної свідомості.

Саме трансцендентальний ідеалізм має сприяти тому, щоб усвідомити цю єдність, яка стосується окремих культурних діяльностей. Адже са­мосвідомий розум самостійно породжує свої предмети, досягаючи царст­ва своєї значущості. У цьому Віндельбанд і вбачає основу трансценденталь­ного ідеалізму.

Філософія культури обмежується світом того, що складає людську діяльність. Кожна галузь культури — наука, мистецтво, мораль тощо —· це зріз, вибір, обробка безконечної дійсності згідно з категоріями розуму. Кожна галузь культури — це "явище". Розум створює через неї свій ''предмет". Останній зв'язок всіх "явищ" недоступний нашому пізнанню. Цілісність — щось більше, ніж проста сукупність окремих світів. Людина має втішатися тим, що кожна частина дійсності є частиною єдиного цілого і включається у всемогутній зв'язок. Віндельбанд вважає, що не слід посту­лювати "інший світ" як "річ у собі". Адже й сам Кант вводить нас у цей світ за допомогою практичного розуму і позбавляє його будь-якої реальності та й самого характеру “іншого".

Перейти на сторінку номер:
 1  2 


Інші реферати на тему «Психологія»: